— Повім, повім.
— Ну, говори.
— А... а... не будете бити?
— Бити? А то за що? — зачудувався директор. — За то, цо ти чуль?
— Бо я то сам зробив.
— Цо ти зробив?
— А те... таке гарне, що так мовило: гррр, гррр, гррр.
Директор аж на місці підскочив.
— Ти то зробіль? А ти як то зробіль?
— Як? А ось як!
І Прокіп видобув із свойого густого, розчіхраного волосся шматок із шпульки гусячого пера, застромив один кінчик за штабу при дверях, а другий кінчик пару разів порушив пальцем. І справді, перо, диркаючи та вдаряючи о дубові, бляхою заковані двері, видавало гарчання, подібне до скреготу пилки при різанні заліза. Директор аж у долоні плеснув.
— І поцо ж ти то зробіль? — питав Прокопа.
— Пощо? — видивився на нього Прокіп. — Ніпощо, так собі.
— А чому ж ніхто іньший не чуль се, крім Спориша?
— Спориша? А то що за Спориш?
— Не віш? Тен пан ключнік, цо вчора вмер?
— Ключник умер? Спориш умер? — крикнув радісно Прокіп. — Ага, то той, що мені відібрав те моє, таке гарне, що мені дав Панталаха.
І, невважаючи на присутність директора, ідіот почав скакати по казні і плескати в долоні, приговорюючи:
— А так! А так! Так йому треба! Нехай би був не відбирав мені того, що моє! А я зате йому заграв, так, як грав нанашко Панталаха тої ночі, як мав утікати. А я ніби спав, але чув усе добре. А ключник ускочив до мене вночі до казні, шукав чогось, та не знайшов нічого. А потім уже до казні не вскакував, лише стояв під дверима, і слухав, і кричав. А я йому грав так гарно! Га, га, га! А він узяв та й умер. Так йому треба!
— Бестія собача! — буркнув директор, бачачи ту звірячу радість дурнуватого і зрозумівши весь зв’язок його слів. — Ну, цо з нім уделяш? Чи біть го, чи повісіть го? Кеди он гльоупи, як бут! Нех те гром біє!
І, сплюнувши, вийшов із казні.
______________________________
* Казенкою в львівських тюрмах називають окрему камеру, куди саджають за кару злочинців, що провинуватяться против домашньої дисципліни в тюрмі.
* Картуш — у скульптурному мистецтві — прикраса, оздоба гербового щита, круга тощо; тут вживається іронічно.
* Варта, увага! (нім.). — Ред.
* Вперед, руш! (нім.). — Ред.
* Так називається львівська тюрма при Казимирівській вул., колишній монастир монахинь ордена св. Бригіди.