І тоді до гетьманських скарбів прийде від усіх нас Доброслав з майбутнього чи й Добромисл і все владнається. Коли з глибини історії знову постануть Берегині наші, Білобоги, Дажбоги, Коляди, Купали, Лади, Свароги… Коли по весні засяє бог весняного сонця Ярило, юнак у білій киреї з вінком маків на голові, із серпом у руці та снопком жита в другій, і заспівають дівчата:
Волочився Ярило по всьому світу.
Полю жито родив, людям діток плодив,
А де він ногою — там жито копою,
А де він походить — там колос уродить…
А доти, доки цього не станеться надійна стражниця гетьманського скарбу, вірна Поросючка нікого до нього не пустять і спроби не робіть. Не такі, як ви робили, а нічого не зробили. Коли з живою душею втекли, то й раді були.
А ось як Перун прогримить молодечим громом над вільною Україною, так і дадуться нам ті скарби — не для себе їх великий гетьман приховав. Для вільної України. Кажуть, сама жахна — страшна Поросючка, ставиш доброю та лагідною, відкриє ті скарби люду доброму.