«Товаришам з тюрми» Іван Франко

Обриваються звiльна всi пута,
Що в'язали нас з давнiм життем;
З давнiх брудiв i думка розкута —
Ожиємо, брати, ожиєм!

Ожиємо новим ми, повнiшим
I любов'ю огрiтим життєм;
Через хвилi мутнi та бурливi
До щасливих країв попливем.

Через хвилi нещасть i неволi,
Мимо бур, пересудiв, обмов,
Попливем до країни святої,
Де братерство, i згода, й любов.

Ми ступаєм до бою нового
Не за царство тиранiв, царiв,
Не за церков, попiв, анi бога,
Нi за панство неситих панiв.

Наша цiль — людське щастя i воля,
Розум владний без вiри основ,
I братерство велике, всесвiтнє,
Вiльна праця i вiльна любов!

Треба твердо нам в бою стояти,
Не лякаться, що впав перший ряд,
Хоч по трупах наперед ступати,
Нi на крок не вертатися взад.

Се ж остатня вiйна! Се до бою
Чоловiцтво зi звiрством стає,
Се поборює воля неволю,
"Царство боже" на землю зiйде.

Не молiться вже бiльше до бога:
"Най явиться нам царство твоє!"
Бо молитва — слаба там пiдмога,
Де лиш розум i труд у пригодi стає.

Не вiд бога те царство нам спаде,
Не святi його з неба знесуть,
Але власний наш розум посяде,
Сильна воля i спiльний наш труд.