Молодий гуцул
А ти, старий, чого насупив брови?
Будь з нами враз веселий!
Старий гуцул
Сину, сину!
Не кажи гоп! — аж пліт не перескочиш!
Молодий гуцул
Не знаю, що тут перескакувать?
Наш славний Довбуш виходив нам волю,
А воєвод дав розказ, щоб нам ю
Тут і обголосили.
Старий гуцул
Вай! тій волі,
Що Довбуш нам виходжує, а лях
Дарує!,,
Молодий гуцул
Як? То і на Довбуша
Ти пси вже вішаєш?
Старий гуцул
Він сам на себе
їх вішає, не я. Га! І такому —
Наш громовий топір!?
Молодий гуцул
Я рад би знати,
Хто варт єго носити, як не Довбуш,
Не наш напередовець?.. Але хто
Там так ся надюндюжив та ступає,
Як журавель старий?
Старий гуцул
Де? Проступіться*
Се монах православний! Дайте честь!
П'ЯТА СЦЕНА
к р е г а р, перебраний за православного монаха.
Т і, що перше.
Секретар
Слава Спасителю!
Усі
Вовіки слава!
Секретар
В вас празник, діточки?
Молодий гуцул
І то великий!
Наш добрий воєвода, дідич наш,
Подарував нам волю.
Секретар
Гм, гм, гм!
Як я тобі, що в тебе вкрав, віддам —
То й то дароване?
Усі
Ха-ха, ха-ха!
Молодий гуцул
А як я те, що другий в вас украв,
Дістав та вам віддав?
Секретар
Гм, гм, гм, гм!
Тримавши в себе років кількасот?
Усі
Ха-ха, ха-ха!
Молодий гуцул
За се би слово, отче,
Вам воєвода не подякував.
Старий гуцул
Здаєсь, що чесний сей отець єго
Не знає? Годний пан!..
Молодий гуцул
А тяр княгиня!..
Старий гуцул
Про воєвожу він се каже, отче!
Она сих гір є дідичка і має
Від давніх королів таке вам право —
Она одна, мабуть, на цілу Польщу —
Всіх гуцулів судити.
Молодий гуцул
О, се ангел!
Секретар
А їй отець?
Старий гуцул
Був лютер на ввесь світ!
Я знав єго. Але і тяжко ж бо
Го господь покарав: одної ночі
Щез безвісти, і кажуть, що го чорт
Живцем у пекло вхопив!
Секретар
Щастє ваше,
Бо був би всіх, мабуть, гуцулів
(Справляє за подрю.)
У тій желізній там печі спалив!
Голоси
Ого! ого!
Старий гуцул
Та як се?
Секретар
Зараз скажу.
Ти знав, старий, одного гуцула,
Найжвавшого стрільця на цілі гори,
Що він — вже буде років двадцять п'ять —
В сих горах і в селі сім пробував
І що Василь ся Довбуш звав?
Іван
(зриваючись)
Отець мій!!!
Мій дядичок!! Та де ж він?..
Секретар
У тій печі там!
У тій печі желізній, сину мій,
Казав єго княгині сеї тато
Живцем спалити!
Усі
Га!!!
Секретар
Живцем спалити!
А як єго в жасну там піч метали,
То він зарув, що Чорногора аж
Загомоніла:
"Ті гуцули пімстяться раз за мене
І розваля на грузь сю вовчу скиню!!"
Користуючи з великого жаху і остовпілості всіх притомних, швидко і нишком — пріч у замок.)
ШОСТА СЦЕНА
Т ї, що лишились. Пізніше — капітан з трабантами.
Іван
(прийшовши по хвилі до себе)
Як він казав?
"Ті гуцули пімстяться раз за мене!?"
А є ж ще гуцули!? А гой, ви, жуси!
На прах сю вовчу печеру!!
Крик, рейвах і мотлох народу надворі. Усі притомні, Іван напереді, піднося топірці і обертаються до естради. На се виступає капітан з шаблев у руці на естраду, за ним кілька трабантів.
Капітан
Тут що?
Іван
(вириває му шаблю і просаджує го насмерть)
По Довбушеві тризна — а ти перший
На жир!
Трабанти
(втікаючи)
Втікайте!! Чорт!., чорт!..
Іван
Щонайлютіший —
Котрий пресподнє вами ме гатити,
Аж доки зовсім го не загатить!
А гой, ви, гуцули,— на прах, на грузь
Змієве се гніздо!..
СЬОМА СЦЕНА
Тривожний дзвін. Капітана віднося. Княгиня з челядев. Ті, що перше. Гуцули, окрім Івана, вступаються покірно направо і наліво —так, що середина подрі і ворота зовсім вільні.
Княгиня
Стій, бунтівнику!
Що хочеш?
Іван
Моєго вітця! А не —
То твою душу!..
(Пускаєсь до княгині з шаблев.)
Довбуш
(ще за подрев)
Набік, гуцули!
(Убігає з Джиміром на подрю і мечесь межи Івана і княгиню.)
Ти що, о жусе, ти!? До жінки — шаблю!?
Пріч!!
(Тручає го назад.)
Кровйов се невісти хочеш ти
Обезчестити гуцульське ім'я?
Іван
Що!? Таже скорше ся тобі удасть
Пренайлютішому з усіх чортів
Найпроклятішу душу вирвати,
Як ляшку сю мені!
(Пускаєсь знов до княгині.)
Довбуш
(вириває му шаблю з рук і мече далеко від себе)
Пріч, кажу ти!
Хвиля. Княгиня відходить.
Іван
Як, лядський рабе ти?! Огиднику!
Отець отої ляхівки...
Довбуш
Казав
Вітця нам у желізній там печі
Живцем спалить — і мав до того право:
Він замок сей му запалив!
Іван
(як устеклий)
Отець мій ——
Палій!? Се кровйов змиєш...
(Рве ніж і мечесь на Довбуша, котрий дається шибко вбік
і єму ніж з рук вириває.)
Довбуш
Гуцули!
В'яжіть го!
Іван
(до гуцулів, котрі го в'яжуть)
ЖусиІ Тхори!
Довбуш
Пріч! За мнов!
Усі — пріч.
ВОСЬМА СЦЕНА
Секретар. Зараз відтак маршалок.
Секретар
І так похід мій славно розпочався,
Та і до бою головного і
Рішучого сегодня прийде ще.
Бо тигрис той старий, той воєвода,
Не устечеться, може, як дістане
Мій лист? Ще гірше, якби ся устік!..
І так, чим далі в ліс, тим більше дров!
Сегоднішня пароля пишесь: кров!
(Плеще в долоні)
Маршалку!
Маршалок
(виступаючи з кайданами в руці)
Чую!
Секретар
Чи післанці вже
Пішли за воєводов навздогін?
Маршалок
І мусили давно вже здогонити,
Бо, як я чув, то лиш півмилі відси
Наш воєвод в дорозі зупинений —
Хто зна, з якої там причини.
Секретар
Браво!
Трабанти же?
Маршалок
Котрі найвідважніші —
Стоя уже напоготові.
Секретар
Се
Ті кайдани?
Маршалок
Найслабші, що-м найшов.
Але аби на кождий спосіб бути
Безпечним — ще і понадпилював.
А сли ему в свій час одно слівце
Лиш шепнете...
Секретар
Я розумію. А
Що з нештами?
Маршалок
Обі напоготові.
Секретар
Аби ж, як князь приїде, були зараз
Ми під руков!
Маршалок
Я розумію, а
Відтак знемиділи. Устекла Дзвінка
До встеклого Івана най летить,
Аби летів сюда підбичувати
В потребі свого брата; а циганці
Віддати хрест.
Секретар
Хороше! Тож до діла!
А скорше, бо вже й Довбуш там іде —
Передній кат старого воєводи!
Маршалок
А що не він — то вже Іван походить.
(Пріч.)
ДЕВ'ЯТА СЦЕНА
Довбуш. Той, що лишився.
Довбуш
Гарячий день!
Секретар
Та щоб на нім ся стало!
А добре, що-сь прийшов: княгиня хоче
З тобою говорити.
До в б у ш
Та сегодня!?
Секретар
Сегодня, і то зараз!
До в б у ш
Не!
Секретар
(помішаний)
Та як же ж!?
До в б у ш
Уперед хрест — тепер мене? Дзвінки!
Куда не ступиш — Дзвінка!
Секретар
Хто ж так сміє?
Она ж ні Дзвінці пара та ні Чорі!
А сли з тобов вна хоче говорити —
То про сегоднішній випадок, про
Івана божевільство.
До в б у ш
О, мій брат!..
То ж буду мусив я — що бих не мусив
Ні за свій вік, ні грішну свою душу!
(Пріч — у замок.)
ДЕСЯТА СЦЕНА
Секретар
Секретар
(віддихнувши)
Уф!
Що ж тая людська доля зависима
Від примхи других примх! Я се будую
Цілий мій гордий многоважний план
На легкоумстві сего легкоума —
А він нараз ся витверезує,
Неначе чудо сталося! А бач
Тепер тобі вже й чудо не поможе!
Тепер ти мусиш — дякувать брехні —
Гуляти так, як я тобі заграю,
Бо ти вже в сітці, льве мій молодий;
І скоро приведу тобі і тигра
Старого на арену, де значить:
Ти або він! Але безпечно — він,
О що я постаравсь на кождий спосіб.
А як старий той тигрис-воєвод
Скінчає вік під твоєми лабами,
Тогді я постараюсь і о те,
Аби і льву за ним дорогу дати.
А як се станесь так, як я гадаю,—
Тогді полон є мій, є мій! Принаймє
Партика льва: прекрасна та княгиня!
То ж гужя! льве і тигре! гужя, гуж!
Ловіться! і скубіть ту вашу шубу,
Аби аж шкам летів, а рик ваш щоб
Аж Чорногору ворухнув!.. Там що?
Мій тигрис вже іде! З очей палає!..
Ходи!
Лев молодий тебе вже дожидає! —
Таких борців і Рим старий не має!
ОДИНАДЦЯТА СЦЕНА
В о є в о д з поїздом. Той, що перше.
Воєвод
То ж так мені сей нарід дякує!?
Капітана ми вбити!? Жінку ми
Зневажити!? Мій замок нападати!?
(Продовження на наступній сторінці)