Та не забудьте часом і за нас!
(Пріч.)
ДВАНАДЦЯТА' СЦЕНА
Секретар. Пізніше: маршалок, трабант и, слуги з лушницями.
Секретар
'(прочитавши лист)
І се він навіть знає: що я люб'ю
Княгиню!? О ти, боже провидінє,
Ти зовсім злишнє, відколи Лойола
То своє посадив на твій престів!
А также пише ми, аби я слідив
За тайником в архівах сего замку,
Де дуже важні документи найду,
Котрі ся тичуть і княгині, і
Єї вітця, і матері, і роду,
І що дадуть мені над нев всю власть —
А то таку велику, що мені
Она ся і не снила! Пише также,
Що му уся прихильність воєводи
Для русинів свідома є, і як
Би можна тому лиху запобічи.
А тут знов, при кінці, мені він пише,
Що наш маршалок — близький му свояк
І що дістав вже розказ в кождім ділі
Мені служити, де лиш загадаю.
Чого ж мені у світі більше треба,
Коли зо мнов в союзі пекло й небо!?
До діла ж!
(Плеще в долоні.)
Ге, маршалку! Ге, трабанти!
Кликані виступають з лушницями і стають наокола.
Се розказ воєводи: у сей час
Всіх гуцулів оперед замку скликать!
Сьогодні ж день Варфоломія в них,
Тож легко буде їх усіх зібрати.
А сли питати будуть, о що ходить,
То відповісти їм, що річ іде
О волю гуцулів. А кінні два
Післанці най стоя напоготові —
Се про случай, єсли би треба було
Від мене з листом князя здоганяти.
До діла ж!
Усі направо і наліво — пріч.
І похід мій розпочатий.
Кому на зиск? Кому знов на утрату?
Заслона
ДРУГЕ ДІЛО
Розвалини одного монастиря або замку при гостинці. Ватрак находиться в однім побочнім закамарку — але так, що лиш блиск огню відбивавсь і цілу подрю освічає. Спереду, направо і наліво — великі скрині на ногах, котрі также яко столи служя. Попри скрині — стільці (крісла). На правій скрині — великий єгипетський папірус і усілякий знахарський наряд, а на лівій скрині — дзеркало і усілякі дівочі оздоби. Ніч. На обох скринях стоя старосвітські каганці, але не засвічені.
ПЕРША СЦЕНА
Довбуш і Джимір надходя з лівого боку і стають на гостинці.
Д ж и м і р
Як Джимір звуся, сего я не знав!
То Дзвінка — щоб убійниця!?
Довбуш
Чи ж не?
Хіба старого Дзвінку Штефана не
Она строїла?
Джимір
Дуже може бути!
А вїдки ж ти се знаєш?
Довбуш
А від Чори,
Джимір
Від того знахаря доньки, що він
У сих розвалинах живе?
Довбуш
Від неї.
Джимір
Богдай же ж тих дівок!.. Але яку
Циганочка могла причину мати
Тобі се уповісти?
Довбуш
И ти питаєш!..
Хіба дівочі нісенітниці
Мені у голові? Досить на тім:
Вертаючи, трудний, раз з полювання,
Сів припочить я у отім шатрі.
Тогді мені циганочка хороша
Про Дзвінку і вповіла.
Джимір
Ха-ха-ха!
Та і воробчика імила в сітку!..
Довбуш
Ти що се кажеш, Джимір!?
Джимір
Дивно ти?
Мені знов — ані раз! Хіба не має
Кожда краса тебе на аркані?
Довбуш
О, що б я міг на се ти відповісти:
Якби мені самому ся любило!..
А так... О, се недоля моя крайна,
Котра мене в нещасте ще вжене
Так, як мене она уже угнала
Убійниці в пекольні єї шпони!..
А люди ще дивуються, що я
Жіноче сватане ненавиджу
Гірш чорта!..
Д ж и м і р
Задля того ж і мені
Се дивно, як се сватане циганки
Тя не обурило?
Довбуш
Ти що се кажеш!?
То й Чори приятельство — має бути
Таке-то сватане?
Д ж и м і р
Що ж іншого?
Хоть хитре і не впрост — але однако
Жіноче сватане.
Довбуш
(обурений)
О, се она
Попам'ятає!
Д ж и м і р
Що попам'ятає?
Одного дурня, що попавсь в капкан?
Она не з тих дурних!
Довбуш
А як той дурень
Дурителя одурить?
Д ж и м і р
Вже тогді,
Як у капкан попався? Бідний дурень!..
Але вже доста тих дурниць нам на
Сегодне, а тепер послухай друга
І гуцула: невіста слабодушна —
І слабодушності судилася,
Відколи світ і доки сего світа;
Але коли кріпкий, желізний муж
Не може окротити своє серце —
Не може окротить его як муж,—
Для чого ж жінка свої слабості
Би мала ся встидати? Задля того ж
Мовчи мені о мсті і о відплаті,
Бо меш до жуса ще і злодій зватись!
(Пріч.)
ДРУГА СЦЕНА
Довбуш сам.
[Довбуш]
Жіноча слабодушність? Стокрот душ!Г
А та прехитрість, та диявольська,
Котров они пекольні свої мрежі
На серце мужа мечуть,— звесь се также
Жіноча слабодушність? Узи чорта!
І то найгіршого з усіх чортів!!
Але й від сих потрафить кріпкий муж
Ся скорше вирвать,— як від тих, що їх
Несита та безвстидниця на него
Накине, наче хитрий всадник той
На комоня узду, аби єго
До втому, до загину аж заїхать!
А се у него слабодушність звесь?
Пекольні сіті! Узи аду! Га!..
Я рад на се пристану: того мужа
Назвати жусом і нікчемником,
Котрий аж доти слідить за невістов,
Аж доки ю з розуму не зведе,—
Такий не варт у мене й скотом зватись!
Але если він хитрість перехитрить
І душеловицю в саму ту сіть,
Що зажда їй скверна на него верже,
Іме,—
Оце у мене муж ся називає!
І сеї віри я не покидаю!
(Пріч.)
ТРЕТЯ СЦЕНА
Ч о р а. Зараз відтак Соя.
Чор а
(оберемок ріща на плечу. Она го кидає у ватрак,
а сама сідає відпочити)
О Ізідо! Як батько мій лиш може
Над своїм тим хрестом в одно-одно
Так побиватися!..
Соя
(ще надворі)
Чи дома, Чоро?
Ч о р а
Нещасна Соя! Дома — увійди!
Соя
(в'язка зілля і збанок у руках, уходить)
Твій батько дома?
Ч о р а
Не ще. От тепер
Що відвела його до головиці.
Соя
А ти его ще не питала про
Єго той хрест?
Ч о р а
Ще не! Та й нащо ми?
Соя
Аби лиш знати, доню! Щоб лиш знати!
Бо чоловік повинен всего знати,
Недбайлице одна! І нині ще
Питатимеш у него! Розумієш?
(Крутиться наокола, неначе що шукає.)
А так!..
(Голубить збанок до себе.)
Збаночку мій!.. Мій ти збаночку!..
(П'є лакомо.)
Се — охолода се! А Сої треба!..
Бо ті мари прокляті, що в одно
У мене душі правя... Сої треба!..
(П'є.)
А вже ніхто так, як старий той Дзвінка,
Се чваниться мені! Пріч, кажу ти!
Що? Я!? Се твоя жінка, а не я!
Ти ж, предці, ю купив у мене! Не?
Ге, Чоро! Відьмо, де ти!?
Ч о р а
Та ж я тут!
Соя
Тут? Добре, добре, доню! А де ж він —
Хороший твій стрілець?
Ч о р а
Мій Лесь? О, щоб
Тобі віддячитись!..
Соя
Мені? Та за що?
Ти ж, предці, заплатила ми за тайну!
Та й Дзвінка заплатила — золотом!
Ой, то ж тото леліло!.. Але ж бо
І варт го було! Що твій волосочок
Перепалить — уже й по нему: фіть!..
Чора здригається.
Яке страшне тут, доню? Чей же не
Отрій? Ти, чмуте, ти! Отрій е вірний!
Нас не заводить так, як гуцули ті!
А як тобі для твоего стрільця
Зварбчку треба буде...
Чора
Що плетеш?
Олексик мене любить!
Соя
Доню, доню!
Він і мене любив!..
Чора
Хто? Мій Лесько!?
Соя
І справді, що на него саманав!
Але они усі собі подібні —
Усі-усі! Як гуцульська люба!
(П'є.)
Ч о р а
Та гуцульська
Люба? Яка ж она?
Соя
Ще будеш знати!
Ще будеш знати, доню! Але будь
Здорова! Бо з отсего зіллячка
Зварок варити мушу —— нині ще!
Дзвінок жиє чимало!..
(Обертавсь до відходу, але, уздрівши ватрак, зупинявсь,
переполошена.)
Га! Се що!?
Ч о р а
А ти ж не знаєш? Батьків се ватрак,
Де день і ніч огонь горить великий,
Бо так ему до знахарського діла
Потрібно.
Соя
Що за жар, за половінь!..
Як тої пре-пре-прежасної ночі,
Коли го в піч метали!..
Ч о р а
Як? Кого?
Кого у піч метали?
Соя
Як ти брешеш!
Хто міг єго отеє у піч метати?
Він сам у него скочив!..
Ч о р а
Але хто?
Соя
Дурнасо ти! То ти не виділа!?
Як лев, собі стоїть! А в тій минуті,
Коли го посіпаки хочуть брати,
Він вириває свій турецький ніж
З-за череса собі — і го садить
Устеклому се графові у серце
Аж по самі черена!
Ч о р а
Ізіс! Ніж!?
Соя
Аж по самі черена, кажу ти!
Той ніж відтак понесли до графині —
Єго любаски се — іще гарячий
Від тирби єї мужа...
Ч о р а
До якої
Графині се?
Соя
Усе, усе забула!.,
(П'є.)
Але нічо тото! Ще і для Сої
Десь зіллячко росте!.. Ти ж не забудь
Питатися про хрест! Все треба в світі!
І, як та Соя,
З кождіського цвітку зварок варити вміти!..
(Пріч.)
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
Чора сама. Зараз відтак М о р г а н.
Ч о р а
Нещасна ти!.. Та що она казала?
Аби про хрест у батька запитати?
(Продовження на наступній сторінці)