«На світанні» Спиридон Черкасенко

Читати онлайн вірш Спиридона Черкасенка «На світанні»

A- A+ A A1 A2 A3

Я знов самітній... Смуток мій
Заснув, знеможений блуканням,
В душі моїй,

Як пусто скрізь перед світанням!
І тільки крок мій запізнілий
Бульвар тривожить опустілий,

Та серце піснею-риданням
Заснулий будить сум —
На муки й глум...

Зо мною плаче хтось?.. Ах, ні"!
В гущавині старого саду,
В німих пустелях,

Свою досвітню серенаду,
Свій гімн весні
Видзвонює в чарівних трелях
Співець кохання.

Ніхто не слуха... Тільки я
Свої утримані ридання
Вплітаю в трелі солов'я...

Я кличу знов загублену весну,
Я ятрю знов криваву рану
І молодість свою кохану,

Благословляю і клену:
Немає сил мовчать,
Утримать серце, щастям п'яне!

Хвилини йдуть...
Гей, час кінчать!
Небавом місто хиже встане —

І співи щастя, мук, любові
Заглушить гамір ярмарковий...
Ось він іде. наш вартовий:

— "Ідіть вже спати. Сором, пане,—
Ви п'яні!" —Я? О, Боже крий...
Не я, мій кате,—серце п'яне...

1914