"Підождіть небожата, такого дістанете прочухана, що вам, певне, відхочеться заходитися вдруге".
Увечері перекрався через тин до Серпанків і задніми дверима зайшов у хату. Так він робив усе, якщо важне мав старому сказати. Тепер сказав таке, що старого мов заморозило. Він страшно розсердився і хотів зараз йти до старости з жалобою, ледве його Онацький здержав.
— Що ви доброго тим зробите? Вони випруться всього, притихнуть, а за часок зроблять, що схочуть, саме тоді, як ви цього найменше будете сподіватися.
Хіба ж я можу таке безправство стерпіти?
Я цього не кажу. Але краще буде, як ви на напад приготовитесь і напасників добре поб'єте, і буде раз на все біді край. Подумайте спокійно. Жінкам не говоріть нічого, щоб їх не тривожити. Маєте досить людей до оборони, і вона вдасться тим краще, що ви будете на цю напасть приготовлені... А по тім слові бувайте здорові, і "ніхто хай не знає, що я тут був.
І зараз Онацький пропав так непомітно, як і сюди прийшов.
Старий Серпанка розповів це синам.
Отож сьогодні вночі має це статись?
Так говорив Онацький, а я йому вірю.
Не турбуйтеся, тату, не дамось.
Син зайшов в кухню, де сиділи челядники при вечері.
— Не розходьтесь нікуди, зайдіть по вечері в майстерню, а там прийде майстер і щось вам скаже.
Так і зробили. Туди прийшов старий і схвильованим голосом розповів їм, яка напасть над його старою головою коїться.
Еге ж! — каже один челядник.— Захотілось собаці біленької паски... Не бійтеся, пане майстре, за нашу панночку всі постоїмо.
Ех! Яка шкода, що між нами Панаса немає...
Нічого,— каже другий,— я піду в місто між хлопців і приведу кількох таких, як ведмеді...— І не ждучи, чи його план буде одобрений, метнувся на вулицю.
А за хвилю прийшло кілька міщанських парубків. Вони дуже раділи, що раз перелапають тих злодюг, що стільки лиха людям накоїли. В майстерні таки навпомацки стали розбирати поміж себе люшні, ручиці, поколене дерево, сокири. Кожний пробував, що йому буде добре до руки.
Всі були раді, бо те, чого так довго шукали, лізе їм саме до руки. Поділились на гуртки: одні засіли в хаті, другі в майстерні, треті в клуні. Челядники позабирали собак з собою на Ланцюгах і мали їх аж тоді поспускати, як робота почнеться.
А славних собак держав Серпанка. їх поприводили перед чужих парубків і дали їх обнюшити, казали їх погладити і дати по куску хліба. Такий був вже безпечний, що пес на нього не кинеться. В цілій оселі стало тихо, мов в могилі. Жінки, не почуваючи нічого, полягали спати. Старий, що все вставав раніше всіх, поклався теж, не роздягаючись...
Та довгенько прийшлось ждати. Люди стали куняти, сидячи на землі. Аж десь перед першими півнями почувся на вулиці якийсь рух. Заїхала хура і стала подалі. Відчинилась хвіртка, і хтось посвистував стиха на собак. Потім почулось тихе ступання. Хтось обходив хату довкруги, пси стали непокоїтись, та їм позатикали писки і змусили мовчати. Зараз потім прийшло на подвір'я більше людей, підступили під двері, стали їх виважувати, та двері не були позамикані. Гультяї наважили двері силою, вони відчинилися прожогом і всі влетіли відразу до сіней.
Тоді один челядник здер прислону з свічки і стало ясно. Гультяїв осліпило зразу світло, та тепер стали їх бити киями та ломаками, куди попало. На той крик вилетіли другі з клуні та майстерні і поспускали з ланцюгів собак. В першу чергу відтяли їм дорогу від вулиці. Зчинився пекельний галас. Собаки, мов голодні вовки, кинулися на напасників, кусали по ногах, і руках і рвалися до горла. А парубки били та й били збентежених гультяїв. Розбивали голови, ломили руки й ребра. Від крику побудилися сусіди, по хатах заблимали світла, люди повибігали на вулицю, питались один другого, що сталося?
А коли дізнались, що на Серпанків напали розбишаки, зчинився страшний ґвалт в місті. А далі стали собі переповідати міщани, що напала орда, лиш не знати, з котрого боку.
Вдарили у дзвони на тривогу. Люди збігалися, кожний хапав, що під руки попало, і біг у місто. Тепер становище гультяїв ставало скрутніше. Сусіди заступали їм дорогу, і хоч би котрому повезло вирватися з того пекла, то попадав до рук розбішених міщан і йому добре діставалося.
Галас і крики дійшли-до замку. Староста з Чаплінським налякались дуже. Вони думали, що то, певне, Хмельницький напав на Чигирин. Чаплінський сховався до льоху і дрижав, мов пес на морозі. Онацький зібрав роту гайдуків, приказав засвітити смолоскипи і так марширував вулицями, а тепер люди ще більше налякались. Як Онацький прийшов до Серпанків, то вже було по всьому.
Гультяї лежали побиті на землі, а кількох навіть околіло. Живих міщани пов'язали. Повозка втекла заздалегідь.
Онацький забрав пов'язаних і замкнув до льоху.
Був уже день, міщани стояли гуртками і розказували собі нічну подію з різними додатками й прикрасами.
Онацький пішов до старости. Його зараз пропустили, бо так староста наказав, щоб йому складено було звіт, що сталося. Старості й на думку не приходило, щоб це була штука Оржеховського. Почувши від Онацького, він зрадів, що то не Хмельницький, але сердився дуже, що його так непотрібно вночі налякали, і поклав собі гультяїв приладно покарати.
— Я туди зараз прийду і їх перепитаємо. За той час бережи їх добре і нікого не допускай, під горлом. Здається, що то товариші з якоїсь більшої ватаги гультяїв, що непокоїть околицю...
Онацький був з того радий і зараз обставив в'язницю доброю сторожжю.
Згодом і Чаплінському сказали, що то не Хмельницький і нема чого лякатися. Він вийшов з льоху. Довідався, що то якісь гультяї напали на Серпанку. Але й того Чаплінський налякався. Він же давав Оржеховському підмогу з-поміж своїх гайдуків. Коли це виясниться, то може вийти халепа, бо Серпанка був в місті всіма поважаним чоловіком. Може через те втратити ласку в старости, а то може поганіше скінчитися. Треба справу якось зам'яти. Побіг зараз до тюрми, хотів туди зайти, та сторожа його не пустила.
— Хто вам тут старшина? — спитав люто.
— Онацький. Онацький з'явився зараз.
— Твої люди, либонь, дурману наїлися, що мене не пускають до тих гультяїв.
А чого вашій милості там треба?
Хочу їх перепитати...
— Не можна". Зараз прийде сюди сам пан староста. Такий від нього наказ маю, щоб нікого, під горлом, не пустити.
— То пан староста вже про це знає?
— Так. Знає це від мене. Пан староста післав мене на стежу, як вашої милості тут не було; я, як привів пов'язаних гультяїв, йому склав звіт...
Чаплінський узяв набік Онацького.
— Слухай, Онацький, ти знаєш, як я тебе люблю. Через мене ти старшим став над гайдуками. Пусти мене до них, ще заки прийде сюди пан староста. Ніхто про це не буде знати, хіба ми з тобою, а я тобі ніколи цього не забуду.
— Служба, ваша милість,— каже Онацький, розводячи руки,— пан староста не знає жартів, а я хочу ще довго їсти старостинський хліб і не сидіти в тюрмі або піти під руку ката. Пан староста заборонив під горлом... Не лише ми два про це знали би. От скільки тут свідків, міг би хто виговоритися... Я би радив вашій милості, щоб пішли звідси, поки прийде пан староста, а він прийде ось-ось.
Чаплінський закусив губи і зараз відійшов та подався зараз на квартиру Оржеховського. Оржеховський ще спав під периною.
— Уставай, вашмосць, і випивай пиво, що наварив, щоб не довелося нам обом випити.
Довго ним термосив, поки Оржеховський прочумав.
Що сталося? Чого не даєш спати?
Похід на Серпанківну не повівся... міщане побили напасників, пов'язали їх, і тепер сидять усі в тюрмі. Треба щось робити й то зараз. Я хотів туди зайти до них, та мене з приказу старости не допустили...
Що ж я зроблю?
Йди ти до них і роби, що знаєш. Може, той хам не осмілиться тебе здержувати, бо тебе всі бояться.
Оржеховський одягнувся миттю, і вони вийшли на вулицю.
— Як мене не пустить, то зарубаю того хама, мов собаку... Виправдаюсь тим, що хам поводився непристойно...
Та як їм неприємно обом стало на душі, коли, прийшовши туди, довідались від гайдуків, що там вже староста урядує.
Оржеховський закляв усіми чортами і, не дивлячись навіть на Чаплінського, пішов у найближчий шинок.
Староста немало зчудувався, стрінувши між ув'язненими також своїх гайдуків. Одні лежали з розбитими головами без пам'яті, другі призналися, що вони пішли забрати силою Серпанківну. Признались теж, що ротмістр наймав їх до того і добре платив за те, що ловили для нього у місті молодиць і дівчат на розпусту. Гайдуки щадили Чаплінського і не хотіли зрадити, що він їх посилав. Він, певне, буде їх тепер рятувати...
Староста був лютий, що в його столиці таке безправство робиться. Який був би для нього сором, якби таки про це довідались в Варшаві. Не зробили б його нічого, то правда, але сміялись би з нього та прозвали райфуром якогось там ротмістра Оржеховського. Треба було гультяїв стратити і кінці пустити в воду...
Прикликав Чаплінського і приказав гультяїв потихеньку звести з світу, а з Оржеховським він сам поговорить.
Чаплінський виконав старостинський наказ дуже радо. Прикликаний кат швидко справився. Коли Чаплінський докладав про те старості, то він, нічого не кажучи, покивав йому пальцем.
Трудніша справа була з Оржеховським. Такий авантюрист може на все зважитися. Шукали його довго. Аж на третій день явився.
(Продовження на наступній сторінці)