«Северин Наливайко» Спиридон Черкасенко

Читати онлайн історичну драму Спиридона Черкасенка «Северин Наливайко»

A- A+ A A1 A2 A3

за руки й силоміць виводить наперед).
Іди, дурна! скажи поганцям цим,
Яка туркеня ти!
Мамай
Оце дак баба!..
Гей, Северине, стережись! Очей
Пильнуй, бо видере тобі, бігме,
Із лоба. їх, люциперова теща!
Пазина (до Мамая).
А щоб тобі язик усох, старий
Собако! Сам люципер ти!..
(До Наливайка).
Чого ж
Мовчиш, гетьмане славний? Розпитай!..
Наливайко
(зніяковівши, до Орішевського).
Прийти до пам'яті негоден я...
Лайками ошелешила мене,
Немовби громом, клята баба... Як ти
На це?
Орішевський (посміхаючись).
Що ж... Має правду, а від правди
Козак не сміє ухилятись.
Наливайко (до одаліски).
Ти
Звідкіль, дівчино красна?
Одаліска (тремтячи)
Я... з Волині...
Отця духовного донька я...
Наливайко
(кинувшись на місці).
Що?!
То не туркеня ти?.. А як попала
Баші у лаби до гарему,— га?
З татарським ясирем?
Одаліска
О, так, мій пане!
Наливайко
А де ж навчилася ти танців красних?
Пазина
Та вже ж не в батька з ненькою — це певно!
А ти ще тих спитай. Нас цілий гурт
В баші самого лиш. А скільки ще
По інших турках по багатих! От
Хоч би і в тих, що там коло дверей
Стоять, дрижать, і шибениці ждуть.
Ти гнізда їх пустив за димом всі,
Але про тих, що в гніздах, у неволі,
В гаремах ниділи роками, ти
Забув, гетьмане славний...
Наливайко (спалахнувши).
Я забув?!
Зважай на те, що плещеш безсоромно!
Хіба не я цих визволив з неволі?
(Показує на невольників).
Пазина
О, так,— про лобуряк ти не забув
Таких, як сам. А нас, жінок, за що
Ти маєш, га?.. За іграшку чи ні?..
Хто козакам, безличнику, хотів
Допіру нас віддати на поталу?..
Мамай
Та ти заткнеш сьогодні писка, бабо?
Всю бесіду перепсувала нам,
Чортяча коцюба!
Пазина
Чого гарчиш,
П'янюго осоружний!.. Ти гадаєш,
Що я не знаю, хто ти? Знаю добре!
Та й хто не знає Мамая п'яницю,
Здобичника старого!..
Мамай (ошелешений).
Пху, чортице!..
Та хто ж ти й звідкіля мене ти знаєш?
Пазина
Хто я?.. Скажу, не бійсь,— не потаю,
Але держись, бо скрутишся від болю,
Коли не всю ще душу утопив
Ув оковитій ти... Ба ні, не всю...
Хоча і стерво ти останнє...
Мамай (одвернувшись).
Пху!..
Пазина
...Але пісень коштовну таємницю
Господь тобі, безличнику, одкрив
Занадто щедро, й зрозумієш ти,
Хто я...
Наливайко (як зачарований).
І справді, хто, старенька, ти?
Пазина
Допіру тут хвалився ти, гетьмане,
Й казав, що вітер степовий єси.
І правду мовив ти: як буревій,
Як ураган, з пустель злетів ти раптом
Туди, де правду нашу степову
Хижацька сила і сваволя топче.
Тим славен ти єси, могутній орле,
Від Килії й до славної Варшави,
Від грізного Дніпра й до Семиграду,
Хоч час суворий ще не посріблив
Прелчшних кучерів над думним чолом.
Так, вітер ти... орел ти чорнокрилець
І горе яструбам, на котрих впало
Твоє зненацька око винозоре...
Наливайко (нетерпляче).
Але хто ти?..
(До Орішевського).
Це загадка якась.
Пазина
Ти вітер степу, дух його страшний,
А я... його я серце, мій гетьмане...
Я серце те, що від князів іще
Без краю сходить кров'ю през незгоду
І през нерозум ваш...
Голоси
— Чуднії речі!..
— Хто вона, й до чого мова ця?..
— Вона причинна!...— Навіжена баба!..
Наливайко робить знак, і всі стихають.
Пазина
Що? що?! Причинна я?.. Я навіжена?
Авжеж, що так!.. Віками сходить кров'ю
І розум зберегти — над силу це
І Прометеєві самому.
(Втирає сльозу. Наливайко й Орішевський
перезираються здивовано).
Орішевський
Хто ти?
Шляхетського високого якогось
Ти роду полонянка?
Пазина
Хто сказав?..
Минулося... Зосталося лиш серце —
Розбите серце степу, й квилить-плаче
За дітьми, мов та чайка степова.
Орішевський
А де ж твої, шановна пані, діти?
Пазина (оспало).
Мої?.. Й твої... і їхні...
(Показує на всіх).
...діти степу...
Одні орлами вільними, як ви,
Шугають попід хмарами на здобич...
Другії стогнуть тяжко в полоні,
А треті... там, на півночі, в неволі,
В ярмі магнатськім у панів вельможних
Працюють на ріллі на ріднім полі —
Вже не своїм... Гниють живцем на буртах
Салітряних по рідних по степах —
Теж не своїх, а панських... Інші знов
Печуться вік по броварнях, гуральнях,
По панських палацах торгують честю
Й за лакомство нещасне продають
Сумління батьківське і помагають
Панам кувать кайдани на братів...
Минають дні... ще безліч буде їх —
І вільний степ під панською п'ятою,
Мов гаддям, закиишить рабами всюди...
А вітер степовий розмає буйно,
Превесело над степом панський прапор,
Крутитиме ретельно вітряки
І зерно золоте панам на хліб
Молотиме, щоб жили у розкошах...
Ти чуєш, вітре степовий,— ти чуєш,
Яка тебе спіткає доля?..
Орішевський (набік).
Диво!
Це піфія якась...
Наливайко
(не зводить з неї зачарованого погляду).
А що ж чинити?
Пазина
Чинити що?.. Мене питаєш ти?
Мене, що розгубила по степах
Дітей своїх і кров'ю ізійшла?..
Ночами довгими страшні ці роки
Неволі бусурменської я все
Лиш думала про те, чинити що,
А вигадала що? — Анічогісько!..
Ти — вітер степу, волю любиш ти
Над все, і світу бачив десь чимало,
Але... щоб знать, куди свій справить чин,
Єдиною тобі бракує до всього,
Що маєш їй, мій лицарю завзятий...
Веселий ти тепер і безтурботний,
Тому й не знаєш, що чинити тра.
Це знає той, кому раз в серце вп'ється
Гадюкою глибокий, гострий жаль!..
(Натхненно).
І ти цього зазнаєш, мій гетьмане!
Так мусить бути,— чуєш?... І я скажу:
Іще не сяде сонечко сьогодні,
Як ти вже знатимеш, чинити що!..
(Зникає у гурті невольниць).
Наливайко
(немов спросоння).
Не сяде сонечко сьогодні...
(Озирається).
Таж
Воно надвечір вже і незабаром
За гори скотиться далекі...
Мамай
(брязнувши в струни).
Ат,
Дурне! Балакала стара до смерті
Та все чорт батька знає що! Ось глянь,
Як засмутила відьма всіх! Ану,
За мною, товариство підтягай!..
Хор козаків
Ой не п'ється оковита,
Огидли меди,-
Болить моя головонька
З якоїсь біди.
Ой вре море, вре,
Хвилоньками грає,
Козакові-нетяжищу
Спокою немає.
Та де ж вона узялася,
Козацька біда?
Чи не тая то в запасці
Вдова молода?
Ой вре море, вре,
Шумом закипає,
Козакові-нетяжищу
Щось серденько крає.
А у вдови чорні очі,
Подивиться — край:
Хоч женися, хоч вдавися,
Хоч так пропадай!
Ой вре море, вре,
Хмара наступає,
Козакові-нетяжищу
Рятунку немає.
Наливайко
(знову веселий, розпромінений).
Ох і спасибі ж вам, браття любі,
Козаки мої нетяги,
Що піснею веселою своєю
Смертельную ви тугу одігнали,
Свого гетьмана розважали!..
Гей ти, бабо-бранко,
Чи проста селянко,
Чи вельможна шляхтянко,-
Того не знати,
Як на ймення тебе звати!
Гетьманським словом своїм присягаюсь
Доти сердечного спокою не знати,
Доки всіх вас бідних невольників
З неволі турецької,
Віри бусурменської
Та не верну до рідного краю
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!..
Най буде слава славна
Поміж козаками,
Поміж друззями,
Поміж лицарями,
Поміж добрими людьми!
Голоси
— Амінь! — Нехай живе здоров
— Гетьман козацький Северин!
Турки розносять меди. Бенкет точиться далі.
Наливайко (до Орішевського).
А ти чого, мій любий побратиме,
Замисливсь так?
Орішевський
Із голови не йдуть
Старої бранки мудрі речі.
Мамай
Мудрі?..
Жіноче слово — шум на хвилях моря:
Затоко море, хвилі полягли,
І шум — немов той лизень ізлизав.
Правдиве ж, мудре слово — в глибині,
В душі людській таїться аж на дні.
Орішевський
Немало десь таїлось їх — тих слів —
І в неї у душі на дні глибокім,-
Щоб зворушить ту темную безодню,
Була потрібна буря аж така,
Яку навіяв вітер степовий...
Промовила безодня... Але як!..
Не раз, не два безсонними ночами
Й моя від дум таких тяжіла голова
На правду нашу й волю степову
З усіх боків вовками зазіхають
Несито хижаки: татари, турки,
Магнати лядські, а із ними й наші
Перевертні вельможні...
Наливайко (весело).
Ат, дурне!..
Чи я, із діда-прадіда козак,
Не бив цю панську ледач смертним боєм,
Коли на нашу правду зазіхала?
Орішевський
Це так... Їх бив Підкова, бив їх Шах,
Немало їх Косяинський Криштоф товк,
Товчеш і ти, мій лицарю одважний,-
А врешті що?.. З Волині до Лубень,
До Поля Дикого — чиї усюди
Безкраї займища в степах козачих?
Наливайко
Най бавляться,— тож на папері лиш
Король роздав панам чужі степи...
Простягне ж руку хтось — дістане одсіч.
Орішевський
Гай-гай! літаєш ти верхами, брате,

(Продовження на наступній сторінці)