— А так, що як у громаді всі будут робити разом, — то зроб’ят далеко більше, ніж кождий собі окремо. Ба, чоловік, працюючи порядно, все зробит більше, ніж йому треба до життя. Збіжжя все не з’їсться в громаді, хоть ніхто не буде й голоду терпіти, — а як прийдеся продавати, то на гурт і там, де найліпше платят. І ту буде зиск. От возьми бодай такий приклад. Ти знаєш, що тепер повинаходжено різні машини до господарства, плуги ліпші, сіялки, молотилки, косарки, січкарні і багато других: вони роблят усяку роботу і ліпше і швидше, ніж чоловік руками. Один господар не має за що завести не раз і одну таку машину, — а вся громада, господарюючи враз, ніби одно велике ґаздівство, може легко посправляти такі машини: тоді до тої роботи, що тепер потребує місяць часу, вистачит дві неділі, — то значит, що як тепер усі люди роб’ят раз у раз по цілому дневі, тоді будут могли робити по півдня. Ще й друга користь може з того бути. Тепер, як видиш, кождий ґазда про себе займаєся однакою роботою: все коло поля та й коло поля. А як усі господарства в цілій громаді перейдут у одно велике господарство, — а при машинах не буде потрібно тілько людей до поля, що тепер, — то одна часть буде мусила взятися до всілякого ремесла та торгування. Тоді буде також досить рук, щоб повисушувати багна, помурувати гостинці, повикорчовувати хащі, плекати пчоли та худобу. Діти, що тепер літом пасут худобу, будут могли ходити до школи, бо на них уже не будут кожду дрібку старатися родичі, а громада. Громада для свого ж добра схоче мати з них здорових і розумних людей. Таким способом можна буде помочи всім бідним, можна буде так зробити, щоби не було ні бідних, ні багачів, а були всі рівні люди робучі, котрі на свою працю жили б хорошо і в достатку і не терпіли б такої нужди, як тепер.
Олекса мовчав. Помимо густого змроку, видно було по нім, що думка в голові заворушилася, що старається поняти і розміркувати собі все, що чув.
Тим часом дійшли ми до Олексової хати. Обгороджена старим, напіврозваленим плотом і захищена кількома напівпідсохлими яблінками, вона схилилася в один бік, бовваніючи в сумерці старою, попродираною стріхою та покривленими стінами, що ледве держалися на підпорах.
— Ось і мої палаци препишні! — промовив Олекса з гірким усміхом. — Ходи, брате, посидь троха, — побесідуємо.
Ми ввійшли. В хаті була Олексова жінка Катерина, молода ще, але з нужди дуже помарніла молодиця, а довкола неї стояла ціла купка дрібних дітей. Вона годувала їх черешнями, а найменше держала коло грудей. Вона з великою втіхою почала вітати мене.
— Ну, боже милий, — не гадали вже ми вас видіти, як розпустили чутку: ого, нема Сторожа Мирона! Що я ся тогди наплакала!..
Катерина й тепер зачала обтирати очі рукавом. Олекса за час нашого вітання стояв збоку, всміхаючись добродушно та поводячи очима по хаті. Хата була крайнє бідна, посудина вся нужденна, діти марні і слабовиті (вони вже від тижня жили майже черешнями, бо хліба не стало, а бульби нової, єдиної опори в передновинок, ще не було!).
— Видиш, — то мій двір! — відозвався Олекса. — Ну, але сідай же собі!
Я сів. Олекса присунув собі столець і сів насупротив мене. Він почав було заходитися — гостити мене, але я відмовився. Катерина зачала розповідати дещо о своїм житті і о тім, як вітчим збиткується над моїми браттями. В мене духу нестає повторювати ті страшні факти, — вони записані в мене глибоко в серці, а вам до них нема ніякого діла.
Олекса за той час, хоть і мішався не раз в жінчину бесіду, — видно було, думав о чім іншім. Коли Катерина скінчила, він звернувся знов до мене.
— Ну, дивна ж у вас тота наука, що ти ми казав. Мені видиться, що в ній багато правди.
— Яка то наука? — запитала Катерина.
Олекса почав своїм способом і своїми словами роз’яснювати їй, в чім діло. Вона дивувалася, схапувалася з місця і скрикала час від часу: "Ну, ци видиш! Не раз чоловік сам собі таке дещо гадає, — а вно от і в школах того вчат!" Олекса, розповідаючи їй, сам розгарячився, його сірі очі почали блищати, він не міг спокійно всидіти на місці і вкінці скрикнув:
— А боже, боже, чому-то чоловік темний, чому-то не видит нічого, що ся в світі діє! Ну, дивися, жінко, — якби всі люди до того дійшли, то що би їм було затяжко зробити так? І заборонити би їм ніхто не смів! Ну, але скажи мені, брате, — коли тота наука не заборонена, то за що ж на вас таке кричат?
— Е, то різні тому причини, — відповів я. — Треба видіти, хто кричит. Кричат найбільше погані люди, дармоїди, деруни, — бо видят, що якби до того дійшло, то би їм нараз усьо урвалося. А друге — кричат дурні, котрі не знают, чого ми хочемо: їм наговорили, що ми бунтівники, хочемо різати панів, попів та жидів, — ну, і кричат. А ми, як сам видиш, не то що різати, ані навіть виганяти нікого не гадаємо, — але і овшім, чим більше люда, тим ліпше! Більше рук до роботи, то й робота ліпше піде! Розумієся, що хто не буде робити, той нічо не дістане і може собі рушати на штири вітри.
— Так, так! Так ся належит! — аж скрикнув Олекса. — Ци раз я то само говорив от нашим жидам або й панам: "Дармо людську кров п’єте! За що вас бог на світі держит?". — Так, брате мій любий, того ся держи, від того не попускайся, хоть би мали так на тебе всі кракати, як ось ту на мене в селі!
Я всміхнувся.
— А хіба ж уже, богу дякувати, не кракают? Не бійтеся, є вже й тепер такі, що, якби могли, то би мя простов дорогов виправили на шибеницю! А попуститися того, як самі видите, не зовсім легко. Скоро чоловік раз пізнав правду, то вже від неї не відречеся, доки, розумієся, він хоче бути чесним чоловіком.
— Ну, а як же ти гадаєш, — що буде далі з тобов?
— А що буде? Гадаю деяким способом заробити тілько, щоби мож купити грунт, — тоді піду та буду господарити: може, на що людьом пригоджуся.
Олекса і Катерина, видимо, не надіялися того. Їх здивувала моя бесіда.
— Як то, — тількі роки вчившися, а всьо надармо?..
— А то чому надармо? Ци ви гадаєте, що той лиш учиться не надармо, хто вийде на попа або пана та може людей обдирати? Ні, брате, — тепер найвища, найкраща наука — вміти чесно жити на пожиток бідним, а не на їх нужду! Тепер найвища наука каже, що треба робити, працювати для громадського добра. Тепер наука каже, що то, що я вчився через тількі літа, — то то я так якби довг затягав у всіх людей, що мене вдержували, давали ми книжки, одіж, страву, — бо на все то я прецінь не заробив. Отже, той довг треба якмож найсовісніше сплатити!
Під час моєї бесіди лице Олекси прояснювалося, наливалося кров’ю, — він встав зо стільця і, коли я скінчив, хопився за чоло і скрикнув.
— Чуєш, чуєш, Катерино! Слухай, що він говорит! Розумієш усьо? Ох, брате, брате любий! Чень то бог дасть, що з наших Сторожів буде колись світові якась користь, бодай на макове зерно! Най тебе бог держит на тій дорозі, коли-сь раз на ню став!
Він кинувся обнімати і цілувати мене. Катерина, втираючи сльози рукавом, також зблизилася ідо мні, малі Сторожі обступили мене, щебечучи та обзираючи. В моїх очах по двох довгих-довгих літах перший раз закрутилися чисті сльози зрушення. Весь світ мені прояснився, нова сила вступила в мене, немов се кожде з тих бідних, прибитих недолею, погорджених людей частину свого життя, своїх надій, своєї сили вливало в мене!..
Але що ж, добродії, — такі хвилі лучаються тільки "проскрибованим", так, як той тільки чує вдесятеро живіше красу життя, хто стояв під ножем ката! Правда, життя "проскрибованого" часами сумне і важке, але серед наших гнилих обставин його тільки й можна назвати життям. Внутрішній супокій, сила і ясність переконань, чиста совість і боротьба, вічна, ненастанна боротьба против темноти, фальші і дармоїдства! А ще до того такі хвилі, з котрих одна стоїть за все життя, життя в затрутім, удушливім воздусі недумства! Ех, добродії, для самої боротьби, для кількох таких хвиль варто плюнути на всі "пута", варто стати "проскрибованим"!
________________________
* А що? (польськ.).— Ред.
* Ет, нема надії! Хай їх тут усіх ясні громи! — або: — Проклята мужичня,— сама собі винна — вмирає, а горілку п’є! (польськ.) — Ред.
* Ну, що там таке? (польськ.) – Ред.
* Брешеш, лайдаку! (польськ.) – Ред.
* Що, що, що? (польськ.) – Ред.
* А ти, драбуго, а ти, лайдаку! Та як ти смієш у живі очі брехати? Та як ти смієш? (польськ.) – Ред.
* Що, ти будеш погрожувати? Гей, присяжний, війте, беріть цього розбійника, беріть його, він мене вбити хоче! (польськ.) – Ред.
* А хай вас тут усіх холера візьме! (польськ.) – Ред.