— Доведеш, що ти божевільна? Що ти маєш доводити, коли я свідок того, як Нік увімкнув мечика, і в той же момент к чорту полетів його винахід і він сам? Про що може бути тут мова? За ввесь час Вольський не підходив до генератора ближче, ніж на три кроки. За це я дам голову собі відтяти. А з того, яку докладну лекцію нам прочитав Нік, я й уважав, що тільки Вольський зможе відновити його працю. Я сам бачив, як радів Вольський із Нікового успіху. Коли б ти тільки знала, як його тепер смутить те, що він не може відновити цієї праці! Кілька разів він присилав до мене по додаткові матеріали. Я відшукав усе, що міг. І все ж матеріали недостатні.
— Тоді хай передасть у комісію до бюро винахідників.
— Нема чого передавати, розумієш? Матеріали недостатні.
— Не вірю! — категорично заперечила Ганна.
— Слухай, Ганно! — співчутливо промовив Володимир. — Я бачу, що зараз ти здатна вірити в найнеймовірніше. Я тобі серйозно кажу, що нерви в тебе неможливі. Тобі не слід залишатися на самоті. Без усяких образ і сцен! Їдь сьогодні ж зі мною на дачу й відпочивай.
— Відпочивай! — Ганна гірко посміхнулася. — Мене тепер жде відпочинок тільки в домовині, а поки я жива, я зроблю все, що можна зробити.
— Без трагічних фраз! Усе, що можна зробити в Ніковій справі, я зроблю, і зроблю це без істерій, по-діловому. На мені лежить відповідальність за Ніка, і я виконаю, не турбуйся. Їдь і відпочивай!
— Де відпочивати?! — скрикнула Ганна. — Я можу відпочивати поруч із тим, хто занапастив мені дитину?
— Боже мій! Ти божеволієш від напастей. Будь трохи розважливішою. Про яку напасть може бути мова? Трапилось те, що трапляється майже в кожній родині. Кожний буває ж моментами неосудний. Навіть офіційний закон кладе на це змилування, а ти?.. Я знаю, що зробив для тебе велику прикрість, а може, ще більшу для себе. Що сталось, те сталось. А зараз я приїхав не тільки від себе тебе просити, але й від імені Талі. Коли ти справді їй мати, ти не залишиш її напризволяще.
Ганна різким рухом піднесла голову, щоб відповісти Володимирові, але, напіввідкривши рота, раптом одвернулась.
— Години за дві я зайду по тебе, так що будь готова, — вів далі Володимир, не зважаючи на заперечливий Ганнин рух. Він навіть поцілував їй руку і вийшов.
Ганна відчула, що її карти змішані й у цьому безладді вона втратила всяку орієнтацію й владу над собою. Найголовніше — вона втратила віру в те, що їй самій пощастить виграти процес із винаходом, а з другого боку, якась інтуїція підказувала їй: не покладайся на Володимира, ти ж його вже знаєш. Але що більше аналізувала Ганна Володимирові слова, то більше добачала в них логіки. Програма зізнань у Ніковій справі майже вичерпана, а далі? Сидіти бездіяльно до осені в пустому помешканні? Таля ж, кінець кінцем, її дитина. Та й справді, яке мала право залишати її напризволяще? Що Таля уявила себе дорослою? В такому віці всі вони грають у дорослих — дати їм різок, і манія зникає. Володимир — вічний бунтар. Він завжди буде копирсатися в своїй психіці, щоб відчути якийсь хроматичний нюанс… Його мистецька вдача мусить бути йому виправданням. Адже ж, кінець кінцем, приїхав він по Ганну!
Коли за дві години Володимир зайшов, Ганна була вже готова до від'їзду.
VII
Таля зустріла матір здивованими очима, що дало Ганні привід думати, що Таля її не сподівалася. Проте, коли нахилилась, Таля все ж поцілувала її, як далеку родичку.
Як і раніш, Таля змовлялася з Володимиром, і це знову починало дратувати Ганну, але вона не хотіла з першого дня розпочинати з цього сварку.
На ранок вона взялася до виконання обов'язків господині. Все було нормально й затишно під високими соснами дачі, але тінь, що від них спадала, ніби стала органічною часткою душі кожного з мешканців. Усі троє були в мовчазній прохолоді.
Повернувшись із прогулянки, Ганна застала в кімнаті роздратовану Талю, що вичитувала Володимирові.
— Ви ганчірка, от що я вам скажу.
Володимир одвернувся й мовчки пройшов до другої кімнати.
Ганна суворо глянула на Талю:
— Ти з ким це так розмовляєш? Чи ти хочеш, щоб я оце закотила спідничку й провчила тебе?
— Я з божевільними не розмовляю, — роздратовано кинула Таля й відійшла до вікна.
Ганна який момент стояла, як стовп на роздоріжжі.
— У чому справа, Володимире? — запитала вона його.
— Цілуйтесь там, — викрикнула крізь двері Таля.
— Облиш мене, будь ласка! — огризнувся Володимир.
І Ганна рішуче пішла на Талин голос. Але Талі вже в кімнаті не було.
Ганна не могла подарувати їй епітета "божевільна". Вона розпікала в собі рішучість. Вона провчить її. Але кожного разу, як бачила перед собою Талю, її намір паралізувала свідомість того, що раніш вона чула цей вираз від Володимира, що, кінець кінцем, корінь зла — сам Володимир. Між ними безперечно був потайний зв’язок, і Ганна мусила дослідити його, щоб нарешті урвати раз назавжди.
Недовго їй довелося ждати, щоб пересвідчитися. Після вечері вона поскаржилася на втому й пішла спати, залишивши Володимира з Талею. Проте настирливі думки не давали їй змоги заснути, а стишений гомін за стіною непереможно вабив — Ганна тихо вийшла в передню кімнату, що межувала з верандою, і стала за гардиною біля відчиненого вікна, щоб замаскувати свій намір. На веранді при світлі лампи вона побачила занепокоєного Володимира, що доводив Талі:
— Ти собі не уявляєш, яких дурниць вона може наробити. Ти ж сама бачиш, що сталося з нею останніми часами?
— Так що мені до неї? — капризно заперечувала Таля. — Я хочу жити так, як мені подобається.
— Слухай, Талочко, — підлещувався Володимир, — тобі так само буде неприємно, коли вона буде ширити про нас чутки. Все ж таки вона тобі мати.
— Плювать мені й на матір, і на всякі чутки. Хай собі буде матір'ю, а до мене не втручається. А ні, так панькайтеся з нею, я більше жити у вас не буду.
Ганна, не дослухавши, відійшла від вікна з таким виразом, ніби вона справді почувала на собі фізичний плювок доньки. Вона не могла ані протестувати, ні плакати. Почувала, як безсила лють підіймає їй на голові волосся. Чомусь подумала, що в цю хвилину волосся її сивіє. І вже якийсь внутрішній сивий мороз цілковито скував волю. Ганна чула, як у бічну кімнату увійшов Володимир із Талею, але він не відчинив дверей до Ганни, де навпроти стояло його ліжко. І моментами Ганні хотілося схопити ножа й на ранок побачити на шлюбному ліжку чоловіка й доньку з перерізаним горлом. Але вона лежала скована морозом.
Уранці Ганна придивилася в люстро до своїх кіс і справді побачила далеко більше сивих волосинок, аніж було їх напередодні. Неодягнена, з розпатланими косами, вона безсило сіла на ліжко. Погляд її зосереджено вдивлявся, тоді як вираз обличчя свідчив про те, що вона нічого не бачить перед собою.
По черзі заглянули до неї крізь двері Володимир і Таля, але зараз же зникли з стурбованими обличчями: вони бачили перед собою божевільну.
Врешті Володимир боязко підійшов.
— Чому ти не одягаєшся? Йди снідати.
Ганна не поворухнулась. Володимир допитливо вдивлявся їй в обличчя. Раптом усі м'язи їй на обличчі заворушились, вуста витягтись. Ганна хотіла засміятись, але голос їй хрипко обірвався. Вона спокійно промовила:
— Довідуєшся, чи не треба мене ще в божевільню? Не дивись так пильно. Я ще нормальна, але скоро, мабуть, збожеволію. Ти бачиш, що робиться з моїм волоссям?
— Я тобі завжди казав, що в тебе нерви… Може, й справді тобі слід поїхати в санаторій?
Ганна зимно посміхнулася.
— Ти б уже краще мене відрядив на той світ — було б радикальніше.
І враз, охоплена якимось приступом шаленства, вона скочила з ліжка й стала врівень із Володимиром.
— Чи ти думаєш, що я вже зовсім осліпла і перед моїми очима можна витівати все що завгодно? Я питаю тебе востаннє: я тобі жінка чи ні?
— Ми з тобою вже говорили про це.
— Що я похлібниця? Так із сьогоднішнього дня ви з отрутою будете їсти цей хліб. Я тільки тоді відійду від вас, коли побачу обох на смертному ліжку.
— Ти справді божевільна. Не уявляй собі того, чого зовсім немає. І взагалі відкладімо цю розмову до того часу, коли в тебе будуть здорові нерви.
Володимир із робленою байдужістю вийшов.
Ганна відчула ще більший напад люті. Вона справді божеволіє. Нехай. Це був її привілей. Вона помститься. І Ганна зі зловтішним виразом вийшла на веранду, де снідав Володимир із Талею.
— Ну, як вам спалося, проститутко?
Враз Таля перекосилася на лиці й брязнула філіжанкою об блюдце так, що й філіжанка, і блюдце розбилися.
— Не звертай уваги, — застерігав Талю Володимир, — заспокойся, будь ласка.
Але Володимирові слова ще більше роз'ятрили Ганну.
— Я примушу вас звернути увагу. Я доведу вас до божевілля, як довели ви мене. Якщо в тебе немає матері, то в мене немає дочки. Я провчу тебе, суко. Я повішу тебе власною рукою, щоб ти не плямувала пам'яті твого батька.
При останніх материних словах Таля вибухнула плачем і в ту ж мить зникла з веранди.
Голос Ганні обірвався.
— Ти б іще прадіда згадала, — злісно проскреготів Володимир.
— Мовчи, спруте ненаситний! — погрозливо скрикнула Ганна. В її голосі була така відвага, що, здавалось, вона ось зараз вгрузне пальцями йому в горло. Він замовк.
(Продовження на наступній сторінці)