Добре перемісивши тісто, вчений наліпив з нього млинців, розіклав їх на лопухах.
— Як там вогонь?
— Сильний.
— А тепер, хлопці, розгорніть жар. Так-так, ще далі відсовуйте попіл. Віронько, млинці на листках клади сюди, на каміння!
Анатолій Борисович узяв пласт дерну, перевернув його травою донизу і закрив яму, немов лядою.
— Чудово! Ігорьок, запалюй, багаття над ямою!
Сушняк горів добре, Ігор ледь встигав підкладати. Вчений сидів, замислено дивлячись у вогонь.
— Анатолію Борисовичу,— перервав його думки хлопчик,— а якщо ми знайдемо перлову скойку, експедиція закінчиться?
— Ні, друже, ми ж не тільки її шукаємо. Нас цікавить, які тварини й рослини населяють річку, і не лише сучасні, але й ті, що жили тут мільярди років тому.
— А як про це дізнатися?
— Робітники риють шурфи на березі річки й просівають грунт. Так знаходять залишки давно вимерлих істот.
— Анатолію Борисовичу, а навіщо вчені досліджують залишки тварин, які вимерли? Їх-бо не воскресиш?
— Безперечно, ні, хлопчику. Але, дізнавшись, як мінявся клімат у минулому, ми передбачатимемо зміни, що можуть статися й невдовзі. Я вже не кажу про інтерес до цих питань з боку наших геологів, шукачів корисних копалин.
Взяти хоча б двостулкових молюсків. Вчені помітили, що товщина черепашок молюсків одного й того ж виду у різних географічних зонах не однакова. Особливо це стосується викопних форм. У чому справа? Як відомо, будь-яка черепашка складається переважно з вуглекислого кальцію. Він малорозчинний. Та із збільшенням температури розчинність вуглекислого кальцію зростає.
Ось чому, виявляється, тропічні форми молюсків такі великі, а їхні черепашки міцні й товсті, тоді як стулки їхніх родичів у помірних широтах значно менші й тонші. Оскільки в різні геологічні епохи температура води мінялася — на планеті були похолодання і потепління,— то й величина, і товщина черепашок молюсків, які тоді жили, теж різнилися.
Знайшовши черепашки молюсків і встановивши, коли ті жили, вчені дізнаються, які тоді були кліматичні умови. Навіщо? Бо корисні копалини, приміром, утворювалися при певному температурному режимі, наявності рослинного і тваринного світу тощо.
— Еге, друзі, а що, як наш хліб згорить? — похопився Анатолій Борисович. Підняв дернину й проткнув ножем млинець.— Готовий!
Витяг, розламав на частини.
— Пробуйте!
— Смакота! — озвалася Віронька.
— Тоді увесь хліб витягуємо...
— Дивіться,— здивувався Олег,— Юнта біжить!
— Знайшла-таки,— поплескав учений собаку.— Ану, що пишуть нам з експедиції? "Дідусь чекає Олега й Ігоря в таборі. Повертайтеся". Ось, хлопчики, й кінець вашому туристському життю. Доведеться дещо порушити наші плани...
— Ні! — вихопилося у братів.-— Наш дідусь знайде роботу і в таборі!
Анатолій Борисович помітив, що й Пилипка мучить якась тривога.
— Що таке, друже? — запитав у нього.
— І звідки ви оце все знаєте? — зніяковів той.— Я в лісі, вважайте, живу, а хліба такого ще ніколи не пробував, і салат теж смачний!
Анатолій Борисович засміявся.
— Книжки треба читати. В них ще й не таке вичитаєш!
СІМ'Я ЧИ ОРГАНІЗМ
Дрейсени, кулівки, горошинки. Ставковики і котушки. "Жалюча" істина. Шершні. Джмелина хатка
Години через три знову вийшли до річки. Суничка в цьому місці чарівна. З обох боків ліс височіє, понад берегом — велетенські кам'яні брили, крізь прозорінь води жовтіє дно.
— Чудово! — аж подих перехопило у вченого.— Ось де нам поталанить!
Анатолій Борисович зайшов у воду й вийняв пригорщу різних мушель.
— Яких тільки немає! — здивувався Ігорьок.— Беззубок і перлівниць я вже знаю, а ось такі дрібні бачу вперше...
— Бо неспостережливий,— промовила Віра.— Адже річкову дрейсену ти міг побачити у будь-якій річці. Іноді вони гірляндами висять на підводних рослинах. їх можна зустріти також на підводних спорудах...
— А ось річкова кулівка,— на Ігорькову долоню ліг невеличкий двостулковий молюск з округлою мушлею розміром не більше двох сантиметрів,— ця дрібнота живородна, у неї яйця розвиваються всередині організму, тому назовні виходять вже "готові" молюски.
— Дивись, Олежику, а мушлі цих молюсків іще менші, немовби горошинки!
— Чому "немовби"? Ці молюски так і називаються — горошинки. Вони найдрібніші з прісноводних двостулкових молюсків.
— А вони, Анатолію Борисовичу, не схожі одна на одну,— придивився Олег до знайдених Ігорем молюсків.
— Дива тут, друзі, ніякого немає. Просто Ігорькові трапилися горошинки кількох видів. Ось, бачу, річкова горошинка, а оця, блискуча, так і називається — горошинка блискуча, а ця — болотяна горошинка.
— Анатолію Борисовичу, а це що за черепашка? — Пилинко дістав з дна круглу-мушлю.— Гарна яка!
— Це — кардіум, або серцевидка. Свідчення того, що тут колись котилися морські, а то й океанські хвилі. Час відшліфував мушлю, стер верхній, конхіоліновий шар, саме вапно залишилося. Серцевидки й зараз живуть у теплих солоних водах, зокрема, у Чорному морі.
Розбрелися по річці.
— Я знайшов мушлю ставковика! — похвалився Ігор.
— Якого саме? — запитала Віра.
— Звичайнісінького. Ось він,— показав Ігор мушлю.
— Не звичайнісінького, а ставковика звичайного, бо є ще малий ставковик, він значно менший. Ставковик малий, знайте, переносить різні захворювання, тому його треба стерегтися.
— І ще слід уточнити,— мовив учений,— що ставковики дихають легенями, а двостулкові молюски, яких ми згадували,— зябрами. Атмосферним повітрям дихають також добре відомі вам котушки. Живуть вони, як і ставковики, в озерах і ставках, тихих заплавах річок, а сюди, на перекат, їх прибила течія. Тепер, друзі, давайте шукати перлову скойку.
— Нема її тут, Анатолію Борисовичу,— опустив голову Олег,— з великих черепашок тільки перлівниці й беззубки трапляються...
— А це що? — вчений вийняв з води велику мушлю.— А це? — витяг другу.— Будьте уважні!
Довго ходили по Суничці вздовж і впоперек. Олег з Пилипком знайшли ще по черепашці перлової скойки.
— Зовсім свіжі мушлі, на кілька років ми запізнилися! — жалкував Анатолій Борисович.— Пилипку, а Суничка вгорі стрімкіша?
— Так. Є навіть невеликі пороги, деінде каміння нависає над водою.
— Може, туди нам піти?
— Це далеченько. Якби на катамарані...
— Якщо не вдасться перетягти його через дамбу, візьмемо гумові човни. Наказую: ні в якому разі носи не вішати! Певен — натрапили на вірний слід.
— А я попрошу дідуся, щоб відпустив до нас Романа з Павлом! — згадав Пилипко своїх друзів.
Анатолій Борисович показав дітям, як запакувати знайдені мушлі. Невдовзі вирушили в дорогу.
— А ти, Пилипку, казав, що тут черепашок тьма-тьмуща! — не втерпів Олег.
— Хто ж знав, що саме тих молюсків, яких вам треба, не буде. Знавець молюсків з мене, виходить, нікудишній,— посмутнів Пилипко.
— Нічого, друзі, адже пошук тільки почався. А тепер, Пилипку, курс — на Червоне урочище. Єгор Антонович нас, напевно, уже чекає.
Дорога простяглася через луки. Буйнотрав'я сягало вище колін, то там, то тут з-під ніг випурхували потривожені птахи. Віра не могла пройти мимо чудових лугових квітів, і невдовзі її голову прикрашав барвистий вінок. Юнта гасала довкола, вишукуючи здобич.
— Ой-ой! — несподівано заволав Ігорьок.— Болить!
— Де? Що? — кинувся до брата Олег.
— Я хотів осу впіймати, а вона вжалила!
— Ех ти, натураліст! Тепер прикладай щось холодне, може, не так напухне. Та подякуй, що оса за пальця тебе вкусила, а не за носа!
— Ой-ой! — це вже Віра,— І мене вкусила, за лоба!
— Тікайте, їх тут багато! — кинувся вбік Пилипко. Усі — за ним. А оси не відстають.
— Ховайтеся у кущі, там не дістануть,— почувся голос Анатолія Борисовича.
Діти перелякано дивилися, як оси невеличкою хмаркою покружляли неподалік і повернули назад.
— Цікаве знайомство? — підійшов до них учений.
— Смієшся, татку, а нам боляче!
— Нічого, від осиного укусу рідко хто вмирає. А які ж то вас оси вкусили?
— Чи було нам коли дивитися на них? — нахмурився Олег.
— Ну, друзі, піти звідси, не знаючи навіть, від якої комахи постраждали, негоже юним натуралістам. Треба почекати, доки вони заспокояться, а потім тихенько підійдемо до них і встановимо істину.
— Дуже вона жалюча, татку, ця істина! — Віронька тулила до гулі мокру пілотку.— Я не піду!
— Гаразд, ми з Олегом удвох сходимо. Ти, Олежику, бачу, не боїшся.
Анатолій Борисович залишив Ігорькові рушницю й рюкзак.
— Побачимо, як вони зараз мчатимуть звідти! — тільки й промовила Віронька.
Однак учений І Олег не поверталися довгенько. Діти заспокоїлися, вилізли з кущів. За півгодини віддалеки з'явилися Олег і Анатолій Борисович.
(Продовження на наступній сторінці)