— Еге ж... Еге ж... О, доннер ветер!.. О, майн Ґот!..
ВОЯК здивовано:
— Фарштеен зі дойч?..
— Яволь!!.
ДОЛМЕТЧЕР презирливо:
— Він фарштеє... Звідки ти такий мудрий?..
КИРПИЧЕНКО:
— За Вільгельма п’ять років у полоні був... Ой!..
— А-а.. А тоді?.. за Сталіна?.. (єхидно).
— А тоді в Сталіна десять років на Соловках за Явропу покутував...
ДОЛМЕТЧЕР радісно:
— А-а... І тепер, значить...
— І тепер, значить, я вже дома... Ой!.. (витирає сльози).
ДОЛМЕТЧЕР, похопившись враз, насуплюється:
— Ну годі... Замельдуєш богові... За визволення не велика офіра... А тим часом — (визвірився) — Квітів!!. Чуєш?.. Квітів!!.
КИРПИЧЕНКО витріщався і перестав присідати:
— Та Бог з вами... Які ж тепер квіти?.. Осінь... Та й все вигинуло...
— Квітів!!. Ти розумієш, чортів сину!?.. Чи ти тільки тоді розумієш, коли тебе б’ють?.. О, проклята Азія!!, (раптом вглядів кущ бур’янцю) — О!., (підбігає, дивиться і розчаровано розводить руками, тимчасом як ВОЯК ліпить великий плякат на стовпі і гасло — "АЛЕС ФЮР ЗІҐ!") — Гм... Посохли вже... Лиш кілька пуп’янків... (зрадів) — Гей, діду!.. Поливатимеш! Вони розцвітуть.. До завтра вони розцвітуть...
КИРПИЧЕНКО, тримаючись за щоку, хитає головою сумно:
— Ох... Ні вже, мабуть, не розцвітуть...
— Розцвітуть!.. Так мусить бути!!. Пильнуй лиш... Все для перемоги!!. (Вибирає у ВОЯКА плякат, стромляє тички й чіпляє на них над кущиком той плякат охоронний:)
"НУР ФЮР ДОЙЧЕ!"
— тільки для німців
— Поливатимеш!.. Мусять розцвісти... А ні... (зробив грізний жест, а ВОЯК поляпав рукою по автоматі значуще).
Потім ВОЯК і ДОЛМЕТЧЕР ідуть геть. КИРПИЧЕНКО зідхає, б’ється руками об поли і хитає безнадійно головою:
— Ні... Не буде діла... (дивиться услід). — Щось ніби чуже, а говорить по-нашому трохи... (ще дивиться услід, потім дивиться на себе, на свої руки, хапається за побиті щелепи та з страшною розпукою, з сарказмом):
— Га!.. Га-га!!. "До Києва од Берліна —
Самостійна Україна!!.
Од Києва по Урал...
— Ферфлюхтен!!...
Корчі люті здушують йому горло, і він хапає повітря, задихуючись:
— Мене... Йосипа Кирпиченка... бити... в лице?!. Ух-х!!. — зціплює зуби й кулаки, трясе тими кулаками в нестямі, шепоче: — Поливатиму... Ох, мабуть поливатиму!!. Поливатиму... (підбігає до стовпа, читає плякат про себе і злісно регочеться:) — Ага-а!..(читає вголос саркастично):
"ДО ТУБІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ!
Увага!
... Сам Бог і Великий Фюрер ощасливили вас... (регочеться)... Велика, самим Богом вибрана, німецька раса... (регочеться)... ллє за вас кров на всіх фронтах... Але замість подяки... Останнім часом помічаються прояви бандитизму і збройного опору на місцях... (потирає руки)... ПОПЕРЕДЖАЮ..."
КИРПИЧЕНКО махає рукою:
— Ха... От... (з глибокою роздумою) — Уже поливають!., хлопці...
Десь зойкає дівчина крізь п’яну пісню "Война пріма, война ґут..." і, втікаючи від тієї пісні, вибігає на перехрестя розпатлане й перелякане, зовсім молоденьке дівча:
— Ой, Боже мій!.. Пане голово!!.. Дядьку Йосипе!. Ох, Боже ж мій!..
Вхопила КИРПИЧЕНКА тремтячими руками за рукав, припала, шукаючи захисту... ВДВОХ вони якийсь час дивляться, дослухаються туди, де п’яна тиняється пісня... Вона змовкає, віддаляючись...
ДІВЧА зводить на Кирпиченка очі, повні сліз і докору:
— А Ви — казали... Ви ж хвалили, дядечку... Ви ж були в Німеччині... І на Соловках були...
КИРПИЧЕНКО опускає голову, тихенько витирає розбите обличчя... Голубить дівча по голові і — злегка одпихає рукою:
— ...Тікай... Тікай, дитино...Ховайся!..
— Ой, дядечку, куди ж?.. (заламує руки) — Куди ж?.. До кого?.. Як ми вже нікому... непотрібні...
— Тікай, дитино!.. Ховайся... (майже благає, розгублено шепоче) — тікай... звідси...
ДІВЧА, хлипаючи, біжить геть.
КИРПИЧЕНКО стоїть якусь мить. Сам. Зідхнув тяжко. Потім підходить до "квітів" і враз несамовито топче їх ногами, шиплячи люто:
— Га!?. Не розцвітуть!!.. Ні, не розцвітуть... Не розцвітуть!!.
(Зриває плякат і дивиться на всі боки безтямно)
— "Поливати-и"?!. ЯВОЛЬ!!.
(Враз підбігає до стовпа і зверху відозви ліпить плякат)
НУР ФЮР ДОЙЧЕ!!
Вмочає палець у грязюку і малює стрілку вгору...
— ОСЬ!!.
Біжить геть. На ходу:
— Мене — Йосипа Кирпиченка, бити в обличчя??!!. ферфлюхтен!.. (щезає)
………………………………
В тій самій кімнаті все переставлено по-новому, прибрано, причепурено, наведено зразковий лад. Дещо винесено геть. Кімната вже має вигляд культурного і затишного житла; переділена надвоє книжковою стійкою і легенькою заслоною. В одній половині — бібліотека, писемний стіл, двоє ліжок, рояль, — це мешкання Ольги й Катрі. В другій — мольберт, ліжко також, кілька стільців... це мешкання і "ательє" Гриця.
ОЛЬГА сидить коло рояля, одною рукою машинально перебирає клявіші, другою тримає газету, — читає зосереджено. Вона вбрана скромно, по-домашньому, — на ній сірий халат з широкими рукавами і сірі ж гаптовані капці...
Кілька днів проведених вдома освіжили її, вона має вигляд ще молодшої, ніж перше, іще більш самовпевненої... Катрине ліжко застелене, як і раніше; друге ліжко застелене рядном, а поверх накинуто килимок, над ліжком на стіні портрет ШЕВЧЕНКА, а нижче — низка менших портретів альбомного формату, почіпляні рядком: ГРИГОРІЯ КОСИНКИ, М. ХВИЛЬОВОГО, АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА, МАЙКА ЙОГАНСЕНА, МИКОЛИ КУЛІША, ЯЛОВОГО, ВЛИЗЬКА ОЛЕКСИ, КОСТЯ БУРЕВІЯ... цілий ряд, ціла фалянґа героїчних облич буряної епохи... Портрети на цілу Україну знаних людей — чоловікових друзів... В кутку образок Марії з дитям...
ОЛЬГА читає і бридко морщиться:
— Фу-у — Ідійоти!.. Непрохідні ідійоти!.. Вони справді раптом уявили собі, що йдуть в Азію, де "щі хльобають лаптем"... Хм... Що Україна — це дике поле, "лебенс-раум" призначений самим Богом для них, а ми скопище дикунів, тупих і сірих півлюдей, "унтерменшів"... (кидає газету геть, бринькає по клявішах задумано, а потім починає щось буряно грати, вірніше, бере все наростаючий, бурхливий разок акордів... На самій найвищій точці... — раптом сильний стук в двері. ОЛЬГА, урвавши, обертається):
— Так!.. (павза) — Ввійдіть!... — і, вставши, виходить назустріч до другої половини.
Чути, як хтось старанно за дверима витирає ноги, навіть видно в трохи відхилені двері... Згодом —
2
Входить ДОЛМЕТЧЕР, хряпає обцасами і підносить руку:
— Гайль Гітлер!
— Добридень... — відповіла ОЛЬГА сухо.
— Можна до вас?..
— Будь ласка... (вертається до своєї половини, за нею Долметчер) — Сідайте... (показала рукою на стілець, а сама сіла на старе місце — біля рояля і взяла недбало газету).
ДОЛМЕТЧЕР подивився пильно на змінену кімнату, глянув шанобливо на бібліотеку, на господиню... а потім на свої ноги в заболочених, хоч і пильно витертих, чоботях, провів рукою по мокрій шинелі і мнявся нерішуче, не сідаючи:
— Дякую... я постою... Я вам перешкодив?..
— Нічого... (глянула на його кашкет — кораблик, що хвацько тримався набакир)
ДОЛМЕТЧЕР впіймав її погляд, зняв кораблика і, тримаючи його в руці:
— Я дуже перепрошую, але я до Вас у дуже важливій справі, пані... пані... І я вже кілька разів за ці три дні заходив, але вас не було нікого...
— Сідайте... Так, нас не було... (посміхнулась) — ходили міняти картоплю за лахи...
— Ото ж... Я вже з ніг збився... Фу-у...
ДОЛМЕТЧЕР примостився скраєчку, поклавши кашкет-кораблик на коліна. Намагається бути дуже статечним, але ніяк не може перебороти ніяковости...
ОЛЬГА:
— Я вас слухаю.
ДОЛМЕТЧЕР нарешті набрався духу:
— Я коротко... Отже — Високодостойна Пані Баронесо!..
ОЛЬГА прикусила губу, одвернулась "закрити ляду над клявішами"... коли обернулась знову — обличчя її було спокійне і серйозне:
— Так... Але, між іншим, — чому це гер Матіс прислав Вас, а не того москаля?
ДОЛМЕТЧЕР гордо:
— З пошани... до Вас... Я маю респект... Дістав наказ від Пана Коменданта... Ну, словом, моя кар’єра тепер залежить від Вас, пані... а може й більше... Отже — мене прислав Гер Матіс дещо вияснити... Власне, перепросити і дещо вияснити...
ОЛЬГА іронично:
— Так якже ж, власно кажучи, що перше? — перепросити, а потім вияснити? Чи перше вияснити, а потім уже перепросити, в залежності...
ДОЛМЕТЧЕР зайорзав розгублено:
— Власне... і не вияснити, а лише устійнити...
— А тоді вже перепросити?..
— Ах... Боже мій!.. Я сам — дуже перепрошую... (майже благально) — я певен... Але я виконую наказ, пані... е...
— "Баронесо" — підказала ОЛЬГА.
— Так!.. Отже, дозвольте?:.
(Продовження на наступній сторінці)