Аж доки ту до него не притулю,
Що вно за нев горить, палає, гине!
Хоть світ цілий бих мав пустити з димом!
П'ЯТА СЦЕНА
Довбуш. Той, що перше
Довбуш
На перешкоді, може?
Секретар
(нишком)
Проклятущий!
(На голос.)
Кого се виджу!? Славний Довбуш наш!?
А сеї ночі — світлої княгині
Спаситель!?
Довбуш
Що за діло! Але можу
Тобі я звіритись?
Секретар
Як можеш так
Питати лиш? Мене лиш так питати?
Довбуш
То заспособ же так, аби з княгинев
Я говорив! Але без свідків!
Д ж и м І р показується і махає на Довбуша, котрий, єго постерігши, до
него каже:
Зараз!
(До секретаря.)
На хвильку лиш...
(Іде до Джиміра, котрий єго нишком перестерігає,
в одно на секретаря показуючи.)
Секретар
(до себе)
Се що такого? Ґа!
(Б'єсь у чоло.)
О, плохоум я! Він хіба не спас ю
Від смерті сеї ночі? Він не гуцул?
Она ж не красна? Га! щоб то я знав!..
Але я мушу знати! бо я мушу!
Д о в б у ш
(вертаючи)
І як?
Секретар
(хитро)
А вадь, що ти княгиню любиш.'
Д о в б у ш
Ти ще й питаєш? О секретарю!..
Секретар
І відколи?
Д о в б у ш
Я ту княгиню люб'ю?
Віднині рано, як уперше ю
В садах там на проході я уздрів.
А нині вечором — як попід замок,
Неначе окаянний той, блукаю
І сам не знаю чо. А тут пожар
В кімнатах ловиться! Я в замок лом'юсь
Умлівшу з поломені на руках
Виношу, у рожеве то личко
Цілую, то... О-о! для чого ж я
Враз з нею не згорів — в тій хвилі не
Згорів, коли у ангельське личко
Я то дивився!.. О секретарю!..
Секретар
Мені тя жаль, мій друже! І такий
Мені тебе є жаль, що я готів
Тобі в послузі стати. А она
Хіба чувства у серці би не мала,
Аби не вислухать любов твою.
Ти ж, предці, ю від смерті нині спас!?
Але чи йме мені она се віри,
Що ти мене післав?
Довбуш
(подає му топір)
То на ж тобі!
Княгиня певне знає, що топір сей
Святий є гуцулам, святий мені,
А так і ониматися не ме,
Секретарю! Се много я тобі
Повірив! Але муж що не зробив би
Для своєї люби?..
Секретар
(нишком)
Яка ж наука
Для мене!..
(До Довбуша.)
Тож прийди за півгодини!
Довбуш
Я прийду! Хоть бих знав, що там загину!
(Пріч.)
ШОСТА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
І справді много дав мені єси!
І справді много!.. Бо отсей топір
У народа святий — і він єго
За всі корони світа не міняв би.
(Смотрить вістрє.)
А й твоє вістрє остре, топоре!
Ще довго можеш катові служити
Та душ переколоти!.. Тож подай,
Вовіки невсипущий аде ти,
До сеї зброї й руку ще мені —
А виграна кровава тая гра,
Що грати я задумав! Але ти
Не любиш там баритися, де кров
Та людські душі ти на жир завітриш!
Бо сли мя очі мої не заводя,
То Дзвінка там іде, з тих нешт одна,
Що женихливого Довбущука
Всилилася,— а він, як не одну вже,
У своїй легкоумиості нехав?
Так, се она!
(Ховає топір поза плечі.)
Лиш скорше, моя паво!
Вас пекло вивело собі на славу!
СЬОМА СЦЕНА
Дзвінка. Той, що перше.
Дзвінка
(з горя ревучи)
Не було тутки Довбуша?
Секретар
О-о!..
У сльозах, красна Дзвінко!? А то ж хто
Такий невірний та немилосердний
Такі прекрасні, любі оченята
У сльозах затоп'яти!..
Дзвінка
Хто? А він!
Невірний Довбуш той!.. Секретарю!
Що я з-за него учинила — того
Люба не учинила ще, як світ,
А він...
Секретар
Що маю чути!?
Дзвінка
Що мя зрадив!
Покинув! Понехав! Мене забув!
А то усе через одну циганку,
Пекольну чарівницю!..
Секретар
(сміючись)
Ха-ха-ха!..
Плетеш як божевільна! Довбуш — Дзвінку —
Та через чарівницю!..
Дзвінка
Через кого ж?
Секретар
(ніби нишком, але з притиском)
Через княгиню!
Дзвінка
(потикаючись навзнак)
Га!..
Секретар
Хороша паня,
Ніщо й казати! О, твій Довбуш знає
Хорошим обертин!..
Дзвінка
То ж так? Не Чора?..
Секретар
Ще кілько раз ти маю повторяти?
Княгиня гуцульська!
(Показує топір.)
А се у мене
Післанець!
Дзвінка
(у крайній розпуці)
Я пропала!..
Секретар
Так, небого!
Пропала-єс навіки! Але ти
Ще не пропала, як лиш тільки схочеш
Послухать мої ради і піти
За моїм проводом.
Дзвінка
Як то дитя
За матері руками — лиш пімститись
Мені над ляшков дай! А то пімститись,
Аби аж пекло зодригнулося!
Отак на ній пімститися!!!
Секретар
Пімстишся!
Лиш насамперед постарайся з Чоров
Союз зробити.
Дзвінка
І ще більше! Я
Такий вповім ти спосіб, що змієв
Она на него встане, невсипущов
Гадюков, що го переслідувать
До страшного аж суду ме!
Секретар
Я дуже
Цікавий?
Дзвінка
Слухай же ж! Там, за селом,
Живе оден циганський чарівник,
Що над хрестом одним він золотим
Чаклує років більше вже як двадцять
І всю надію свою, ввесь свій вік
У знахарськім хресті тім затопив.
Секретар
І я про се вже чув. Але як липне
Той хрест до Довбуша?
Дзвінка
Та се ж бо й штука!
Єсли тобі би вдалось Довбуша
Яков прехитров штучков підійти
Або, про мене, й приневолити,
Аби від Чори витуманив він
Той хрест,— тогді не бійся, що не станесь
Все так, як я казала.
Секретар
(роздумуючи)
Гм... гм... гм!..
(Радісно.)
Тепер я розумію!! Прехороше!
Препрехороше, Дзвінко! За тото ж
Ти й Довбуша дістанеш!
(Подає їй тапір.)
На ж тобі
Топір сей дорогий і дожидай
У моїй мя кімнаті, де о далі
Порадимось, що прийде нам робитиі
Дзвінка
Бих мала по чоло в крові бродити!
(Пріч.)
ВОСЬМА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
Так! по чоло, невісто, по чоло!
Двох народів судьба рішилася,
І пишесь нужда, горе, кров, погибельї
Бо хто безвстидниці завдасть лиш волю,
Той вже не вирветься з їй рук ніколи!..
Вже йдеш? Ходи, ходи!..
(Робиться, що плаче.)
ДЕВ'ЯТА СЦЕНА
Д о в б у ш. Т о й, що перше.
Д о в б у ш
Се що тобі!?
Ти плачеш? Що ся стало?
Секретар
Умирає!..
Д о в б у ш
Про бога! хто?
Секретар
Княгиня, милий друже!
Княгиня наша гине! Той пожар!..
Д о в б у ш
А ти ще тут стоїш та не летиш!?
Лікарей! Але нє — мене пішли!
Я скорше від усіх!..
Секретар
Три лікарі
При ній...
Довбуш
І що ж?
Секретар
Усе пропало, кажуть,—
Хіба одна ще річ...
Довбуш
Яка ще річ?
Секретар
Така дивна й чудна, що і сказати
Не вмію ти.
Довбуш
Кажи!
'(Ловить за ніж.)
Бо ріжу тя!!!
Секретар
Оден циганин має мати хрест,
І що ще знахарський.
Довбуш
І що з хрестом тим?
Я знаю го.
Секретар
Той хрест? О, слава богу!
Тогді усе гаразд!
Довбуш
Який гаразд?
Секретар
Той тільки хрест для неї ти дістанеш —
І житиме!
Довбуш
(борючись з совістев)
Той хрест!..
Секретар
Лиш він оден
ЙІ І СлМ)-; Л:(_./ІЧО пасти то.
Довбуш
Дістану —
Хоть най і всім циганам гробом стану!
(Пріч.)
ДЕСЯТА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
Великий з тя гробар!.. Ха-ха, ха-ха!..
Нам, дипломатам, до Дзвінок у школу
Ходить бй ще, єй-богу! Так казав
І наш учитель на колегії
У єзуїтській школі. О-о-о!
Що ж був се за учитель!.. Над усі
Учителі!.. А особливше всіх
Мене він поважав, і жалував,
Для чого я у єзуїтський орден
Не записався. Ба! Я ж думаю,
Що лучче єзуїтом діськи бути,
Як ним лиш зватися. Се я, бувало,
Му кажу і доводжу, що таких
Багато більше в світі, як тих, званих,
А він регочеться та моргає.
Відтак знов був він особливший знавця
Усіх дворів шляхоцьких в цілій Польщі,
І всі їх тайни, всі традиції
Так акуратно знав, неначе він
Враз з ними зріс!.. А там знов хто іде?
Жебрущий монах? Бідний ти, старушку:
Приніс — і понесеш порожню пушку!..
ОДИНАДЦЯТА СЦЕНА
Жебрущий монах з бесажками і з паличков. Т о й, що перше.
Монах
Слава Спасителю!
Секретар
Вовіки слава!
Чи ви лиш, отче, прічком не зблудили?
Монах
Єсли не найду того, що шукаю..*
Секретар
І хто се має бути?
Монах
Єзуїтський
Школяр.
Секретар
На йм'я?
Монах
(виймає лист і подає єго секретареві)
Читайте!
Секретар
Га! Мій давній
Учитель! — і до мене!
Монах
Коли так,
То моя місія удалася.
(Нишком.)
Тепер ще до маршалка нищечком.
(Голосно.)
Бувайте ж ми здорові в добрий час!
(Продовження на наступній сторінці)