МАКСИМ крутить головою:
— Я вже... на все життя п’яний, Катрусь... В мене тут горить... наче порох горить... Рветься і не може мене розсадити... Весь світ розсадити...
(п’є подану воду... Тре рукою чоло, дивиться пильно на ОЛЬГУ) —
— Ольго!.. Олю!.. Ти — умниця... Скажи — що ж далі?! Га?!.. Руїна... Яка страшна руїна з усіх надій, з усіх плянів і сподівань... Жах і — самі уламки... Мла... Я не бачу виходу...
ОЛЬГА суворо, як до малого:
— Далі — треба негайно зробити операцію... а потім буде видно. Катре, поклич матір і...
МАКСИМ:
— Ні-ні.. Менше свідків — ліпше...
ОЛЬГА:
— Рація... Тоді Гриця...
МАКСИМ:
— Якого "Гриця"?!.
— Нашого...
— Що?!.. — аж почав зводитись. — Він живий?... Прийшов?..
(шепоче):
— Боже мій... В вогні не горимо, в воді не тонемо, на Сибірах не загибаємо!.. І... от... (розводить однією рукою тужно)... Твої брати потікали з полону, Ольго...
ОЛЬГА шарпнулась:
— І де вони?..
КАТРЯ шарпає легенько:
— Ходім, Максиме...
МАКСИМ:
— Пішли ніби назад... Якщо не постріляли їх, то воюють... Під Сталінградом...
ОЛЬГА дивиться допитливо, нервово перебираючи пальцями:
— А... інші?.. Твої?...
МАКСИМ зідхає, дивлячись на свої ноги:
— Олександер — командує дивізією... Якщо отак теж... (дивиться на свої ноги й зітхає.) — Мабуть під Сталінградом... Альоха — водив звено на Берлін... (посміхається гірко) — та все питав — де йому сідати... "Наказуй, брате, де мені сідати?..."
(раптом дивиться на Ольгу розширеними очима) —
— Де йому сідати?.. Ольго, Ольго!!. (з трагічною розпукою) — Де сідати Альосі з його літаками, га?!?.
(шалено крутить головою, либонь плачучи) —
— Там, де й мені з моїми танками...
КАТРЯ:
— Ходім, Максиме... до операційної... Там хірург...
ОЛЬГА:
— Ні, Катре... Ти покличеш Гриця... І оперуєш сама... Зрозуміла?.. Там, у тій кімнаті...
КАТРЯ швидко вибігає... Згодом входить ГРИЦЬ, шкутильгаючи, з таємничою міною закриває двері…
6
ГРИЦЬ підходить до Максима, вражений: —"Максиме"!!.
— "Грицьку"!..
Вони обіймаються, поляпуючи один одного по спині...
— Чорт!!. (це Гриць) — Комбриґ... Га-га...
— Арештантюга!.. (свистить) — Та ти вже сивий, юначе!..
ОЛЬГА квапить...
Всі вони виходять десь до сумежної кімнати...
7
Згодом — перебігає КАТРЯ з інструментами та іншими причандалами для операції, ще й з оберемком якоїсь одежі під пахвою...
8
ОЛЬГА виходить і тихенько закриває за собою двері. Йде щоб защіпнути двері вихідні, що їх Катря покинула майже навстяж...
У цей час — стук!.. І не встигла Ольга зорієнтуватися, як
9
увійшов ДОЛМЕТЧЕР і став, клацнувши обцасами... ОЛЬГА з досадою, стріпнувши волоссям та й враз опанувавши над собою, зумисно голосно:
— А-а-а!.. Герр долметчер!!. Будь ласка! заходьте!!.
ДОЛМЕТЧЕР, знявши свого "кораблика" і витираючи спітнілого чуба, заходить до мешкання ОЛЬГИ і стає розгублений. Збирається з відвагою...
ОЛЬГА сідає біля рояля, голосно:
— Сідайте, будь ласка!.. Отже?!.
ДОЛМЕТЧЕР:
— Отже... (витираючи піт, запобігливо, підхлібно сміючись) — Я шукав для Вас квітів... Я з ніг збився... Шеф мене заганяв за ці три дні через Вас. Але в цій Азії!!. (розводить руками) — То є, прошу пані, така Азія, така дика Азія, де навіть такий шеф, володар і пан тут, не може освідчитись прекрасній дамі китицею троянд...
ОЛЬГА, насупивши брови, іронично:
— Цей текст склав Вам шеф, чи ви самі?..
КАПКА (себто Долметчер):
— Шеф?.. Ні... ні... це...
ОЛЬГА мило:
— Гм... То Ви поет... З покликання чи?..
КАПКА зніяковів, розгублено витріщив очі...
ОЛЬГА з досадою, примружившись:
— Ну ось... По уніформі Ви військовий. Принаймні, коли Ви б’єте обцасами, то я думаю, що розмови з Вами мусять бути ділові, стислі, по-військовому ляконічні й ясні... Правда ж?.. Отже?.. Ви принесли відповідь?
КАПКА:
— Так... Так, пані... (хоче сказати титул, але Ольга перебиває)
ОЛЬГА:
— На питання, поставлені мною і повторені йому Вами?
— Так, пані...
— Ви повторили йому точно?..
— Так, пані... е...
ОЛЬГА підказує:
— "Баронесо"...
КАПКА:
— Так, пані Баронесо!..
ОЛЬГА:
— Отже?.. Як Ви поставили перед ним питання?
— Так як ласкава пані веліли... "раніше ніж прийняти перепрошення, ласкава пані хоче знати, — чи пан Комендант перепрошує її насамперед як жінку, чи як баронесу? і... пані сподобалась насамперед як жінка, чи як баронеса?.."
ОЛЬГА закушує губу:
— Гаразд... Я Вас слухаю... (недбало переступає пальцями по чорних клявішах, мов би числячи їх).
КАПКА:
— О, для мене це була велика несподіванка, пані... Вперше, відколи я його знаю, він не гримнув несамовито, а навпаки — раптом весело зареготався та:
"Ого-го!..— каже. — Ну, цим я остаточно переконаний, з ким маю до діла...
ОЛЬГА:
— І ?..
— І прислав мене гальопом от... (і враз звівшись поштиво) — Гер Матіс перепрошує Вас насамперед, як чарівну жінку...
ОЛЬГА:
— Та-ак...
— Як чарівну жінку... з роду...
ОЛЬГА презирливо:
— Ага... Отже — що насамперед, чи як чарівну жінку, чи "з роду"?..
КАПКА:
— Як чарівну жінку... (і аж махнув рукою нетерпляче) — Ах, Боже мій!.. Пощо це все, коли все ясно... І подобаєтесь Ви йому насамперед, як чарівна жінка...
ОЛЬГА в тон:
— "З роду..."
КАПКА:
— Така жінка, як Ви, виключає навіть думку... Ясно...
ОЛЬГА подивилась пильно:
— Хто зна... Для мене, наприклад, неясно, а що б він сказав, коли б та чарівна жінка була взагалі без роду... так собі, чарівна жінка без роду, без племени?...
КАПКА сміється:
— Якби ж... Але пощо фантазувати... Ви маєте велике щастя, пані...
— А саме?
— Якщо Ваша мати баронеса, то...
— Гм... То?..
— Він велика людина... Він культурна людина... Ви йому дуже сподобались, і я вам кажу від себе — Ви маєте таке щастя!..
— Але він мені не сподобався і... я не маю ніякого щастя...
— Пані!.. (і враз засміявся недовірливо) — Жарти... Таке щастя... Ви б могли бути перекладчицею...
ОЛЬГА:
— То для мене занадто шляхетна служба...
КАПКА на цей раз таки з пересторогою:
— Пані!..
ОЛЬГА, розмірковуючи, іронічно:
— Він перепрошує мене, як "чарівну жінку"?
— Так...
— І ви ось звиваєтесь, як вуж, тільки тому, що я "чарівна жінка"?
— (посміхається запобігливо) — Ну, так…
— І він — культурна людина?!.
— Яволь!..
ОЛЬГА встала і пройшлась. А тоді підійшла до вихідних дверей і, відхиливши їх, голосно гукнула:
— Мамо-о!!. На хвилинку зайдіть!.. (Вернулась на місце і з гонором:)
— Отже ми це перевіримо... Скажіть йому, що моя мати не тільки Баронеса, вона вище за всіх баронес для мене... Вона — Мати... Моя Мати... Ви про все це доложите шефові...
10
Відчинились двері... КАПКА аж звівся шанобливо і став, виструнчився, тримаючи "кораблик" у руці... Увійшла МАТИ, витираючи ножі й виделки...
ОЛЬГА:
— Мамо...
— Чого, доню?..
КАПКА витріщив очі розгублено. Розгубленість перейшла в мовчазне приголомшення...
ОЛЬГА:
— Скажіть, мамо, чи Ви баронеса, чи не баронеса?.. Я от Вас зву і титулую Баронесою!..
МАТИ посміхнулася, добрі зморшки, як промінчики, спалахнули на обличчі:
— Про мене, доню... Називай хоч горшком, дитино... Вечерять зараз давати?...
ОЛЬГА:
— Потім, мамо... Гаразд... Ідіть...
(мати вийшла)
11
Прочунявши, КАПКА дивно перевтілився. Раптом оскаженів, аж щелепи йому натряслися, став такий величний та грізний, мов би сам Матіс. Як не гримне враз по-салдафонськи, брутально:
— Як! Ви! Сміли!?!?, Га!?. Що це?!.
ОЛЬГА скептично:
— Руіґ, руіґ, гер... долметчер!.. Сідайте...
Але КАПКА не сідав... Тон він знизив, але тільки тому, що його душила лють:
— Як ви сміли, га?!. (надів "кораблик", зухвало розходившись по кімнаті) — Ні!.. Як ви сміли??!.
ОЛЬГА, зблідши:
— Ви очевидно хочете сказати, як він смів, ваш шеф — культурна людина — на "чарівну жінку" вимахувати пужалном?.. І як ВИ смієте, денщик свого шефа — тут гримати?!!. Чи ви забули, що ви тільки денщик?..
КАПКА ще дужче закипів, аж порскав...
(Продовження на наступній сторінці)