«Северин Наливайко» Спиридон Черкасенко

Читати онлайн історичну драму Спиридона Черкасенка «Северин Наливайко»

A- A+ A A1 A2 A3

Своєю думкою — правдивий вітер.
Ти глибше глянь: в магнатів на папері
Лиш степові безлюднії пустелі,
А землі ті, що людом закишіли,
Давно пишають замками навколо,
Колись же вільний люд — у них в ярмі.
Наливайко
Ярмо там, брате, тягне той, хто хоче,
А хто не хоче — той у мене ось —
(Показує на козаків).
Або на Запорожжі в Лободи.
Орішевський
А землі ж як, загарбані панами?
Наливайко
Ого! землі неміряної безкрай:
Іди, сідай, де серце забажало,
Де уподобала душа,— навкруг
Усе твоє...
Орішевський
Аж поки прийде пан
І запряже тебе в ярмо, а землю
Собі загарбає. То що тоді?
Наливайко
А те, що чиним ми!
Орішевський
А чом же ви
Того та не вчинили там, нетяги,
Де вже осілися пани магнати?
Наливайко
Та кинь ти про панів! Кажу ж тобі:
На світі місця всім доволі є.
Чи так кажу, мої братове любі?
Нехай живуть, та нас не зачіпають,
Бо хто з нас, братця,
Буде сміяться,
Того... най начувається, ледащо!
Голоси
— Ого! тому не з медом буде!
— Як туркам цим!..
Орішевський (зітхнувши).
Ох-ох! дивлюсь на тебе я, гетьмане,
Мій лицарю над лицарями всіми,-
До бідної голоти серцем молодечим
Ти припадаєш щиро й не лукаво:
Такий лиш ти один,— нема другого.
І в серці я своїм плекав надію,
Що ти збагнеш трагедію степів
Широких, вільних... у своїм безвіллі,
Що кликнеш клич до бідної голоти
Від моря Чорного аж до Литви,
І силу ту страшну відважно кинеш
На гордую Варшаву й дальній Краків,
І в корні підотнеш другую силу,
Що так поволеньки, але потужно
Бере в міцні обійми вільний степ,
А підотнувши, з правди степової —
З козацької голоти створиш ти
Державний лад без пана і без хлопа,
Й такий міцний, щоб вже не лиш магнати,
А й сам люципер зуби поламав.
Наливайко
Гай-гай, мій брате,— в хмари залетів ти!
Чи буде з того нам користь яка,
Чи ні, а короля ми роздратуєм.
Навіщо це?.. Його пресвітла милость
Гуляти нам степами не боронить
І навіть стації дає, а волі
Нам не уймає: хоч — сиди без діла,
А хоч — іди на бусурмена смертним боєм,
А то й на неслухняного магната.
Орішевський (хитає головою).
Так, так... Вже бачу я, що передчасно
Свою з тобою мову розпочав,
І правду баба та казала тут,
Що втілити ідею той здолає,
Хто тугою глибокою її спочатку
Із серця перев'є й покропить ревно
Пекучими сльозами
(Спускає голову на груди).
Наливайко (обіймає його).
Кинь журбу,
Старий мій побратиме,— чи ж козак
Не пан над серцем власним і душею?
А думи геть! Живи, поки живеться,
І мислями вперед не залітай.
(Цілує його).
Мамай
То відьма їх накракала стара.
Ану, брати, до танцю, хто охочий,-
Гонім до дідька лисого той сум!
(Б'є по струнах. Дехто з козаків пускається
в танець).
Небога Хотина
Нетягу любила:
Ой цілуй же мене,
Ой милуй же мене,
Шкарбанюжище старий,
Трясця мамі твоїй!
Ой рад би кохати,
Рад би цілувати,-
Заказав мені піп,
Щоб халяви не пік,
А щоб постив, і говів,
І м'ясива не їв.

Під час танцю в дверях з'являється обідраний змучений вістовець і щось питає в турків: вони показують на Наливайка.

Наливайко
(з дитячою втіхою, нічого не помічаючи, ляпає в долоні).
Ану, шпаркіш, шпаркіш! Нехай земля
Палає під ногами!
(До Орішевського).
Та розважся ж,
Не псуй нам бенкету суворим видом!
Орішевський мовчки показує на вістовця, який бистро пробирається крізь танцюристів до гетьмана.
Мамай
В небоги ж Хотини —
Що грудей, що спини:
І сюди позирни,
І туди повер...
Помітивши вістовця, раптово вриває. Танець припиняється. Загальна увага.
Наливайко
(до вістовця здивовано, хоч сміх ще промінить вид його).
Семен?!
Вістовець (важко дихаючи).
Це я... це я, гетьмане мій...
Летів до тебе тиждень без перепочинку...
Наливайко
Що сталося?..
Вістовець
На хутір наш напав
Пан Калиновський з уграми своїми:
Забрав усе, зайняв грунти, а батька
Твого старого вбив...
Голоси
— Прокляття!..
Наливайко (спазматично шепоче)
Що?!
(Раптово тигром стрибає до вістовця й хапає
його за горло).
Ти брешеш, проклятий!!!
Орішевський і Мамай кидаються й розводять їх.
Як?! Батька вбив?!
Стривайте... що ж це?.. Грім небесний... кара?
За що ж... за що?.. Один у мене батько...
За що ж найтяжча кара ця?.. за що?!
Орішевський
Бач, сталося... Але ти заспокойся,
Мій брате...
Наливайко (опритомнюючи поволі).
Заспокоїтись?.. мені?!
Так, заспокоюсь я, але не тут,
А там!..
(Махає рукою на північ. Озирається по всіх
і опановує себе).
Даруй, Семене, я не хтів...
Вістовець
Нічого, мій гетьмане: лихо те,
Що я приніс, і мертвого запалить.
Наливайко
Спасибі, брате!..
(Хапається за голову).
Тату... тату мій,
Єдиний, дорогий!..
(Падає на місце, де сидів перед цим і гірко ридає).
А я... а я...
Тут бенкетую... Гріх і кара разом...
(Підводить голову).
О, проклятий магнате!..
(Схопившись на бистрі ноги).
Ні, стривай!..
Не ронить Наливайко сліз дарма...
Мої нетяги любі...
Козаки
— Ми з тобою,
Гетьмане любий наш!..— Хоч і на пекло,
Не то, що на магнатів!..
Наливайко
Так... спасибі!..
На коні ж, любі!..
(Хоче йти).
Орішевський
Постривай... А з цими
Як буде?
(Показує на невольників).
Наливайко (махнувши рукою).
Ти зостанься тут... Чини
Що хочеш з ними...
(Погляд його падає на турків).
А оцих... оцих
Панів поганих бусурменських — всіх
На шибеницю,— теж магнати!..
Орішевський
Добре,
Все буде зроблено.
Турки (падають навколішки, благаючи).
О, змилосердься!..
Наливайко (показує на невольників).
Благайте їх, а не мене! Мене
Благатимуть панове інші. Годі!
На коні, браття!
(Бистро виходить. За ним Мамай і козаки).
Пазина (підводиться, розрадувана).
Сталося нарешті:
Жаданий вдарив грім, і степ страшний
На ворога повіє ураганом!..

ДІЯ ДРУГА

Велика їдальня в магнатському домі Оборських. Стіни увішано оленячими рогами, зброєю тощо. В передній стіні— вхідні двері; в лівій двері в інші покої; в правій — двоє великих вікон. Ліворуч — великий комин, праворуч — величезний креденець. Вечір. Полум'я з комину осяває темну фігуру Пазини, що сидить, спершись ліктями в коліна й підперши руками голову, перед комином. По підняттю завіси, по павзі, входить старий дворецький Михаль з свічкою в руках.

Михаль

(помітивши Пазину, піднімає свічку й оглядає Пазинину постать).

Пазино, ти?..
Пазина
(буркнувши, не рухаючись).
Та бачиш же.
Михаль
(ставить свічку на столі, підставляє стільця,
збираючись засвітити свічки в мелюзині
з позлотистих оленячих рогів, що спускається над столом в стелі).
Вже час
Світити: пані наказала вже
Зібратись швачкам...
Пазина
(випростуючись).
Постривай... Послав?
Михаль
(озирнувшись на двері до покоїв),
Авжеж... Вже досі там.
Пазина
Спасибі. Але...
Слуга той... певний?.. Може, він...
Михаль
(сміється).
Вони,
Голубонько, тепера певні всі:
Відколи став під Баром Наливайко,
По два, по три зникає їх із двору
Щодня... чи пак щоночі. Лихо в тім
Лише, що вже назад і не чекай
Його з конем.
Пазина
(заспокоєна, знов схиляється в задумі).
Та байдуже мені,
Аби листа гетьманові до рук
Подав.
Михаль
(лізе на стільця й засвічує свічку).
Подасть, не бійсь. Чи певна ж ти
В тому, що написала?
Пазина
Тобто?
Михаль (тихо).
В тім,
Що у панянці нашій ти дочку
Свою пізнала.
Пазина
Не турбуйсь — пізнала.
Михаль
Та як?
Пазина
На лівім рамені малі
Два знаки є у неї змалку ще:
Колись об пліт поранилась була.
А друге, що покійний пан Оборський,-
Сама ж про те розповідає пані,-
Вертаючись з невдалої погоні
За ординським чамбулом, підобрав
Дитя за нашим хутором у лісі.
А третє ще: вона у батька вся.
Михаль (злазить з стільця).
Та чом же не признаєшся до неї?
Пазина
Не час іще... Стару вона так любить,
Як матір рідну... А крім того, й те,
Що з неї зроблено тут католичку...
Михаль
Ну, й дочекаєшся, поки побравшись
З коронним гетьманом Жолкєвським, панна
Чкурне звідсіль аж до Варшави.
Пазина (б'є кулаком по коліні).
Ні,
Цього не станеться!
Михаль
Чому?
Пазина
Коли ж
Це станеться, то я скажу тоді,
Що Наливайко — це останній дурень.
Ти розумієш?
Михаль
Так!.. Я розумію:
Піймавши пташку в руки, Северин
Тим самим і Жолкєвського до рук
Любенько прибере... Ха-ха-ха! Мудро!
А ти — з дочкою будеш...
Пазина
Ти не знаєш,
Чого чернець отой прибув із Бару?
Михаль
Чому не знаю? Знаю. Пані каже,
Що він вінчати буде молодих,

(Продовження на наступній сторінці)