К р а в ц о в. (підійшов до Тамари). Здрастуй! (Поцілував).
Т а м а р а. (відвела погляд від Кравцова). Не збиралася їхати, а воно якось в один день найшло на мене і...
Пауза.
Влаштуюсь десь на роботу, а якщо вийде — і в інститут на той рік. Допоможеш, порадиш?
К р а в ц о в. Подумаємо.
К о н о п л і ц ь к и й. Дрібниці, і роботу, й інститут я беру на себе. Роботи — хоч греблю гати, а в інститут? Декана десь у темному куточку попрошу, він фронтовиків любить і боїться. Та ще для користі справи підкинеш, що й ти була на фронті.
Т а м а р а. Я серйозно.
К о н о п л і ц ь к и й. А хто ж серед ночі жартує?
К р а в ц о в. (жест у бік Конопліцького). Мій товариш, однокурсник.
К о н о п л і ц ь к и й. (з поклоном). Друг і соратник Кравцова — Петро Конопліцький. Міністр. Без портфеля поки що...
Т а м а р а. (подає руку). Тамара.
К о н о п л і ц ь к и й. "Прекрасна, как ангел небесный, как демон, коварна и зла".
К р а в ц о в. Ми через пару годин вже закінчимо роботу.
Т а м а р а. Може, поїсте? Я з дому взяла дещо — ковбаса домашня і хліб...
К о н о п л і ц ь к и й. Ні! Ні! Коли я працюю — їсти не хочеться. Примушували б — і шматочка не взяв... Поговоріть, а я піду. Відпочивати для мене теж шкідливо. (Виходить).
Кравцов і Тамара стоять у напруженій мовчанці. Розмова між ними або навіть кілька слів, якими вони можуть обмінятись, і визначать їхні стосунки зараз, а може, і на все життя.
Пауза.
Т а м а р а. Могла б і ближче від дому влаштуватися, а я... (Не підібрала слів). Ти тут, і я теж сюди...
К р а в ц о в. З роботою і в інститут влаштуватися, думаю, можна.
Пауза.
Т а м а р а. А не думав, що аж сюди приїду?
К р а в ц о в. (теж наче хотів знайти інші слова, але не зміг). Ні.
Заходить Конопліцький.
К о н о п л і ц ь к и й. (до Тамари). Оце розсудив: не можна вам іти самій — ковбаса бандитів приманить. Вона ж пахне на три кілометри, і пограбують.
Т а м а р а. (посміхнулася). Не віддам, для вас прибережу. Чекатиму на вокзалі. (Виходить).
К о н о п л і ц ь к и й. Гарненьке, ніжненьке дівча. Влаштуємо її на роботу. Що вона вміє?
К р а в ц о в. Стріляє без промаху.
К о н о п л і ц ь к и й. (здивовано). Що?!
К р а в ц о в. Розвідницею була в нашому загоні.
К о н о п л і ц ь к и й. В неї в очах є щось від зарядженого револьвера.
К р а в ц о в. Безстрашна.
К о н о п л і ц ь к и й. Ти закоханий в неї? Ні? То я почну облогу, а потім штурм цієї фортеці. Що за лихо? Глянув — сподобалася! Глянув—втоми як не було! Глянув — їсти перехотілося! З такою можна одружитися. Помітив, яка вона горда? А в загоні в неї не було об'єкта, як би сказати, спостереження?
К р а в ц о в. Не було.
К о н о п л і ц ь к и й. Кравцов, цей нічний метелик залетів мені в душу. Я відчиню віконечко і скажу йому: лети звідси. Конопліцький — людина, яка не любить кайданів, навіть золотих.
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Лавочка десь у саду. На лавочці сидить Кравцов, біля нього розкладені книжки, конспекти. Він читає, занотовує.
К р а в ц о в. (видно, давно вже працює. Встав, зробив кілька фізичних вправ, як людина, що засиділась. Говорить, наче вмовляє себе). А чого, власне, я тут, наче мене хто прив'язав? Біжи, Кравцов. Куди? В кіно. Не хочу. Просто пройдись... Як це — просто пройтись? А так, по вулиці. Теж не хочу. Ну, тоді сиди, гризи граніт науки... Ну й що, буду гризти. (Сідає, продовжує працювати).
Заходить Конопліцький, зодягнений, як на свято. Все на ньому випрасуване, хоч, видно, ношене-переношене, та ще й з чужого плеча.
К о н о п л і ц ь к и й. Кравцов, ти маєш нагоду лицезріти найелегантнішого мужчину. (Поволі повертається на всі боки). Ну?! Заціпило... Це все Тамара. Якось вона сказала, що хоче бачити мене в цивільному. Я намотав собі на вус і оце... Галстук — з четвертої кімнати, сорочка — з восьмої, піджак — з двадцятої, штани — з першої, черевики — з дев'ятнадцятої. Всі кімнати гуртожитку перетрусив. (Жест). Красень!
К р а в ц о в. Нічого!
К о н о п л і ц ь к и й. Але після військової форми, здається, ніби голий, і потім все ледве тримається. Боюся крок широкий зробити, боюся рукою махнути, але раз Тамара хоче, я можу для неї і кольчугу вдягти.
К р а в ц о в. Куди зібрався?
К о н о п л і ц ь к и й. Хіба я знаю? Тамара знає: куди мені йти; що я буду робити; чи треба мені дихати, чи не треба; як Тамара скаже — так і роблю. Рік минув з того часу, як на товарній станції я її побачив. Рік, а вже немає Конопліцького — є раб! Ох і Тамарочка!
К р а в ц о в. Чого в тебе одна щока червоніша?
К о н о п л і ц ь к и й. Це теж її робота. Вона виховує в мені високі моральні якості... Взагалі нема в світі нічого прекраснішого, ніж жінки, і загадковішого немає. Як швидко вони переходять від гніву до ласки.
Заходить Тамара, вдягнена в гарненьку сукню, проста, але до лиця, зачіска.
Т а м а р а. Ходімо, запізнюємося. Конопліцький. Встигнемо. Кравцов. Куди?
К о н о п л і ц ь к и й. В кіно.
К р а в ц о в. А чого Тамара не вітається?
Т а м а р а. Ми ж ранком віталися. Забув?
К р а в ц о в. Пам'ять щось підводить.
Т а м а р а. Вона в тебе й була слабенька.
К о н о п л і ц ь к и й. Ходімо, Тамаро. Тільки за мене братись не можна — все, як павутинка, розлізеться.
Т а м а р а. (оглянула). "Как денди лондонский одет".
К о н о п л і ц ь к и й. Красивий чоловік! Як тобі пофортунило, Тамаро! Зустріти мене, покохати... Чого так дивишся?.. Пожартувати не можна?
Т а м а р а. Ходімо з нами, Кравцов.
К р а в ц о в. Попрацюю.
К о н о п л і ц ь к и й. Ох, який я гарний! Хоч на виставку.
КАРТИНА П'ЯТА
Кабінет директора заводу. За столом сидить Васильков, йому за тридцять, впевнений у собі. Ця впевненість відчутна і в голосі, і в манері розмовляти, і в жестах.
Він відкинувся на спинку крісла, ніби задумався. Заходить Кравцов, підходить до столу, сідає.
В а с и л ь к о в. Ось тепер поговоримо. Почитав анкету, характеристики, хоч вони часто й необ'єктивні, але знати їх треба. (Посміхнувся). Ми з тобою з одного гнізда... Один інститут закінчували. Я — до війни, а ти — після. Хороший інститут. Між іншим, я просив міністерство, щоб саме з цього інституту прислали мені інженера. Рвався в Сибір чи за призначенням?
К р а в ц о в. За призначенням.
В а с и л ь к о в. (посміхнувся). А міг би сказати — рвався. Про завод наш маєш уявлення?
К р а в ц о в. Можна сказати — ні.
В а с и л ь к о в. Яку б ти роботу хотів?
К р а в ц о в. Не знаю.
В а с и л ь к о в. І я не знаю. (Пройшовся кабінетом, усміхнувся). Мені хороші інженери дуже потрібні і навіть посередні, на жаль, теж потрібні. Де тебе притулити?
К р а в ц о в. Ви мене не туліть, а призначте, і я буду працювати.
В а с и л ь к о в. (наче вивчає поглядом). Ти сердитий чи така вдача?
К р а в ц о в. Вдача.
В а с и л ь к о в. Одружений? В анкеті щось не запам'ятав цю графу.
Пауза.
К р а в ц о в. Це стосується роботи?
В а с и л ь к о в. Так.
К р а в ц о в. ...Одружений.
В а с и л ь к о в. Ваш характер має значення для дружини, а мені потрібна лише ваша робота. До речі, дружина з вами приїхала?
К р а в ц о в. Ні... Я не знаю, де вона зараз.
В а с и л ь к о в. Зареєстровані, чи подруга?
К р а в ц о в. Давайте про діло.
В а с и л ь к о в. Це теж діло. Я зобов'язаний знати все про керівний склад заводу.
К р а в ц о в. Про керівний, а я при чому?
В а с и л ь к о в. Тобі б попрацювати помічником майстра, майстром кільканадцять років, а потім уже до цеху, а так людей немає, і я змушений призначити тебе виконуючим обов'язки начальника цеху... Збагнув? В. о. начальника цеху.
К р а в ц о в. Збагнув.
В а с и л ь к о в. Ну й що?
К р а в ц о в. Нічого.
В а с и л ь к о в. Чому не відмовляєшся? З студентської лави — до начальника цеху?
К р а в ц о в. Ви ж кажете, людей немає.
В а с и л ь к о в. (розсміявся). Чогось мені здається, що ти або простий і хороший хлопець, або кар'єрист чистої води. Не гнівайся — це думки вголос. Хочу тобі сказати ще одне: у війну я не покидав заводу ні вдень ні вночі. В мирний час чотирнадцять-п'ятнадцять годин на роботі. (Підвівся).
Пауза.
Звикай, Кравцов, до заводу, до свого заводу, вивчай його пульс, відчувай подих. Щоб він став твоїм життям.
К р а в ц о в. А більш конкретно?
В а с и л ь к о в. (його починає трохи дратувати манера розмови Кравцова). Три дні походи вільним екскурсантом, а потім — у дев'ятий цех. І запам'ятай: твої знання, вміння, характер, здібності — все визначається тільки двома показниками: план і якість.
К р а в ц о в. Можна йти?
В а с и л ь к о в. Зачекай, я ще на тебе подивлюся, може, помилився... Щось ти "чувств никаких не изведал", одержавши призначення. Чи не забагато я тобі даю...
К р а в ц о в. Давайте менше.
В а с и л ь к о в. Гаразд, іди. Моя інтуїція мене ще не підводила. Заглянь до заступника по госпчастині.
Кравцов виходить.
(Продовження на наступній сторінці)