«Голубі олені» Олексій Коломієць

Повiсть про кохання на двi частини

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

Оленка

Кравцов

Ковалиха

Скирда

Чорний

А с я

Вічний

Федір Іванович

Молода жінка

Біла Мафія

Дипломат

Адвокат

 

ДIЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кілька табуреток. Дерев'яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На білій стіні дивовижні, невправні і, може, саме тому такі виразні малюнки: серед них впадають в очі голубі олені. Попід стіною горщики, горщата, глечики. Пов'язані в маленькі снопики висушені трави, квіти. На канапі сидить Ковалиха, вишиває червоні квіти по білому полотні, їй уже за сімдесят, обличчя вольове, а глибокі зморшки надають йому аж надмірної суворості. Серед хати стоїть Оленка, барвисте платтячко, непокірні косички, пов'язані стрічкою, в руках велика, чимось схожа на неї лялька. Оленка прислухається, вона — ніби наполоханий птах, що ось-ось має злетіти. Пауза.

О л е н к а. Чуєш, бабо, затихло. Коли стріляли, мені аж морозно було, а затихло — ще страшніше стало. (Підходить, вглядається у вікно). Далеко щось горить, чуєш, бабо? Мабуть, німці села палять. (Повернулась до баби). Бабо, бабуню, давай тікати! Втечемо. Потім, коли їх виженуть, — повернемось. Чуєш, бабо? Наша хата край села, до нас перших і прийдуть. (Пауза). Тобі добре, ти не одну війну пережила, а в мене це перша, того й боюся. Не хочеш тікати, давай заховаємось у погріб! Наносимо туди їжі, подушки візьмемо, лампу. Чуєш, бабо? Адже прийдуть!

К о в а л и х а. Може, й не прийдуть.

О л е н к а. А чого ти фотографії десь подівала? Сала не стало в коморі, теж заховала... Бо знаєш, що прийдуть. (Наче аж сердито). Вдаєш із себе Наполеона — кругом бій іде, а тобі байдуже!

Пауза. Чути скрип хвіртки, голоси.

(Припала до шибки). Ой! Ідуть! Один, два, три. Іще... До нової хати пішли. Бабо! (Відскочила від вікна). Сюди один іде!

Ковалиха ніби не чує, продовжує вишивати. Заходить Скирда. Шинеля накинута на плечі, рука підв'язана, підборіддя теж забинтоване. Очі в нього, як чорні провалля. Пауза.

С к и р д а (говорить крізь зуби, не розкриваючи рота). Ключі!

Ковалиха, ніби тільки тепер помітила його, підвелася, подала ключ Скирді, той узяв і мовчки вийшов. Баба знову взялася за шитво.

О л е н к а (з полегшенням). Це наші. Говорить по-нашому, і шпала в петлиці. (Погладила ляльку). А ти, дурненька, злякалася, хотіла навіть у погріб... Треба бути такою хороброю, як наша баба. (Знову підійшла до вікна). Когось понесли на носилках. А що, коли то вбитий? Бабо, чуєш? (Пауза). А цей знову йде!..

Заходить Скирда.

С к и р д а. В селі є лікар?

Пауза.

О л е н к а. Баба Ковалиха лікує. У неї і лікарі лікуються.

С к и р д а. Де вона?

О л е н к а (кивнула в бік баби). Он сидить.

С к и р д а. Комкора поранено! (Підійшов до Ковалихи, взяв у неї шитво, кинув на канапу).

Баба. підвелася, подивилася в очі капітанові, повільно склала полотно, пішла з хати. За нею Скирда.

О л е н к а. Цей, із шпалою, страшнючий, а баба його не боїться! (Прислухається). Знову хтось іде...

Заходить Кравцов, молодий солдат — гвинтівка через плече, пілотка збита на потилицю, шинеля напіврозстебнута, видно, не чекав тут когось побачити, а тим паче дівчину. Несподіваність зустрічі. Вражений красою Оленки, хлопець зупинився. Зупинився, дивиться, не може відірвати погляду від неї. Мов зачарований... Оленка теж задивилася, не відводить очей. Може, це й було те "з першого погляду", що лишається навіки. Несподіваність, здивованість... а потім обоє наче аж зніяковіли...

К р а в ц о в (швидко поправив пілотку, застебнув шинелю, підтягнув ремінь). Здрастуй!

О л е н к а (відступила крок, мов запрошуючи його в хату). Добрий вечір!

К р а в ц о в (підніс руку до пілотки). Кравцов! (Уже з нотками "бувалого солдата"). Ординарець командира! (Зняв гвинтівку, поставив її в кутку, підійшов до столу, розглядає ляльку). Як її звати?

О л е н к а. Їлонка.

К р а в ц о в (не дивлячись на Оленку). А тебе?

О л е н к а (вже опанувала себе, в голосі характерна для неї насмішка). Сьогодні мене теж можна називати Їлонкою.

К р а в ц о в. А вчора як називалась?

О л е н к а. Роксолана.

К р а в ц о в. А завтра?

О л е н к а. Жанна!

К р а в ц о в (усміхнувся). Д'Арк?

О л е н к а. Так.

Пауза.

К р а в ц о в. Війна, а вони в ляльки граються. Тиловики!

О л е н к а. Хто-хто?

К р а в ц о в. Тиловики!

Г о л о с К о в а л и х и. Принеси води!

О л е н к а. Несу. (Вхопила відро, вибігає, у дверях спинилась, оглянулась на Кравцова).

К р а в ц о в. Ох, і дівчина! (Пауза). І на малюнках такої не бачив! Оце дівчина! (Постояв, ще раз, ніби в уяві, подивився на неї). І в кіно такої не бачив! (Бере ляльку, розглядає).

Вбігає Оленка.

О л е н к а. Не займай!

К р а в ц о в. Плаття їй сама шила?

О л е н к а. Іванушка!

К р а в ц о в. Який Іванушка?

О л е н к а. Іванушка-дурачок, чув про такого? Він у мене служить.

К р а в ц о в. У тебе що, не всі дома?

О л е н к а. Всі! Ще й зайві прибилися.

К р а в ц о в (усміхнувся). Дивачка, досі з ляльками грається!

Заходить Скирда. Кравцов зніяковів від того, що лялька в руках.

С к и р д а (до Кравцова). Вічного!

К р а в ц о в. Єсть! (Ставить ляльку на підлогу, вибігає).

Скирда поволі нахиляється, йому це важко, бере ляльку, якусь хвилину дивиться на неї, потім примощує на столі. Видно, затуманилась голова, опустився на табуретку, заплющив очі. Оленка боязко підступила до нього, щось хотіла сказати і не посміла. Вбігає Кравцов.

К р а в ц о в (хотів відрапортувати, але глянув на капітана). Спить...

О л е н к а. Говорить так дивно і весь такий —зчорнілий...

К р а в ц о в. Знала б ти його! Недавно він сам з кулеметом!.. Німці прямо на нього, а він строчить! Вони — в атаку, а він строчить! Німці так і не пробилися. Знайшли капітана непритомного біля кулемета. Весь закривавлений — і кулемет у крові, наче і він поранений... Капітана кулі — в руки, в груди, щелепу перебито... Він уже днів п'ять не їсть.

О л е н к а. П'ять днів?

К р а в ц о в. Я бачив, як воду пив. Ліг і (жест) вливає потроху.

О л е н к а (щось приготувала в кухлі і несміливо підійшла до Скирди). Ось випийте, дядьку, вам легше стане...

К р а в ц о в. Так його не розбудиш, він хтозна-коли й спав.

О л е н к а. Дядьку, просніться.

Скирда не чує.

К р а в ц о в. Не дядько, а капітан! І будити його треба так! (Виструнчується і на весь голос). Товаришу капітан!

Скирда розплющив очі.

За Вічним послали!

Оленка подає кухоль. Скирда дивиться на дівчину своїм суворим поглядом, наче хоче збагнути, що тут діється.

О л е н к а. Випийте! Це молоко з медом. Їсти не хотітиметься і сили додасть. А вже після цього так заснете, що хай він кричить, хоч лусне, не проснетесь!

Скирда, що вже взяв кухоль, поставив його на стіл.

К р а в ц о в. Нам спати не можна!

О л е н к а. То ви так би й сказали. У бабуні навар є, що сон як рукою зніме. (Бере глечика, наливає в молоко якоїсь рідини). Я на собі пробувала, три дні не могла заснути... Це такий напій...

Скирда деякий час стоїть, немов роздумує, а потім бере кухоль і виходить з хати.

К р а в ц о в. Він ад'ютант комкора! Його всі бояться. У нього одна шпала, а бояться — в кого й дві, й три.

О л е н к а. І ти боїшся?

К р а в ц о в. Ми, штабісти, звикли.

О л е н к а. Штабісти — це хто?

К р а в ц о в. Командний склад.

О л е н к а. І ти склад?

К р а в ц о в. Склад!

О л е н к а. А чого тебе взяли в склад?

К р а в ц о в. Беруть тих... (Жест, хто має в голові).

О л е н к а. А ти маєш?

К р а в ц о в. Можу поділитися.

О л е н к а. Скільки класів?

К р а в ц о в. Студент.

О л е н к а. А років?

К р а в ц о в. Двадцять три!

О л е н к а. Уже старий.

К р а в ц о в. А тобі?

О л е н к а. Вісімнадцять.

К р а в ц о в. Пацанка!

О л е н к а. Цього року в інституті вже була б.

К р а в ц о в (оглядає стіни), В художньому?

О л е н к а. Подобається?

К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи ні! Все і схоже, і ніби не з цього світу!

О л е н к а. Все з мого світу!

К р а в ц о в. Дивачка!

Десь застрочили і замовкли кулемети.

О л е н к а. Знову!..

К р а в ц о в (приховує тривогу). На флангах.

Заходить Скирда. Кравцов виструнчується.

С к и р д а. Омелу свіжу!

О л е н к а. Знаю. Це бабуні для ліків треба! Омела росте на в'язі, біля наших воріт.

Скирда повертається до Кравцова.

К р а в ц о в. Єсть дістати омелу! (Виходить),

С к и р д а (довго, наче вперше побачив, дивиться на Оленку своїм суворим поглядом). Де батько?

О л е н к а. На фронті.

С к й р да. А мати?

О л е н к а. Ще коли я була маленькою, їй робили операцію і... (Пауза). Може, вам іще молока?

С к и р д а. Тато пише?

(Продовження на наступній сторінці)