— А ти як вважаєш, Пилипку?
— Я згоден з Ігорем!
— А ти, Олежику?
— Я проти.
— І я проти,— подала голос Віронька.— Кусає гадюка лише тоді, коли її зачепиш. А скільки вона шкідливих тварин знищує!
До того ж, любі хлопчики, гадючу отруту використовують для виготовлення ліків. Отож нехай живе! А зараз дивіться: кидаю гадюку в озеро!
Гадюка впала у воду й відразу ж попливла, вистромивши голову. Усі затихли, спостерігаючи за нею. Раптом неподалік почувся сповнений відчаю крик якоїсь тваринки.
— То передсмертний крик жаби,— пояснив Анатолій Борисович,— напевно, її вхопив якийсь хижак. Ходімо глянемо!
Облишили кущ верболозу.
— Так і є. Вуж, бачите, поласував зеленою, тільки ніжки стримлять із рота. Запізнилися трохи, а то подивилися б, як жаба сама вужеві в пащу лізе. Раніше вважали, що вуж гіпнотизує жаб. Насправді річ ось у чому: жаба дуже погано бачить і кидається лише на рухомі предмети. Ось вуж і піддурює її: помахає перед носом жаби роздвоєним язиком і сховає його, а та — все ближче й ближче до страшної пащі. Коли ж збагне, що небезпека невідворотна,— встигає лише крикнути.
— Може, визволимо нещасну? — мало не плакав Ігор.
— Пізно. Жаба, напевно, мертва. Таке життя, Ігорьку. Щоб продовжити своє існування, хижі тварини мусять поїдати інших.
— Анатолію Борисовичу,— озвався Олег,— треба, мабуть, риби на юшку наловити!
— Я не заперечую, однак тут уже є рибалка.
— Де? — озирнулися на всі боки діти.
— В озері,— засміявся вчений.— Бачите, що плаває на поверхні води?
— Якісь шматочки білясті...
— То риб'ячі плавальні міхурі. А коли маєте терпіння, можемо й мисливця побачити. Давайте причаїмося ось за цим кущиком.
— Не туди дивитесь,— промовив незабаром учений,— погляньте, хто он там вилазить на пісочок.
— Черепаха!
— Тихше! Це — дуже обережна тваринка.
Черепаха вилізла на берег. Стало видно темно-зелений панцир, плоску, ледь видовжену голову. Тваринка рушила у зарості трави.
— Спіймати? — прошепотів Ігор. Вчений заперечливо похитав головою:
— Краще дізнаємося, чого вона туди подалася.
Черепаха повернулася, тримаючи в щелепах жабу, й одразу ж залізла у воду. Невдовзі знову вилізла на пісок, стала грітися на сонці.
— А тепер спробуй її впіймати! — наказав Ігорю вчений.
Той обережно пішов до берега. Черепаха дрімала. Ігор був од неї за кілька кроків, як під ногою тріснула галузка. Черепаха шмигнула до води, Ігор стрибнув за нею. Однак спізнився — черепаха вже пірнула. тільки бульки на поверхні лишилися.
— А що, не так легко її спіймати? — засміявся Анатолій Борисович.— Поглянь краще, як вона по дну мандрує.
Крізь прозорінь води було добре видно черепаху, яка досягла зелених водоростей і сховалася в заростях.
— А як ви думаєте, чого вона жабу потягла у воду? Не знаєте?
— Щоб, розтерзавши її, проковтнути шматочками. Без води ставкова черепаха цього зробити не може. Ого, та тут черепах багато! Гляньте, що вони виробляють!
Посеред озерця збурилася вода, й на поверхню випірнула черепаха, а потім риба.
— Вони що, б'ються? — здивувався Олег.
— То — смертельний поєдинок. Черепаха напала на лина.
— Так він же великий!
— Черепаха прокушує рибі черево й чекає, поки та знесилиться.
Лин знову з'явився на поверхні. Діти закричали, щоб сполохати черепаху. Коли хвилі розійшлися, все заспокоїлося.
— Будемо ловити рибу? — перепитав учений.
— Якось не хочеться,— відказав Олег.— Може, іншим разом, га?
Знову попали у зарості ліщини. То там, то сям виднілися горіхи.
— Добрий урожай буде! Ви сюди ходите, Пилипку, по горішки?
— Усім класом. Назбируємо їх по кілька мішків.
— На всю зиму вистачає? — позаздрила Віроиька.
— Та ти що! Ми в лісництво їх здаємо! А на зароблені гроші влітку їздимо на екскурсії. Минулого року, приміром, були в Асканії-Нова, а цього разу до Москви збираємося.
— Анатолію Борисовичу,— покликав із-за куща Ігорьок,— погляньте, скільки тут жабенят на кущі зібралося!
— Це не жабенята, а дорослі жаби. їх називають древесницями, або ще зеленухами. Вони вміють прудко лазити по деревах і присмоктуватися до їхніх листочків. Цікаво, що колір зеленухи дуже мінливий. Звичайно вони бувають зверху ясно-зелені, під колір листя, а знизу сріблясто-білі. Ці кольори розмежовані, придивіться, чорною смужкою з жовтою оторочкою. Після того як древесниця полиняє, а це відбувається що два тижні, вона стає попелясто-блакитною, потім блакитно-зеленою, а тоді знову набуває кольору листя.
— Анатолію Борисовичу,— озвався Пилипко,— а зеленухи увесь час на деревах живуть?
— Влітку, як гарна днина, вони сидять, вичікуючи здобич, на листках; у дощ ховаються; коли негода триває довго, залазять у воду. Як надходять холоди, зеленухи зариваються у мул і засинають на всю зиму. Прокидаються навесні раніше од усіх жаб.
— А як їм вдається так добре лазити по деревах?
— Присоски, що на лапках, допомагають. Еге,— глянув на годинник Анатолій Борисович,— з такими допитливими натуралістами, як ви, довго будемо добиратися до перекату. Як ти думаєш, Пилипку, сьогодні встигнемо туди?
— Мабуть, ні. Ще довго йти треба.
— Тоді, друзі, заночуємо тут. Вода недалеко, курені зробимо з гілок.
— Ой, Анатолію Борисовичу,-— затурбувався Пилипко.— я ж обіцяв увечері вдома бути!
— Не журися, хлопче, коли ти спав, я був у дідуся і домовився, що протримаємо тебе стільки, скільки знадобиться для справи.
— Ох, і заздритимуть мені Ромця й Павло!
ВЕГЕТАРІАНЦІ
Салат з кульбаби. Планарія. Цвіт папороті. Паляниці з німфеї
— Татку,— промовила Віра,— ми ж їсти не брали з собою...
— У лісі, дочко, з голоду не пропадемо!
— Анатолію Борисовичу, може, кабана вистежимо, у вас же рушниця є! — загорілися очі в Ігорька.
— Ну хто ж кабана б'є без ліцензії, та ще й улітку! Я вас збираюся, друзі, перевести на вегетаріанське харчування!..
Знову підійшли до озера. У тому місці в нього впадав невеличкий струмок, і вода була чиста-чиста. Неподалік росли лілеї. Анатолій Борисович довгою палицею підчепив одну з них і потяг з води довжелезне, вкрите темними плямами кореневище. Вчений мало не впав у воду, бо кореневище відірвалося, в руках у нього залишився тільки великий листок німфеї.
— Погляньте, друзі, який він гарний: росте у воді, а завжди сухий. І знаєте чому?
— Бо зверху вкритий восковим нальотом!
— Правильно, Олег. А знаєш, чим іще цікавий листок лілеї? Дай-но сюди ніж!
Анатолій Борисович відрізав кінчик черешка, занурив листок у воду і подув через отвір. На листку з'явилося безліч крапельок повітря.
— На поверхні цього листка мільйони дрібних отворів, крізь них і проходить повітря. У листку лілеї його завжди багато, тому-то він ніколи не тоне.
Анатолій Борисович кинув листок у воду, і той поволі поплив.
— Однак нам треба-таки дістати кореневище. Спробуємо цим сучком,— знову підважив рослину.
Цього разу спроба вдалася.
— У кореневищі німфеї майже п'ятдесят відсотків білка і двадцять — цукру. Можна спекти смачні млинці. Та це — пізніше.
Гострим мисливським ножем Анатолій Борисович обчистив кореневище, розділив його на тоненькі смужки.
— Покладіть їх, хлопці, на сонці, нехай сушаться. А ми ще щось їстівне пошукаємо. Цю красуню знаєте? — показав струнку рослину з довгим, немов у жита, тільки значно більшим листям та коричневими оксамитовими качалочками.
— Авжеж, знаємо, це рогоза, її пагони їсти можна!
— Поласуємо,— стрибнув у воду Пилипко,— тобі, Ігорьку, як меншому, першому дам!
— Чекай-чекай, Пилипку,—зупинив його вчений.— Рослини, що ростуть у воді або поблизу неї, їсти сирими не можна, адже до них легко потрапляють личинки паразитів. Тому-то молоді пагони рогози, хоч які вони смачні, доведеться відварити. До речі, кореневище рогози також тягніть на берег, у ньому багато крохмалю, цукру й білкових речовин. Почистимо, висушимо, перетремо на борошно.
— Уявляю, які то будуть млинці! — чмихнула Віра.
— Це ти даремно, доню. Колись у Астрахані з рогозового борошна пекли не лише хліб, а й смачні пряники. Пилипку, й тростини не обминай. Молоді пагони зваримо...
— Анатолію Борисовичу, тут горіхи якісь ростуть у воді, рогаті такі.
— То, Пилипку, чилім. Горіхи дуже поживні, однак у наших краях ця рослинка зараз зустрічається дуже рідко, ти її не чіпай — нехай росте. А ось,— перевернув учений камінець, що лежав у воді.— хижа планарія.
Діти ледь розгледіли маленького зеленуватого черв'ячка.
— Теж мені хижак! — пирхнула Віра.— Крокодил!
(Продовження на наступній сторінці)