«Северин Наливайко» Спиридон Черкасенко

Читати онлайн історичну драму Спиридона Черкасенка «Северин Наливайко»

A- A+ A A1 A2 A3

А я гадаю: носом він почув,
Що в Бар ось-ось ускочить Наливайко,
І піп заздалегідь утік сюди.
Пазина
Можливо, й це... Але тут ще щось єсть.
Щось до Касильди горнеться він дуже...
Не знаєш: він раніш її не бачив?
Михаль
Як пак не бачив! Це ж її навчитель
Ще із Варшави...
Пазина
Так?.. Хм... ну, цей навчить!
(Дослухається).
Іде хтось...
Михаль
(відставляє стільця до стіни).
Мабуть, пані та дівчата.
Ну, я піду... Пазино, на добраніч!..
(Іде до вхідних дверей).
Оборська
(входить; за нею кілька челядок із шитвом
у руках).
Це ти, Михалю?.. Постривай... Ну, що
Там чути в тебе?
Михаль (вклоняючись)
Втішного нічого,
Ясновельможна пані. У дворі,
Як тільки з військом рушили до Бару
Лабендзі, лицарі преславні...
Оборська (зітхнувши).
Ох,
Мої зяті кохані!..
Михаль
Челядь клята
Один по одному зникають з двору...
Оборська
Куди ж вони?
Михаль
Хіба про це хто скаже!
Нікуди більш — до Наливайка в табір.
Оборська (в гніві).
Невдячні пси! За панські добродійства,
За те, що з ласки ми їм даємо
Для кожного і працю, і поживу,
Вони при всякій нагоді ладні
Лайдацьку руку зняти на панів...
Перекажи, Михалю, там в дворі,
Що милосердя тим, хто втік, не буде,
Що їх назад в кайданах приведуть...
Для того ж, щоб була наука іншим,
Утікачам звелю я повтинати
Носи і вуха,— чув?
Михаль (вклоняється).
Перекажу,
Ясновельможна пані. Вже немало
І так їх є, безвухих та безносих,
Але не каються. Ну, що ж, нехай
Іще побачать панську ласку, дурні!
Оборська
Авжеж, авжеж... Іди й пильнуй там добре.
Михаль, вклонившись, виходить.
А ви чого ж це стоїте?.. Сідайте
І за роботу!..
Дівчата сідають і починають шити, мережити, гаптувати.
Ох, не в добрий час
Розпочали ми справу з шлюбом цим!..
(Сідає й починає щось шити).
Пазина (не рухаючись).
Так нагло степ загомонів...
Оборська
Де нагло!..
Часу не мало вже сплило відтоді,
Як Калиновського спалив дощенту
Харциз той проклятий, що звуть його
Гетьманом Наливайком. Всі у них,
Хто лиш збере ватагу розбишак,
Гетьманами себе взивають...
Пазина
Звичай
У них такий.
Оборська
Ох-ох... Пан Калиновський
Утік собі здоров аж до Варшави,
А Наливайко розгромив під Луцьком
Панів, які йому не завинили,
А з'їхались на рочки судові,
І добра їх пожакував... А далі,
Як тигрус, кинувся уже на всіх:
Побив Семашків, Потія, Терлецьких
Під Пинськом, бивсь в Копилові, під Слуцьком
І опинився в Могилеві... Звідти
Загрожував, що виб'є панство впень,
Зруйнує геть Варшаву й навіть Краків,
Не боячись ні короля, ні Бога...
Князь Радзивілл прогнав його звідтіль —
Погнав сюди, на лихо наше й згубу,
А сам вернувся до Литви. Щоправда,
Король наш найясніший вже послав
Одкликати з Семигороду військо
Кварцяне і коронного гетьмана
Жолкєвського, що незабаром стане
Моїм, вже третім, зятем... Ось-ось-ось
Прибути має з військом, та чи встигне?
Харциз уже націлився на Бар.
Коли зяті мої не оборонять
Від нього міста — край тоді всьому...
Входить Касильда. Пазина, почувши її ходу, випростовується
на стільці й далі не зводить з неї очей.
Касильда
(почувши останні слова, підходить до пані
Оборської й, ніжно обіймаючи її, притуляється
личком до її обличчя).
Спокою, мамо-серденько, спокою!
Заступниця у нас Святая Діва:
Ми під її пречистим омофором,
І жадне лихо не спаде на нас.
(Сідає коло Оборської).
Оборська
Спасибі, серденько... але — вже впало!..
(В безсиллі спускає руки з шитвом).
Несила, ні... І руки — мов чужі,
А в голові — татарська веремія,
І тріщать від дум лихих, тривожних скроні
Ах, Наливайко той... ті гультяї!
Немає впину їм. Мов духи степу,
Злучившися в один нестримний буревій,
Вони метуть усе, що на путі
Своїй зустрінуть. Де пройшли вони —
Руїна там і чорнії пожари.
Челядки непомітно перезираються, посміхаючись.
Касильда
(в задумі).
Так, так... Страшне воно, те степове
Лицарство... подих степу той могутній...
І славен буде вічно той, хто спинить
І хто навік його розвіє...
Оборська (обурено).
Що?!
Чи не гультяйство степове зовеш
Лицарством ти,— оте ледаче бидло —
Броварників та винників дурних,
Що на здобичництво лихе, хижацьке
Зміняли тиху працю на панів,
Своїх добродіїв і милостивців?..
Чи орди будників страшні і чорні
В лицарство славне ти пошила, доню?
Касильда
Але ж там Наливайко Северин
І Лобода Грицько з січовиками,
А лицарів таких не густо, кажуть,
І в цілій Речі Посполитій навіть...
Оборська (сплеснувши руками).
О, Єзус-Маріє!.. Та звідкіля
Про це ти знаєш? Хто тобі сказав?
Касильда
О, мамочко, не треба хвилюватись,
Бо хто ж про це не відає?.. Вся челядь
У нас самих про це лише шепоче...
Челядки знову перезираються й ще нижче спускають голови над роботою.
Оборська (злякано).
О, Боже мій! Я так і прочувала...
(Схаменувшись).
Дівчата, геть ідіть... лишіть роботу:
Вже досить на сьогодні... Та глядіть —
Дурниць не переказуйте там всяких
Поміж собою й другими також!..
Дівчата лишають шитво, вклоняються й виходять.
Ох, небезпечна річ розмови ці
Й таємні шепоти поміж цим бидлом.
У мене вже і серце не на місці...
(Бере роботу).
Як тільки чутка піде десь про те
Страшке гультяйство степове,— дивись
І в дворищі вже іншим духом віє,
А хлопи кляті дивляться на тебе
Вовками з хмизу... Дяка Господеві,
Що хоч зятів потужних маю близько,
А то б не бачити ні послухання,
Ні жодного одбутку з харцизяк.
Самим до плуга стати довелось би
І попрощатися з усім навіки!
Забуть медову й іншую данину,
І поволовщину, й уходи рибні,
І покуховщину, й торгове мито,-
Та це ж і світові прийшов би край,
Коли б та пан гербований позбувся
Слухнянства хлопського!..
(До Касильди).
А ти — лицарство...
Харцизтво це, сваволя степова,
А Наливайко твій... та й Лобода
Здобичники і гайдабури — от що!
Касильда (посміхаючись).
Чому ж вони мої?
Оборська
А як же ні?
Адже ж твоє до них так лине серце —
До лицарів отих, степовиків...
Касильда (сміється).
Чому і ні? Всі кажуть: Наливайко —
Шляхетний красень, лицар і з гонором,
Ще молодий, високої освіти,
А брат його — духовником у князя
Острозького...
В дверях до покоїв стає непомітно фігура Ігнотуса й дослухається до розмови.
Оборська
Жартуєш, доню, ти,
Чи кажеш це поважно — я не знаю...
Але тобі тепер, як нареченій
Коронного гетьмана, не годиться
Такі думки в своїй голівці мати,
Тим паче ще й при людях говорити.
Касильда (переставши сміятись).
Даруй, мамунцю, я дурна, негарна...
Не мене іноді немов находить...
А що — сама того гаразд не знаю...
Тих розбишак ненавиджу всім серцем
За те, що віру католицьку нашу
Безбожно топчуть, слуг її святих,
Її святині топлять у крові
І димом геть пускають в небуття.
Ненавиджу я їх і проклинаю,
Але... позбутися не в силі чарів,
Які цей гомін степу навіває...
Не маю сил позбутися тривоги...
Оборська
Та що ж тут дивного, моя дитино,
В самої в мене серце не на місці...
Касильда
Не те, мамунцю, ні... Я не боюсь...
Страху не маю я... Моя тривога —
Це туга мов якась за тим, чого
Не маю я, а мають доста ті
Відважні демони степів безкраїх,
Той Наливайко-красень, Лобода...
Оборська
Не розумію я... Не хвора ти?..
Як очі й лиця в тебе запалали...
Пазина
(не зводячи з неї очей).
Вона, вона... Прокинувся в ній степ..
Касильда
Яка могутня й красна сила ця!
І вабить рівною із нею стати
І кинутись у бій... чи попліч з нею —
На всіх і все, чи вдарити на неї
І розтрощити впень, пустить за вітром
Або, як дикого коня, впіймати,
Приговтати й любенько осідлати...
Оборська
Лицарське діло, доню, це. А нам,
Жінкам, довліє їм допомогти
Молитвою пречистій Панні Діві.
Не зглянешся, як ось до нас прибуде
Гетьман коронний...
Ігнотус
(показує на освітлені далекою пожежею вікна,
чого присутні за розмовою досі не зауважили).
Кара Божа, кара!..
Всі злякано підводяться й дивляться в напрямку вікон.
Оборська (з жахом).
Спізнивсь гетьман... це ж місто Бар горить...
Зяті мої, зяті!..
(Закриває лице руками й падає в крісло).
Касильда
(стоїть, як зачарована, не зводячи очей з пожежі).
Краса... Огневий вітер із степів...
Пазина (тихо).
Так, доню,— вітер степовий гукає...
Касильда
(бистро обертається й пильно дивиться на неї).
Чи то мені почулося, Пазино?..
Пазина (отямившись).
Про що ти, ясна панно, я не знаю?..
Оборська
Що сталося із ними там?.. Чого
Ви мовчите усі?..
Касильда
О, мамо!
Ми ж певного нічого ще не знаєм...
(Нахиляється над нею й обіймає її).
Спокою, ненечко, спокою: Діва
Пречиста нам заступниця міцна.
Михаль (вбігає).

(Продовження на наступній сторінці)