Хмельницький ладився їхати з посольством у Крим. До того треба було багато грошей, бо без бакшишу нічого там не зробиш. Грошей при собі не мав, а до Чигирина не хотів їхати. Тому випродував, що лише мав цінного при собі. їздив по ярмарках. На таку ярмарку у село Бужин привів свого дуже цінного коня. Тут стрінули його старостинські слуги і приарештували. Ніхто не хотів слухати того, що у Хмельницького був королівський глейт. Старостинський наказ був виразний: ув'язнити і замкнути безпечно. Повезли його в кайданах у Чигирин. На той час
Salus peipublicae (лат.) — загальне добро.
був Кречовський у Чигирині, і його козаки донесли йому, що Хмельницького піймали. Кречовський пішов зараз до старости Конецпольського.
— Пан гетьман коронний Потоцький дав мені приказ піймати Хмельницького, ось він. Пан гетьман знав, в які руки його віддати. Я його зараз відставлю до гетьманської канцелярії, бо він належить під гетьманський суд. У старостинській в'язниці Хмельницькому чорти помагають,— він подивився згірдно на Чаплінського,— а до гетьманської чорт не має приступу.
Цей жарт подобався Конецпольському, і він наказав видати Хмельницького Кречовському.
Хмельницькому доповіли по дорозі, що цей арешт із наклепу Пешти, і він домагався зараз у Кречовського, щоб його вислухав, бо Пешта набрехав на нього.
Кречовський гримнув на Хмельницького: "
— Не моє діло вести з тобою слідство, це зроблять інші, тільки ледве чи повірять свідкуванню твоїх козаків, бо вийде на те, як то свідкувався циган своїми дітьми... На таку полову розумних людей не візьмеш. Ті твої козаки такі самі гультяї, як і ти.
При тім Кречовський кричав і тупотів спересердя ногами.
Це діялось під самими вікнами старости, і він усе чув та запевнився, що віддає Хмельницького в безпечні руки.
— Не думай собі, пане Хмельницький,— говорив далі Кречовський,— що я тебе де-небудь оставлю... Я тебе зараз відвезу до пана гетьмана, хай тобою розпоряджає. Зараз рушаємо в дорогу.
На наказ Кречовського перевели Хмельницького на інший віз і поїхали.
Передом їхав Марко Голод, осавула Кречовського, з кількома козаками. За ним везли на возі Хмельницького, а за возом їхав Кречовський з рештою своїх козаків. Хмельницький кілька разів оглядався поза себе, щоб поглянути на Кречовського, та той і дивитися на нього не хотів і кожного разу відвертав своє лице.
"Що він собі гадає,— думав Хмельницький,— хіба ж він направду зле про мене думає?"
Приїхали до великого лісу, сонце вже клонилось заходити.
Кречовський гукнув на осавулу:
— Марку, сюди!
Марко їхав біля Хмельницького. Був час до нього добре придивитися. Невисокий ростом і худощавий козак, та по цілому складові його тіла можна було пізнати, що він сильний і гнучкий, мов в'юн. Усе лице й чорні очі вказували на його розум і проворність. Він завернув коня і під'їхав до полковника.
— Слухай, Марку, заночуємо в корчмі. З таким важним в'язнем небезпечно по лісі та ще вночі шлятися. Поїдемо далі вранці.
Хмельницький те чув, і йому блиснула надія, чи не можна буде на постої втекти, він мусить-з Михайлом поговорити... З якої речі він так напосівся на нього?
По обох боках дороги стояв старий великий ліс. Тут було тьмаво, бо світло заходячого сонця сюди вже не доходило.
Нарешті заїхали перед велику придорожну корчму і тут задержались. Віз заїхав у сіни, і зараз вийшов худошиїй орендар з довгими пейсами і став низенько кланятися пану полковникові.
Лейбо, для мене дві парадні кімнати і вечеря для моїх козаків теж...
Прошу/ваша милість пане полковнику, в моїй корчмі князі ночували... Буде все, як приказано.
Кречовський віддав коня чурі.
— Веди й покажи, де в тебе князі ночували, а коли брешеш, то пейси вискубу.
Лейба повів полковника до справді гарної— кімнати, вистеленої килимами на помості й стінах. Звідсіля вели двері до менше вибагливої кімнати. Кречовський поглядав на замки й вікна.
— Гаразд! Пришли мені вечерю й меду, а моїм козакам дай горілки.
Потім закликав з порога Марка.
— В'язня завести до цієї кімнати. Під вікнами поставити сторожу. "їй будеш спати враз з в'язнем, замкни двері зсередини і пильнуй, бо ти за нього відповідаєш головою...
Наказ чули козаки й шептали між собою.
Який чорт стався сьогодні нашому полковникові? Таж Хмельницький його приятель і кум...
Ей, шкода Хмельницького,— говорив другий,— добра козацька душа... Я собі думаю: чи не можна би часом так... Та бачу, що буде годі, коли сам полковник пильнує...
Хмельницького привели в кімнату і замкнули на ключ. Він поглянув крізь вікно і побачив там двох козаків з мушкетами на сторожі.
"Швидко виконують накази, я так люблю..."
Надворі геть стемніло. У Кречовського на столі горіли дві свічки в шабасових мосяжних ліхтарях.
Ввійшов осавула й звістив, що все виконано по наказу,
Кречовський наблизився до нього і поклав палець на губах. і
— Знаєш, якого в'язня веземо? — спитав стиха...
Як не знати? Це ж чигиринський сотник Хмельницький...
Чи можна на тебе покладатись, Марку, що зробиш те, про що тебе попрошу?
Приказуй, батьку, а не проси... Я пам'ятаю, що ти мій добродій і за що тобі дякувати маю...
Те, що я тобі доручу зробити, не конче безпечне, але зробити комусь треба, а що я тебе знаю від малого, тому я тебе вибрав до цього великого діла.
Хоч би прийшлось на колі скінчити, то певне не відкажусь...
Забожися, що зробиш і нікому про нашу розмову словечка не скажеш...
Я, наче б мені язика відрізали, буду мовчати, хай мене хрест поб'є, коли зраджу або не зроблю того, що. мені пан полковник прикаже.
Тепер Марко затривожився. Побоживсь, та не знає на що, чи зможе це якесь незнане зробити? Може, полковник що погане на Хмельницького загадує? Ні, він катом не буде, хоч би прийшлось на самого себе руки наложити. Страшно...
Кречовський поклав руку на його плече і прошептав:
— Хмельницький мусить цеї ночі втекти, і ти проведеш його на Запорожжя...
— Гаразд, батьку! — він поцілував полковника в руку.
— Отож слухай, козакам не жаліти горілки, щоб добре спали. Прилагодь два найкращі коні осідлані. Коли в корчмі позасипляють, ти зайди до Хмельницького, розкуй кайдани і приведи його сюди до мене. Тим часом прислони в мене вікна, щоб часом вартовий козак не підглянув мого гостя. Опівночі рушайте. Візьми харчів якнайбільше, щоб по дорозі не треба купувати. Виминай Кодака, хоч би треба було далеко об'їздити. Ти ждатимеш на Січі, поки тебе не покличу. Побачиш незадовго, що з цього вийде... На тебе покладаюсь, мій добрий хлопче... Тепер йди...
Кречовський ходив по кімнаті і слухав. Він чув, як до другої кімнати заскрипів замок, відчинилися двері і замкнулась знову на ключ. Там був Марко. Він шептав:
— Де ти, пане сотнику, я нічого не бачу.
ПІ
Замість відповіді забряжчали кайдани.
Марко пішов за тим голосом і відімкнув колодку та зняв кайдани. Він взяв Хмельницького за руку і підвів під двері Кречовського. Вони зараз відчинились, і Марко впхнув сюди миттю Хмельницького. Він став перед приязно усміхненим Кречовським. Обидва розвели руки і взялися в обійми...
Ну, що ж, брате,— каже Кречовський,— чи дуже сердився на мене за мою суворість до тебе?
Зразу я тебе не зрозумів, і коли ти так на мене сердито гримнув, то трохи мені серце із жалю не луснуло.
Щастя, що воно живе та здорове, любий друже. Я навмисне так гримав перед тими собаками на тебе і був певний, що ти відразу пізнаєш, що я комедію граю. От, слава богові, що я тебе вирвав з рук Чаплінського, бо тобі би зробили раніше амінь, ніж ти гадаєш... А так ти в моїх руках, а за часок будеш... на волі...
Спасибі тобі, брате, повік того не забуду. Чи в Переяслав мене повезеш?
Мені було б дуже любо повітати тебе у моїй домівці та чарку меду випити з тобою, та, бач, тепер не пора на те. Міг би хто по приказу гетьмана тебе від мене перебрати, а тоді пропала твоя голова. Ти таки втечеш звідсіля. Тікай на Запорожжя, ніде не задержуйся, ніде— не показуйся, бо твій королівський глейт не вартий куска онучі. Гетьман розтрубив услід за тобою по усьому світу, і всюди за тобою стежать. А пропав би ти, то пропала б наша свята справа. Коли ти вже перейшов в легенду, так ніхто другий тебе не заступить...
Хіба ж ти, Михайле, знаєш про наші замисли? Я з тобою вже так давно не бачився...
А хіба ж я не син того самого народу, що й ти? Я латинської віри, але не уніат. Коли прийде слушний час, то я з своїми козаками піду під твою руку. Держись, Богдане, обережно, бо як тебе ще раз піймають, то не знаю, чи натрапиш на другого кума, щоб тебе визволив... Тепер сідай, брате, та повечеряємо. Не завтра ти теплу страву їстимеш... А такого тобі товариша й провідника дам, Богдане, мов золото, а проворний та хитрий, мов лисиця...
Кречовський відчинив двері і прикликав Марка.
— Дорогу знає, мов гончий пес, уночі бачить, а небезпеку пронюшить на дві милі, а мені вірний приятель. Ось він.
Бо й рідний батько не зробив би мені стільки добра, що пан полковник,— каже Марко.
Сідай, Марку, та повечеряєш з нами, а що козаки, випили?
Допивають решти. Буде ,з них...
Кажу тобі, Богдане, що при цьому хлопцеві можна про все говорити. Він дуже багато знає...
Спасибі, Михайле, повік не забуду...
Не пора дякувати... Коли гадаєш їхати в Бахчисарай?
(Продовження на наступній сторінці)