Я ваша мати — з пальмами, калинами,
З березами, ялинами.
Мене вогонь оголює —
Я божеволію!"
І. Драч.
Офіційна довідка
"Люди — суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці…"
З іншого видання:
"Рід Гомо в сучасний період представлений одним видом — Людина розумна, який являє собою заключний щабель становлення Людини…"
Отож і постає питання: а що ж буде з людьми під час всепланетної катастрофи? Чи зникне воно від спеки, власне, згорить у вогні, у якому конатиме Земля, чи замерзне у вічному мороці як не буде вже Сонця? Чи станеться так, як у Платона при зникненні Атлантиди:
"Потім… були землетруси і повені незвичайної руйнівної сили і в один жахливий день і в одну ніч всі ваші воїни були поглинуті землею і острів Атлантида теж був поглинутий морем і щез…" Тільки з тією різницею, що Землю поглине вогонь, потім холод, а вже потім вічна пітьма…
А що коли на той час — час загибелі Сонця і Землі і світу нашого білого — людей вже не буде? І така можлива відповідь.
І тому є свої причини. Вік Сонця 5 мільярдів років. Земля трохи молодша за своє світило. Вважається, що вона утворилася 4,6 мільярдів років тому — шляхом гравітаційної конденсації речовини з протопланетної хмари. Людина ж з’явилася на планеті Земля, як вважають деякі антропологи, приблизно 40 тисяч років тому, коли відбувся перехід від палеоантропів до неоантропів — людини сучасного типу, що виникла на початку пізнього палеоліту в одній великій зоні. А вже звідти неоантропи розселилися по всіх континентах (це чи не найперше, відоме з історії переселення людей) протягом пізнього палеоліту, змішуючись в ранню добу останнього з локальними групами неандертальців. Тоді почав формуватися вид Хомо сапієнс — людина розумна. Кроманьйонці, представники давнього типу сучасної людини роду Людина, які жили на території Центральної і Південно-Західної Європи і породили Хомо сапієнса — людину розумну. (За іншими даними цивілізоване життя на Землі з’явилося протягом останніх 100 000 років. Не рахуючи двох— трьох мільярдів років, на протязі яких існували на планеті Земля живі істоти.
Але сто тисяч років існує людство чи тільки сорок тисяч років — різниця невелика. Та й що вона важить в порівнянні з 5 мільярдами років життя Сонця і 4,5 мільярдами життя Землі? Важливіше інше. Сонцю ще жити стільки ж, а разом з ним стільки ж і Землі, то чи втримається ще 5 мільярдів років рід людський на планеті Земля? Відрізок часу просто таки фантастично великий!
Кожна людина конечна — це ми знаємо. А людство в цілому? Вічне? Але так лише здається. Так хочеться вірити, і ми віримо. Хай, мовляв, ми — кожен із нас — смертні. Бо ж маємо смерть від самої природи. Припинення (не з нашої волі) життєдіяльності організму і загибель його. Себто припинення біологічного обміну речовин в організмі. А всі організми — факт! — переживають розквіт, старіння і смерть. Наука! Але ж рід людський загалом і в цілому має бути безсмертним! Теж так тільки здається. Але ми у відчаї віримо, що рід людський таки безсмертний, бо як же інакше? Оточуючий нас світ старий, а людство в ньому молоде, тож із властивою молодості цікавістю на протязі своєї історії дошукується до першопричин: звідки і як все пішло— закрутилося— зародилося? Хто ми такі на Землі і скільки нам ще дозволено жити?
То що з нами станеться, як Сонце завершить свій небесний шлях?
Варіантів може бути кілька. Є серед них і песимістичні, і оптимістичні. Почнемо з першого.
До кінця життя Сонця та його Системи, а разом з нею і Землі, ще п’ять мільярдів років — то чи варто й побиватися? Велична така, що її трудно уявити, адже людство в порівнянні з п’ятьма мільярдами років не лише ще молоде, а й просто дитинне. І все ж, як нам протриматися ще цілих 5 мільярдів років? Тим більше життя цивілізацій, навіть могутніх і добре розвинених, триває не таку вже велику кількість років — від семи— десяти до ста тисяч. Не більше. А тоді цивілізація, вичерпавши себе, гине, зникає з лиця землі, залишивши після себе тільки руїни міст, храмів тощо. Взагалі археологічні речі. Хоч людство існує не так і довго, а вже стільки народів (про племена й не говоримо) зникло в пітьмі історії — їхній список вельми солідний. Щезли, не лишивши навіть своєї мови, наприклад, скіфи, колись могутній народ. А вірили, що вони вічні і невмирущі. Зникли арії, сармати, половці, гуни, зникли вестготи, етруски, остготи, лангобарди, хети, шумери, фінікійці, інки, алани. І ще багато-багато інших народів.
Правда, хунни зникнувши, невдовзі відродилися — вже як гуни. Але й вони потім зійшли з історичної арени.
Кельти і саки, загинувши, відродилися як нинішні англійці. (В свою чергу частина англійців, перебравшись за океан, поставала там американцями).
Древляни й поляни відродилися вже як українці. Середньовічні тюркські племена булгар, перебравшись на Дунай, ослов’янилися й поставали болгарами.
Але скільки народів, згинувши, так уже більше й не відродилися ніколи. А втім, вони зникли не безслідно, вони передали нам гени, тож у нас нині і їхня частка.
Чимало зникло й цивілізацій, а які були розвинені, міцні і, здавалося, вічні. Хоча б давні цивілізації Єгипту, Месопотамії, Шумеру, Індії. Зовсім несподівано, що й досі залишається загадкою, припинила своє існування критська цивілізація. Ще швидше зникали могутні колись держави.
То де вона, гарантія? Що й людство в цілому не зникне в тумані кількох мільярдів літ, вичерпавши всі свої біологічні та інші ресурси? Нема гарантій. Як немає нічого вічного на Землі. Тим більше, на протязі аж цілих— цілих п’яти мільярдів років!
Чи, зрештою, людство за цей гігантський час просто виродиться.
Джонатан Свіфт написав багато творів, але для сучасного читача — переважно юного, — він автор всього лише "Подорожі Гуллівера", такої ж популярної, як і наприклад, "Робінзон Крузо" Д. Дефо.
Так ось про цю книгу (до речі, повна її назва така: "Подорожі в різні віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів"). В четвертій її частині автор змальовує чи не ідеальне суспільство на необжитому острові, але це суспільство розумних… коней. Гунгемів. Гм-гм… А ось люди там… виродилися. (На відміну від коней, які порозумніли). І виродилися в якихось твариноподібних, даруйте, смердючих істот, названих йєху.
Нічого не маю проти того, аби коні стали розумними — люблю коней ще з свого далекого сільського дитинства. А ось щодо виродження людей, зневажливо названих автором якимись йєху — не хочеться вірити. Тут жовчний Свіфт із своїм злющим сарказмом явно перебрав. Як і тоді, коли його Гуллівер, повернувшись до Англії, не може бути в товаристві людей — вони стали йому огидними. Спокій та душевну рівновагу він знаходить лише в конюшні. Серед коней. Проте факт, що якийсь Гуллівер після довгих мандрів, очевидно, з’їхавши з глузду, не може терпіти людей, ще не є доказом нікчемності людей. Рівних їм на планеті Земля поки що немає. І не передбачається у навіть і віддаленому майбутньому, хочуть цього свіфти та їхні гуллівери чи не хочуть.
І все ж, загроза, що на протязі майбутніх мільярдів років людство може деградувати до рівня первісних мисливців, все ж таки залишається. Чи швидше всього, стомившись, вичерпає свій потенціал і зійде з кону. Але не на протязі якихось там десятків років, як у Свіфта (а втім, у нього сильний сатиричний струмінь), а протягом мільярдів і мільярдів. Якщо, звичайно, вціліє.
На сьогодні однією з найбільших загадок, що хвилюють та інтригують науку, є таємниче зникнення динозаврів в кінці верхньокрейдяного періоду. 65 мільйонів років тому на Землі відбулося щось таке, що його й досі не можуть пояснити спеціалісти. В результаті якоїсь грандіозної і очевидно несподіваної події, що зненацька звалилася на планету Земля, вимерли цілі види представників тваринного світу. В тім числі й такі гіганти, як динозаври, літаючі ящери та інші.
Гіпотез, які намагаються пояснити таку катастрофу, вже набралося з декілька. Але всі вони до кінця так і не пояснюють ті причини, що негадано вигубили древніх гігантів тваринного світу планети Земля. Одна з них — вибух наднової зірки. Слід пам’ятати, що вибухи наднової — це вибухи неймовірної сили, коли світність їхня зростає в мільярди разів. Але й це не головне. Подібні вибухи стають причиною найпотужніших потоків гамма— випромінювання, що згубне для живих організмів.
Є припущення, що 65 мільйонів років тому десь поблизу Сонячної системи відбувся вибух наднової. Атмосфера Землі не впоралась зі своїми захисними функціями і пропустила частину цього смертоносного випромінювання до земної поверхні. Від променевої хвороби і загинули як динозаври, так і більшість інших насельників планети. (Людям пощастило, що їх тоді ще не було на планеті Земля, інакше б їхній рід теж щез би з лиця землі, так по-справжньому і не розвинувшись).
Могло таке статися? Цілком. То де гарантія, що в найближчі мільйони літ (чи й на протязі мільярда років) не вибухне неподалік Сонячної системи наднова зірка і своїм смертоносним випромінюванням не вигубить людство — разом з усім живим. Гарантії, що такого бути не може, немає. За майбутні тисячоліття, стотисячоліття і мільйоноліття все може статися. В тім числі й вибух наднової. Чи якісь інші катаклізми, схожі чи й сильніші, не прикінчать життя на нашій планеті.
(Продовження на наступній сторінці)