— В Кривій Балці... Він одбивався гранатами... Вже був поранений... А тоді... (і зомліла; лише встигла прожебоніти:).— "Там... чоловік... жде..."
КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати...
8
Тихо. Гра набула найвищого напруження...
І враз несподівано закінчилась... ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль... А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх...
ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:
— Гер Матіс... Я виконала слово... і Ваше прохання...
МАТІС блідий, погноблено:
— Дякую... (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив:) Та-а-к...
9
— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.
— Пробачте, я зараз... (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони... (поправивши хустку, пішла).
10
МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:
— Так... Ні, це закономірність... Ясно... (подивився по хаті розгублено) — Розгром... Так... І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги... Термосить чуба... Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть... Стоїть...) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг... Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє... Ха... (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно...
(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зітхнув...)
11
Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена... Аж Матіс звернув увагу:
— Фрау Ольга! Що з Вами?!.
— Все в порядку... Це пройде... Стомилась..
МАТІС бере кашкет:
— І так... Ну, що ж... (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте, фрау Ольга!..
ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — "Не вбито, а поранено та й взято живим... Повісять..." (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи... Та й зідхнула...) — Щасливо, гер...
МАТІС:
— Я йду перевірити... Ваш присуд...
ОЛЬГА:
— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів...
МАТІС:
— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..
ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:
— Гер... Там... Там три моїх рідних брати!.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти... І тепер вони там... Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі... Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий!.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась...
МАТІС глянув пильно в очі...
ОЛЬГА:
— Нічого... Як будете вертатись, заходьте... (смутно, іронічно) — Особливо з перемогою...
МАТІС:
— Ви не бажаєте нам щастя?.. Ви не вірите?..
ОЛЬГА:
— Це од мене не залежить... Це залежало від Вас..
МАТІС:
— Ви кажете "залежало", а тепер?
ОЛЬГА:
— А тепер вже не залежить...
МАТІС:
— Та-а-к... (термосить чуба) — Я Вас розумію... Лише, одного не розумію... Ви проти большевиків — і не бажаєте нам щастя?..
ОЛЬГА:
— Ах... Хіба то від мене залежить.. (дивиться просто в очі)-Там моїх три брати, а на Сибіру муж... Ви ж його розстріляєте... бо... бо після розгрому большевиків він воюватиме проти вас!.. Бо він належить до "нижчої раси". Мій муж!.. Високоосвічений і обдарований, як мало хто у Вашій Вітчизні...
МАТІС:
— Нам потрібні будуть люди...
ОЛЬГА:
— Але йому непотрібні будуть господарі...
МАТІС почувається так, ніби його б’ють в обличчя...
— Гм... Не розумію... Як?!. Він же на Сибиру! І за визволення... І за визволення...
ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви нас ніколи не зрозумієте, хіба як опинитесь у нашій шкурі...
МАТІС задумливо бере і листає книгу, і кладе назад:
— Так... (про себе) — Здається я вже розумію... (до Ольги, просто для того, аби продовжити розмову:) — Скажіть, чого ваші ліси кишать партизанами?.. Адже зразу їх не було...
ОЛЬГА стрельнула очима, але змовчала, лише відкрила ляду над клявішами і, ніби знічев’я, заграла — "БОЖЕ, ЦАРЯ ХРАНІ..." — і пристально подивилась на Матіса.
МАТІС іронічно й загадково посміхнувся:
— Ваші люди думають, що ми принесли їм царя?.. А Ви?.. Ви в це вірите?..
ОЛЬГА:
— Я?.. Ні... Ви самі прийшли...
— І?..
— Що?..
— І принесли?..
ОЛЬГА, зідхнувши:
— Ви випробовуєте мої нерви, гер Матіс?..
МАТІС:
— Ні, чому? Це цікаво... Отже, що Ви думаєте?..
ОЛЬГА враз сердито:
— Хм... Я думаю, що ви нас роздавили мілітарним чоботом... Це так... Але це вам дорого обійшлося... А в історичній перспективі обійдеться ще дорожче... (та й враз в якійсь нестямі, дико вдарила по клявішах —
"ВІЧНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР..." — лише перших дві стрічки... і враз грюкнула лядою, аж клявіші зойкнули; і з такою мукою:) — Облишмо... досить...
МАТІС дивиться пильно, здивовано:
— А це що Ви заграли?..
ОЛЬГА:
— Це?.. Так собі... фантазія...
МАТІС:
— Тим ліпше... Значить... Я трохи розуміюся на музиці і хотів би знати, що то за фантазія, від якої мороз іде по нервах?!.
— То у Вас такі нерви, гер... Але навіщо ця гра в піжмурки!.. коли весь світ котиться в провалля!.. Що Вас цікавить?
МАТІС байдуже, лише для того щоб дивитися на неї закоханими, жадібними очима:
— Ми говорили про партизанку... Люди думають, шо ми принесли їм царя. А Ви?..
ОЛЬГА:
— Я думаю те, що й люди, а люди зовсім не думають, що ви принесли їм царя. Наш нарід не такий дурний. Крім того — "буття визначає свідомість"?..
— Це з Маркса?..
— Можливо... А крім того — чи Ви знаєте, як цю тезу трансформувало само життя, устами НКВД?
— Ну?
— "Биття визначає свідомість..."
— Знаменито!..
— Ось так думають люди, так думаю й я... А зрештою — (дивиться пильно на Матіса) — Ви ж знаєте, що я досконало володію німецькою мовою...
— Ну?..
— І я читала "МАЙН КАМПФ"... в ориґіналі...
МАТІС затріснув книгу, що взявся був розглядати, і дивиться пильно-пильно, а тоді, раптом:
— А чого ж Ви не йдете в партизанку?..
ОЛЬГА не втрималась і засміялась нервово:
— Знаменито!!. Отже, — чи так я Вас зрозуміла? — після перечитання "МАЙН КАМПФ-у" конче треба йти в партизанку?!. Знаменито!.. Ви матимете час і подумайте над цим пильно... В Ваших словах криється відповідь на 99 процентів ваших запитань...
(І одвернулась, заломивши руки, до вікна, — не в силі вже триматися на ногах).
МАТІС зсунув брови, здушивши посмішку; потім глянув на годинника, глянув на шахівницю й нервово почав надягати рукавички... Тремтячою рукою почепив пістоля. Застібає шинелю. Шепоче про себе:
— "Розгром... Так... Повний, безнадійний і непоправний..." — потім зняв кашкета і, простягаючи руку, промовив до Ольги несподівано зворушеним голосом:
— Прощавайте, Фрау Ольга!.. Якщо лишусь живий...
ОЛЬГА обернулась... Але в цей час —\
12
увійшов ОРТСКОМЕНДАНТ з ДОЛМЕТЧЕРОМ росіянином.
МАТІС удав, що пильно робить ревізію книжок...
Одсалютували один одному. Матіс понуро, не одриваючись від книжок.
ОРТСКОМЕНДАНТ пройшовся по кімнаті і сів. А Матіс облишив книжки. Застебнувся. І одсалютувавши Ортскомендантові, пішов. В дверях озирнувся... І вийшов.
13.
Тоді ОРТСКОМЕНДАНТ звернувся до ОЛЬГИ:
— Відійдіть, пані, од вікна... бо простудитесь...
ОЛЬГА відійшла і стала коло рояля, дивилась примруженими очима, тамуючи тривогу...
А ОРТСКОМЕНДАНТ встав, пильно роззирнувся по кімнаті і підійшов до тих самих книг, що їх допіру розглядав Матіс. Перебирає книги, а тим часом, звертається до Ольги недбало, позираючи кутиком ока:
— Чи Ви не знаєте такого... такого... е...
14
В цей час навстіж розчиняються двері і влітають троє есесів, озброєних до зубів, і з ними офіцер. Збентежений, захеканий офіцер ступнув наперед, одсалютувавши рукою ОРТСКОМЕНДАНТОВІ, що шарпнувся назустріч:
— Що таке?!.
ОФІЦЕР:
— Гер Комендант!.. Ми Вас шукаємо... Прокляття!!. Той диявол видерся!..
— Як?!. — аж скрикнув Ортскомендант, приголом шений. — Що-о?!!. Видерся?!.
(Продовження на наступній сторінці)