І суддя взяв третю справу.
— Лікарю Лоті, ви звинувачуєтесь в тому, що влаштували торгівлю так званими таблетками від дурості.
— Чому так званими? — досить меланхолійно перепитав лікар Лоті. — Мої пігулки і справді лікують гомо сапіенса від розумової неповноцінності, себто від дурості.
— Гомо са... — спалахнув суддя, наче його образили особисто. — Ви мені не засмічуйте голову науковоподібними словесами! Ви звинувачуєтесь у шарлатанстві!
І крикнув:
— Увести... тобто запросити свідка!
Зайшов чоловічок з невиразним личком, невиразного віку, але з претензіями на великорозумність. Після виконання потрібних формальностей суддя запитав його:
— Ви вживали пігулки від дурості?
— Так, сер, вживав. Згідно з рекомендаціями лікаря Лоті — тричі на день після їжі.
— Чудово! — Суддя аж руки задоволено потер і єхидно зиркнув на лікаря, котрий стояв перед ним з невинним виглядом. — А скажіть-но, свідку, чи допомогли вам так звані пілюлі від дурості?
— Аякже! Допомогли! — на превелике розчарування судді, вигукнув свідок. — Зараз я зовсім або майже зовсім розумний.
Тепер уже лікар Лоті позирав на суддю єхидно, а його маленькі блискучі оченята красномовно говорили: який же дурень привселюдно зізнається в тому, що він і після прийому спеціальних таблеток залишився дурним?
Відкинувшись на спинку крісла, Мак-Тейлор неуважно слухав розпатякування другого свідка, третього (всі, наче змовившись, клялись, що вони таки справді порозумнішали після таблеток доктора Лоті), а сам роздратовано думав:
"Брешеш, свідку! Брешеш, хоч ти й присягався на Біблії говорити правду, і тільки правду. Цей Лоті — звичайнісінький шахрай, що вправно очищає кишені у таких наївних та дрімучих дурнів, як ви. А його чудо-пілюлі — звичайнісінька харчова сода, яку він продає втричі дорожче".
Але вголос суддя мовив зовсім інше:
— Лікарю Лоті, за відсутністю доказів звинувачення у шахрайстві з вас знімається. Ви... гм-гм... вільні.
І взяв справу Джорджа Лі. Але тут повернулися полісмен з кишеньковим злодієм, і суддя відклав справу детектива.
— Ну, фокусник! Ну, маг! — у захваті вигукнув полісмен. — Тільки вийшли на бульвар, у першого ж стрічного за кілька секунд... — Полісмен заходився вправно потрошити гаман, зашелестів зеленими купюрами, заворушив товстими губами: — Рівно тридцять п’ять доларів, сер. Золоті руки! Чарівник!
— Двадцять додати до штрафу, — розпорядився суддя. — Десять доларів лишити мені... на судові витрати, п’ять — полісменові за труди, — повернувся до злодія, — можеш бути вільним. Але гляди мені, щоб більше — ані-ні. Негайно кинь своє ремесло. Віднині веди чесний спосіб життя, бо вдруге доведеться штраф платити вдвічі більший. Ясно?
— Ясненько, ваша честь. — І Джон Стів, запобігливо розкланюючись перед суддею, непомітно (суддя і полісмен у цей час витріщились на телестіну) поцупив із столу судді золотий годинник. — Віднині вестиму тільки найчесніший спосіб життя, ваша честь! А штрафи я завжди акуратно сплачую і буду сплачувати.
Суддя нетерпляче відмахнувся, і Джон Стів, цілком задоволений, вийшов із зали суду. А проходячи мимо полісмена, витягнув у того з кишені гаманця.
Суддя захоплено цмокав язиком до красуні, що звабливо усміхалася з екрана.
— Уведіть наступного!
ІХ
Настала черга Джорджа Лі.
Мак-Тейлор присунув до себе справу Джо (як точніше, то справу сунула його рука, а власник тієї руки тим часом додивлявся показ бюстгальтерів на екрані).
— Прізвище?
— Джордж Лі, ваша честь.
— А-а... — суддя нарешті відірвав свій погляд від телеекрана. — Пригадую, пригадую... — Суддя надав своєму обличчю пісного, офіційно-ділового виразу. — Ви стріляли в Привид Дженні на арені "Ілюзіону"?
— У вас прекрасна пам’ять, ваша честь.
— Так, так... — Суддя, похапцем гортаючи справу, бурмотів сам до себе: — Три постріли з пістолета... знищено... Ага... висновки експертів... апарат відновленню не підлягає... — Суддя так гортав сторінки, що вони аж ляскали. — Позов адміністрації "Ілюзіону" про виплату компенсації... Гм-гм... Один мільйон доларів. Поважна сума. Ухвала: сплатити вищеназваній адміністрації вищеназвану суму. Чи має підсудний суму в розмірі один мільйон доларів для сплати адміністрації?
— Такої суми в мене ніколи не було і вже, очевидно, ніколи й не буде, — спокійно відповів підсудний.
— В такому разі я позбавляю вас, Джордж Лі, волі строком на десять років.
До засужденого з двох боків підбігли два дебелі полісмени, і не встиг він усвідомити вироку, як опинився в сталевих наручниках.
— У зв’язку з відсутністю вільних місць у в’язницях Міста, застосувати до засудженого Джорджа Лі закон № 375465982 і на підставі цього закону відконвоювати Джорджа Лі в зону ув’язнення за місцем його проживання для відбування там покарання.
Навіть не передихнувши, суддя вигукнув:
— Чотирьох нових! Швидше!
Вивівши засудженого, полісмени діловито поцікавились:
— Де містер мешкає? Адреса! Швидше!
— Дванадцятий район, вілла Банча.
Полісмени посадили засудженого в службовий птахоліт з написом на борту "Міська поліція", і через кілька хвилин птахоліт уже приземлився біля вілли, стилізованої під стародавню фортецю.
Х
— Ну, містере Лі, запрошуй нас у гості, — вишкірив полісмен білосніжні (результат жування спеціальної гуми) зуби, коли вони вийшли з птахольоту. — Люблю бувати в гостях!
— Ніякого містера Лі тут більше немає! — заявив другий полісмен, теж показуючи білосніжні зуби. — Цей містер, — тицьнув він товстим пальцем у Джо, — віднині і протягом десяти наступних років буде просто номер... номер, — він заглянув у папірець, — 3542475. Ясно?
Номер 3542475 кивнув головою і повів полісменів до свого помешкання, яке полісмени, не витрачаючи свого дорогоцінного часу, відразу ж детально оглянули, виміряли електронною рулеткою кімнату, передпокій та кухню з ванною, на кишеньковому комп’ютері щось підрахували і зрештою сказали: "Ясно". А сказавши так, зняли із засудженого наручники й натомість наділи на зап’ясть лівої руки металевий еластичний браслет — легкий і зручний. Браслет, м’яко клацнувши електронними замками, так щільно, але водночас і м’яко обхопив руку, ніби в одну мить зрісся з нею.
Товстун-полісмен щось там помудрував над кнопками на браслеті, заніс дані виміру помешкання в міні-комп’ютер браслета, натис іще одну кнопку на браслеті, і у крихітному вічку спалахнула мініатюрна голуба лампочка.
— Готово! Електронний охоронець приступив до виконання своїх обов’язків! З чим вас і вітаємо, містере... Чи то пак номер 3542475!
Другий полісмен урочисто вигукнув:
— Увага! Іменем закону! Засуджений Джордж Лі віднині стає номером 3542475 на десять років.
— Знаю, — буркнув Джо. — Не велика це радість, щоб повторювати.
— Мовчати! — гарикнув полісмен. — Ми при виконанні службових обов’язків і мусимо провести з вами інструктаж. Отже, ви, номер 3542475, засуджені на десять років. У зв’язку з тим, що в Місті всі в’язниці переповнені, а вільних місць не передбачається, у зв’язку з відсутністю фінансів у міській казні, за новим законом частина засуджених мусить відбувати покарання у себе вдома. І ви, номер 3542475, теж будете відбувати ув’язнення у себе в квартирі.
Це квартира не моя, а містера Банча.
— Мовчати! Не перебивати! Відповідати лише тоді, як я запитаю: "Ясно". Ясно?
— Так, ясно.
— Тоді підемо далі. Отже, ви, номер 3542475, будете відбувати ув’язнення у квартирі, яку ви наймаєте у містера Банча. Це помешкання віднині буде називатися зоною ув’язнення. Ясно?
Номер 3542475 мовчки кивнув.
— В районі кімнати, передпокою, кухні та ванни з санвузлом ви можете пересуватися вільно. Дані про це занесено в пам’ять електронного охоронця на вашій руці, і він буде контролювати кожен ваш крок. Отже, в помешканні можете пересуватися вільно. Але без права виходу із квартири, тобто із зони ув’язнення. Затямте, номер 3542475: три кроки, зроблені по той бік вхідних дверей, вважаються втечею із зони ув’язнення. Електронний охоронець, — кивнув він на браслет на руці засудженого, — відразу ж, на третьому кроці по той бік вхідних дверей, почне сигналізувати і попереджати вас про вихід із зони ув’язнення. Якщо ж ви не зупинитесь і не повернетесь назад, він вживе більш дійових заходів, але вони, застерігаю, можуть завдати шкоди вашому здоров’ю. Тому раджу за двері не виходити. В крайньому разі, не робити більше як два кроки. Про кожен вихід з квартири електронний охоронець буде повідомляти головний комп’ютер поліції, і всі ваші порушення режиму будуть у нас фіксуватися. Ясно?
Номер 3542475 кивнув головою.
— Не чую вашого бадьорого голосу, засуджений!
— Ясно! — гаркнув Джо.
— О, це інша річ! Слухати далі. Якщо вам необхідно буде зв’язатися з нами, себто з поліцією, але тільки в екстрених випадках, зловживати цією кнопкою не раджу. Поліція не любить, якщо її часто турбують.
(Продовження на наступній сторінці)