«На лоні природи» Іван Франко

Читати онлайн оповідання Івана Франка «На лоні природи»

A- A+ A A1 A2 A3

Але Едмунд почув раптом страшну відразу від води, звичайну у всіх, що топилися. Ледво-не-ледво наклонив його Тоньо, щоб хоч при березі обмився з піску, що поналипав на ньому. Ще трудніше було наклонити його переплисти на другий берег, де лежала одіж. Усе тіло його проймала дрож, коли вступив по пояс у воду, і нізащо не хотів пуститися плисти, поки Тоньо не взявся плисти тут же біля нього, щоб у разі чого зараз рятувати його.

— Ну, чорт її побери, твою воду! — сказав він на другім боці, січучи зубами. — Чорт її бери з її рибами і всім! Не хочу ані знати, ані бачити її! Остатній раз сьогодні в ріці купався, та й ще в такій скаженій, як отся!

— Бідний Мундик,— сказав усміхаючися, Тоньо.— Ну, та й нагнала ж вона тобі страху, не приведи господи! Та тілько я думаю: не зарікайся! Хто знає, яка прийде потреба! А коли часом потопаючого побачиш? Усі зарікання набік, а кинешся та й рятуватимеш.

— Хіба би сестру... маму, тата та й... ну, та й тебе! А більше нікого. Навіть Густка ні!

— Ха, ха, ха! От добрий брат, і старшому брату готов дати втопитися. Ну, Мундзю, сього я по тобі не надіявся.

— От велике діло! Знаєш, як казав Кохановський: Nie spodziewałem się tego — słowo jest człeka głupiego!* Що ти не надіявся, то ще не рація, щоб я кидався, карк ломав, аби рятувати Інших, а ще таких, що мені до них зроду-віку байдуже. Хто знає, ти, може, надіявся, що я й ворога свого рятуватиму?

— Ну, певно,— сказав поважно Тоньо.

— Ніколи! — пристрасно скрикнув Едмунд і поліз уверх жолобиною на скалу одягатися.

Тоньо замовк. Йому якось важко зробилося після сеї розмови з братом. Він переплив іще раз півперек виру, обмився добре і також виліз із води. Самому не хотілось купатися. Він узяв із собою нагору й убитого Едмундом кленя, що вже задубів і лежав з широко роззявленим кровавим ротом і з вибалушеними, також кровавими очима, немов наставився кричати зі страшного болю і в тій хвилі захоплений був наглою смертю. Едмунд скинув оком на рибу, і йому зробилося так якось погано, не то стидно, не то боляче на душі, що він увесь затремтів і відвернувся.

— Тьфу! —шепнув він.— Заверни сю прокляту рибу в яку хустку або хоч у лопух, нехай не дивлюсь на її роззявлену хавку. Гидко!

_______________

* Не сподівався я того — це слово чоловіка дурного (польськ). — Ред.