І так було доти, доки братам не набридло дотримуватися здавна заведеного порядку, коли кожен в небі з’являвся раз на десять днів. Тож якось вранці брати всі разом і вигулькнули на сході. Уявляєте, як подивувалися люди, загледівши на небі не одне, а цілих, десять сонць? Правда, деякі аж обрадувалися: ах, ах, як добре, що на небі стільки сонць. Тепер дні стануть ще світлішими, ще осяйнішими — красота яка! Наївні!
І засяяли в небі десять сонць. Здіймаючись все вище і вище над видноколом сліпуче-нестерпним світлом, пекельним, пекучим і гарячим, почали заливати землю, самі не відаючи, що творять. Їм було весело сходити разом — наче то забавка яка!
Злякалися люди, адже десять сонць швидко висушили землю і вона почала перетворюватися на гарячий пісок і шкварчати як наче на розжареній сковорідці. Висихали й загорялися посіви, ще вчора зелені на полях, на луках трави, дерева в лісах гинули. А на місці нивок і вод з’являлися мертві пустелі. А десять сліпучих і пекельно гарячих сонць піднімалися ще вище і тоді почали плавитися каміння й залізні руди в надрах землі.
Все, все почало плавитись і горіти, жахливе полум’я з димами там і там шугало до неба. Дикі звірі, які ще вціліли, втікали з палаючих лісів, виходили до людських осель і нападали на поселенців.
Велика біда прийшла на землю. І тоді почали люди молитися до небесного владики Ді— цзюня, благаючи його порятувати від неминучої загибелі — не витримає земля десятьох сонць, згорить разом з усім, що росте і квітне на ній, що бігає та ходить по ній і плаває у водах чи літає в небі.
І скінчиться тоді рід людський і надійде край життю на Землі. Та й сама земля загине в полум’ї десятьох сонць.
На щастя, Ді-цзюнь почув молитви охоплених жахом людей і хутчій покликав до себе небесного лучника Стрільця І. Дав червоний лук з білими стрілами і так йому велів:
— Спустися на землю — чого там люди репетують? Напевне, налякалися десятьох моїх синів— сонць, які порушили установлений мною порядок і всі разом з’являються на небі. Розгулялися хлопці-молодці. Треба їх до тями привести. Прожени неслухняні сонця з неба, примусь їх повернутися до раніше встановленого порядку, за яким кожне сонце має світити лише у свій день. Але, — застеріг, — горе тебе чекає, якщо завдаси їм якої шкоди — вони мої сини. Пам’ятай про це. А якому батькові не шкода його дітей?
І небесний лучник Стрілець І одразу ж помчав на землю, прихопивши дальнобійний лук, що не знав промаху. І побачив унизу випалені спекою поля та висохлих від голоду людей — шкіра та кості на них. Шкода йому стало нещасних, благородне серце його спалахнуло гнівом на братів-сонць, які заради забавки губили невинних. Забув небесний лучник, що владика велів йому лише налякати неслухняних братів-сонць, але шкоди їм не завдавати.
Натягнув Стрілець І тятиву аж до вуха і пустив стрілу в старше сонце, і потрапила вона в ціль — розбилося старше сонце на безліч шматків, розсипалось золотим пір’ям, упало на землю мертвим золотим вороном. А Стрілець І дістав нову стрілу… Загалом дев’ять разів стріляв він, посилаючи в небесну височінь свої цілкі стріли аж доки не зосталося на небі одне, останнє сонце.
В гніві великому Стрілець І хотів було убити і його, але злякалися люди, що тоді настане вічна пітьма, тож потихеньку витягли з його сагайдака останню стрілу…
І зосталося в небі лише одне— єдине сонце.
Швидко чи ні, а вгамувалася спопеляюча спека, повіяло цілющою прохолодою. Земля була врятована.
І ще багато-багато подвигів здійснив на землі благородний Стрілець І, позбавивши людей аж від семи лих. І всі йому дякували, славлячи небесного лучника, як рятівника й героя, повернувся він на небо в ореолі слави. Але мстивий Ді-цзюнь не вибачив йому убивства дев’яти сонць, синів його. Суворо покарав він Стрільця І. Ще й позбавив його божеського сану, перетворивши в простого смертного (разом з його дружиною), назавжди зіслав героя на землю. Але не забули люди того, хто їх порятував і землю вберіг від пекельного вогню десяти сонць. По смерті героя всі його шанували як божество Цзунбу, що відганяє нечисту силу. І досі китайці передають з уст в уста легенди, передання й сказання про Стрільця І, небесного лучника, який колись врятував людство і планету Земля. Зображення Стрільця І та як він стріляє у сонце часто зустрічалося ще на кам’яних рельєфах перших віків нашої ери.
Це легенда. Красива й зворушлива, що має хепі енд — щасливий кінець. Але таке колись і справді станеться… Тільки не буде тоді хепі енду, щасливого кінця.
Ні, ні, не десять сонць одночасно з’являться в небесах планети Земля, сонце буде одне, проте лютіше за десять сонць разом узятих! І згорить тоді все на Землі і зникне життя на ній. І навіть сам світ білий, бо все огорне пітьма, а небо вгорі стане чорним. Ось тільки ніхто не знає, чи з’явиться новітній Стрілець І, чи врятує він тоді Землю? А втім, після всепланетної катастрофи, що чекає на нас, рятувати вже, мабуть, на Землі не буде кого. Як не буде вже й кому спостерігати за агонією Сонця, яке гинучи саме, встигне знищити й білий світ…
Астрономи Китаю ще з давніх часів акуратно й детально записували все, що відбувалося в небесах. (Так, наприклад, 2400 років тому астроном Ші Шень склав каталог 809 зірок). У тім числі й у далекому космосі, куди вони могли заглянути. А втім, китайські астрономи більше були астрологами, адже вважали, що правитель країни, який щось утне і взагалі зіб’ється з праведного шляху на манівці та керуватиме країною не дотримуючись законів, то неодмінно буде покараний Богом. Але перед цим у небі з’явиться застереження у вигляді якихось незвичайних явищ. Отже, астрономи мають постійно слідкувати за небесними тілами і доповідати про все побачене. Особливо про щось незвичайне, рідкісне. І могло бути затемнення Сонця чи Місяця, падіння метеоритів, з’яви хвостатих комет тощо, які потім і будуть витлумачені як Боже застереження. Але при цьому й самі ризикували. Астрономи Хсі та Хо за давньою китайською традицією були страчені — лише за те, що в 2137 році до н. е. не змогли передбачити сонячне затемнення, що дуже налякало тодішнього правителя Китаю.
І ось 4 липня 1054 року астрономи (тоді в Китаї правила династія Сун) одного вечора загледіли в небі щось таке незвичайне, що були безмірно подивовані, вражені й нажахані. Про своє побачене диво вони записали так:
"В день Чі Соу на п’ятому місяці першого року правління Чі Хо (що й відповідає сьогоднішній даті 4 липня 1054 року) в кількох дюймах на південний схід від Тхьєн Каун з’явилася зірка-"гостя". Коли минуло більше року, вона згасла".
Це була подія з подій! У добре вивченій ділянці зоряного неба з’явилася нова зоря! І спалахнула як наче в одну мить. Таке трапляється хіба що раз на сто років, тож китайські астрономи слідкували за небесною гостею звечора й до ранку. Річ у тім, що "гостя" була така яскрава, що її можна було бачити навіть удень — жах! Вона разів у п’ять більша і яскравіша за Венеру вранці чи увечері. Не інакше, як боже застереження людям. І в першу чергу правителям. Про що й було донесено царюючому владиці і він, нажаханий, навіть пообіцяв віднині "справедливіше" керувати підданими. Але нова зоря не довго сяяла так сліпуче яскраво, світність її зменшувалася день від дня, наче б вона згасала — чому? Звідки вона з’явилася така яскрава і чому так швидко почала згасати? Мине щось менше року, як нову зорю в кількох дюймах на південний схід від Тхьєн Каун вже не можна було побачити неозброєним оком.
І все ж астрономи (часу було досить)зафіксували місце з’яви цієї гості на небі — по відношенню до інших зірок. Збереглися записи не лише китайських астрономів, а й сусідніх, японських про зірку, яка з’явилася "в кількох дюймах на південний схід від Тхьєн Каун" — так на Сході йменували зірку Дзету в сузір’ї Тельця. А назвали її гостею тому, що вона всього лише недовгий час сяяла в небі Землі.
Судячи з яскравості нового світила, його появу повинні були побачити в Індії (ось тільки липень там — місяць затяжних дощів, коли все небо закутане хмарами), в Європі, на Середньому Сході і навіть в Америці, на Американському континенті — але даних про те не збереглося. Правда, американські індіанці залишили запис у вигляді піктографії, викарбувавши на скелі петрогліф, яким і зобразили появу в небі гості. Але піктографії розшифрували лише у 1955 році.
І тільки у 1978 році виявили свідчення, що цю подію зафіксували й на Середньому Сході. Там християнський лікар Ібн Буттан із Багдаду, який жив у Каїрі до кінця 1052 року (або початку 1053-го), а потім перебрався в Константинополь, записав, що в сузір’ї Близнюків десь між 12 квітнем 1054 року і 1 квітнем 1055 року було видно незвичну зірку. Коли були зроблені спеціальні уточнення і поправки на змінення напрямку полярної осі Землі за останні дев’ять століть, виявилося, що це положення зорі-"гості" в сузір’ї Близнюків відповідає сучасному положенню тієї зірки-"гості" в сузір’ї Тільця.
(Продовження на наступній сторінці)