К о в а л и х а. Спирту дістань. Рани нічим промивати.
С к и р д а. Немає.
К о в а л и х а. А ти дістань! Треба!
С к и р д а. Єсть!
Розходяться в різні боки. В тиші десь здалеку чути поодинокі постріли, короткі черги і звуки вальсу. Переміна світла.
На тапчані сидить Ковалиха, в руках-зім'яте полотно з червоними квітами, обличчя наче закам'яніло, стало ще суворішим. На столі горить свічка. Заходить Скирда. Пауза.
С к и р д а. Спасибі. І від командира корпусу подяка. (Пауза). Не журіться. Ми ще повернемось!..
Пауза.
К о в а л и х а. Вам, командирам, матері віддали дітей своїх, дітей довірили... А ви втікаєте, і їх втікачами зробили. Втікачами і... (Пауза). Насміявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насміявся.
Скирда (його аж хитнуло від несподіванки). Брехня.
К о в а л и х а (підняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила... для такої брехні.
С к и р д а. Хто? (Не то запитав, не то відповів). Кравцов... (Пауза). Де Оленка?
К о в а л и х а. Не знаю, куди понесла свій сором.
С к и р д а (хрипло). Трибунал!..
К о в а л и х а. Її батько в перші дні загинув... Я не сказала, душу її берегла. (Підвелася). Вам би трибунал! Щоб матері судили...
Пауза.
Скирда ступив до Ковалихи.
Чого печеш очима, скажений!
С к и р д а (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!.. (Виходить).
Пауза.
К о в а л и х а. Скажений... (Виходить за ним).
Через деякий час в хату вбігає Кравцов, видно, вкрай схвильований. Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шукає... Схопив відерце з фарбою, пензель і великими літерами написав на стіні: "Кохаю... Чекай! Кравцов". Ще раз оглянув, ніби хотів на все життя запам'ятати палац Оленки, — і вибіг.
Сцена темніє.
Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Іде бій. Розпанахав темряву крик Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освітлюється авансцена. На віддалі стоять один проти одного Скирда і Кравцов. Кравцов з гвинтівкою за плечима. Зблідле, аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повільно виймає з кобури наган... Кравцов знімає з плеча гвинтівку, обережно, ніби вона зі скла, кладе її на землю, зняв пілотку, затис її в руці і виструнчився. Скирда підняв руку з наганом. Між ними вже стала смерть. Цієї хвилини заходить Вічний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет, зупинився... повів поглядом на Скирду, Кравцова, потім зробив два кроки, наче п'яний, і впав між ними...
Затемнення.
Десь покотився бій і затих... Поволі, наче входить світанок, освітлюється хата. Оленка стоїть біля вікна, опустила голову. Ковалиха сидить на канапі, дивиться на неї.
К о в а л и х а (тихо). Збезчестити себе у вісімнадцять літ...
О л е н к а. ...Вже казала тобі. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабі в очі). Чуєш, бабо, кохаю! (Пауза). І він... (Жест у бік слів, написаних Кравцовим).
К о в а л и х а. Три слова. Залишилися тільки слова...
КАРТИНА ДРУГА
Хата. За столом лейтенант Чорний. Молодий чубатий красень. На столі, поверх розкиданих паперів, лежить пістолет. По другій бік столу стоїть Оленка, її важко впізнати. Великі чоботи, подертий кожушок, пов'язана вовняною хусткою. Видно, дуже стомлена. Лейтенант спідлоба дуже суворо, на його погляд, дивиться на дівчину. Пауза.
Ч о р н и й. Почнемо спочатку?
О л е н к а. Як хочете.
Ч о р н и й. Будеш правду говорити?
О л е н к а. Буду.
Ч о р н и й. Не казки розповідати, а правду!
О л е н к а. Правду.
Ч о р н и й. Від населеного пункту, в якому ти проживала, до фронту — чотириста кілометрів!
О л е н к а. Не знаю, може, й чотириста.
Ч о р н и й. Як ти добиралась?
О л е н к а. По-всякому.
Пауза.
Ч о р н и й (намагається бути витриманим). Ти перейшла фронт?
О л е н к а. Перейшла.
Ч о р н и й. За завданням?
О л е н к а (помовчала). За завданням.
Ч о р н и й. За чиїм?
О л е н к а. За своїм.
Ч о р н и й (різко). Не крути! Хто послав?
О л е н к а. Сама себе послала.
Ч о р н и й (схопився, але потім знову сів. Пауза). Одна перейшла чи з групою?
О л е н к а. Одна.
Ч о р н и й. Який об'єкт тебе цікавить? Тут, на фронті?
О л е н к а. Енська частина.
Ч о р н и й. Ти така наївна, така хитра, чи гадаєш, що я вже такий телепень? Перейшла фронт! Ми язика не можемо взяти, а вона перейшла фронт! Тобі фріци придумали легенду ні к чортовій матері!? (Вдарив кулаком по столу). Завдання, шифр, зв'язки!.. Викладай, коли хочеш жити!
О л е н к а. Чого ви кричите? (Розв'язала хустку, вона упала на плечі).
Ч о р н и й (схопився, бігає по хаті, поглядаючи на Оленку, зупинився). Коли зайшла у ваше село, як ти називаєш, енська частина?
О л е н к а. Перед вечором.
Ч о р н и й. А пішла з села?
О л е н к а. На світанку.
Ч о р н и й. То ти знайома була з тим солдатом десять годин?..
Оленка мовчить, схилила голову.
І так покохала його, що прийшла шукати милого аж на фронт. (Пауза. Посміхнувся). А може, фріци і не дурні... Складаючи легенди, діяли за принципом: чим невірогідніша брехня, тим більше схожа на правду! (Пауза). За яку плату вони тебе купили?
О л е н к а (подивилася на лейтенанта). Ви таке говорите, ніби божевільні.
Ч о р н и й. Ти... (Стримав образливе слово. Бере зі столу папірець). Твій?
О л е н к а. Так.
Ч о р н и й. Тут написано: "Здрастуй, Кравцов!" Що це таке?
О л е н к а. Хотіла написати йому листа.
Ч о р н и й. Чому не дописала?
О л е н к а. Не знала, що далі писати.
Ч о р н и й. Не знаєш, де він, а листа пишеш?
О л е н к а. Так.
Ч о р н и й. Може, він теж шпигун?
О л е н к а. Шпигун... У вас не всі дома.
Ч о р н и й (скипів). Востаннє попереджаю: або кинь брехати, або прощайся з білим світом. Іди подумай!
Оленка виходить.
(Ходить по кімнаті, потім зупинився, розмовляє сам з собою). Лейтенант Чорний, давай поговоримо з тобою наодинці. Уяви: ти не особист, а звичайна собі людина, і тобі розповіли звичайну життєву історію. В селі зупинилась військова частина, яка виходила з оточення. Молода дівчина закохалася в молодого солдата. Закохалася до червоних вогників. Солдат пішов — а вона, ризикуючи життям, розшукує його. Повірив би? Хтозна... (Пауза). Давай тепер підійдемо до цієї справи з другого боку — ставлю себе на її місце... Моя Тамара на фронті, а я лишився в тилу. Потопав би за чотириста кілометрів, щоб перейти фронт, щоб знайти її, знаючи: мене в цій подорожі можуть коцнути. Ну, скажи, лейтенанте, пішов би? Говори, тут немає нікого!.. Ні! Не пішов би... В тилу зв'язався б з партизанами або з підпільниками і воював би з фріцами... А якби не Тамара, а Люся? Теж не пішов би. (Пауза). А може, моє кохання, як кажуть, не з тієї опери?.. Десь глибоко в душі ти віриш цій красивій дівчині. В неї чисті, невинні очі... (Бере зі столу комсомольський квиток). Вона прийшла з комсомольським квитком... (Розглядає квиток). Видно, у восьмому класі вступала в комсомол. На фото ще зовсім дитя. (Пауза). А коли вона справді так кохає? Але ж, товаришу лейтенант, ворог підступний... Хтось мав рацію, коли сказав: краще розстріляти десятьох невинуватих, ніж помилувати одного шпигуна. Відкинь лірику, лейтенанте... (Рішуче відчинив двері). Заходь!
Заходить Оленка, зупиняється посеред хати, втомлена, аж хитається.
Ч о р н и й. Може, тобі води?..
О л е н к а. Я її напилася досить, поки перепливала... (Пауза).
Лейтенант ходить по кімнаті, потім сідає за стіл. Перемагає вагання.
Ч о р н и й. Слухай, "закохана"... Тебе треба було б до стінки... але я відпускаю. І котись від фронту подалі! Чого стоїш, світиш очима?!
О л е н к а (простягає руку). Квиток.
Ч о р н и й (подає квиток). Візьми.
Оленка виходить.
Який з мене особист? Подам рапорт, на передову в піхоту піду, там легше. А дівчина гарна... (Пауза). Фронт, а мені дівчата в голові. Кінчиться війна — закохаюсь у сто дівчат, у сто і не менше.
Ліворуч сцени опускається наче аркуш паперу в клітинку... На ньому — проекція листа:
"Здрастуй, Кравцов!.. Я вже теж в армії — стою, регулюю..."
Чутно, поряд пролягає дорога, гуркіт машин, голоси: "Чого приглядаєшся, красуня?", "Свого пізнаєш!", "Катюша, привет!", "Брось в кузов пару улыбок!", "Маша, привет с Гурзуфа!".
"...Сотні тисяч пройшли, проїхали повз мене, а тебе не побачила... І ще боюсь зустрітися з тим пришелепкуватим лейтенантом..."
Згасає лист.
Освітлюється фронтова землянка.
За саморобним столом сидить старший лейтенант Чорний. Ася, капітан медичної служби, молода жінка, перев'язує йому руку.
Ч о р н и й. Якщо вже саме медичне начальство перев'язує, — заживе. (Пауза. Дивиться на Асю). Очі у тебе, як шахти — і дна не видно.
А с я. У твоєму батальйоні є обморожені?
Ч о р н и й. Добре, що на війну посилають і красивих жінок, — воювати легше. (Несподівано для Асі обняв її здоровою рукою і поцілував. Ася, наче між іншим, дала йому ляпаса і продовжує перев'язку. Чорний потирає щоку). Це замість таблеток, щоб температуру збити. Ася Михайлівна, вдар у другу щоку для симетрії.
А с я (кінчила перев'язку). Післязавтра на перев'язку.
(Продовження на наступній сторінці)