— Ясно... (Підступає до матері). Ну, що ти тут робиш, га? може, син прислав? Ти так і не скажеш, де він? Чуєш?! чи не пізнаєш, хто з тобою говорить?
МАТИ
— Ой, чую, чую... І пізнаю... Хоч ти й понімечився. Та ти на те й родився...
ХАМУЛА до Попова:
— Чули, пане Власенко?! Та відьма!
МАТИ продовжуючи задумано:
— ... Ще як я тебе няньчила, грудьми годувала, то дряпався... Та й потім допікав... Загребущий...
ХАМУЛА скинувся весь, наїжився хижо:
— Ха-ха— ха! Я знаю, чого ти шукаєш...
МАТИ
— ...Шукаю... Де ступали його ноженята... Де Оксанка руту саджала, а зозуля щастя кувала...
ПОПОВ презирливо:
— Ей, ти, старушка! Що ти шепчеш? Що шукаєш? Вчорашнього дня?
МАТИ крутить головою в забутті:
—Будь він проклятий!...
ПОПОВ:
— Чи позавчорашнього?
МАТИ
— Будь він проклятий!..
ПОПОВ мовчазно сміється, вишкірившись:
— Значить ти шукаєш завтрішнього?. Хе-хе... З сином, значить... Мєчти-мєчти... Не шукай, старушка, не шукай. (Свиснув і показав жестом петлю на шию) — Фю-і-їть... Нє било, нєт і... не буде. Нема!.. Нема для тебе завтрішнього…(сміється) — Разом із сином... Чуєш.? Із сином... Нема!!.
МАТИ стрепенулась, не дочувши в розпачі, заламує руки:
— Нема ...Данилечку ж мій, Данилечку... Сину-сину!! (Зів'яла).
ХАМУЛА пробує ногою землю радісно, хижо глянув на матір:
— Я знаю, чого ти шукаєш. Знаю... І ти вже своє — знайшла... (Щось шепоче до Попова, той значуще киває головою знов зробивши коло шиї жест, і салютує. В цей час вискакує ПОЛІЦАЙ).
3
ПОЛІЦАЙ салютує та:
— Пане шефе! Всіх зібрали! Куди їх?
ХАМУЛА:
— Сюди.
ХАМУЛА до матері:
— Отже...
4
(Поліцай вискакує).
І вивели посіпаки ЛЮДЕЙ. Зігнали, як табунець овечок, старих і малих — змучених, горем убитих. І збились вони купкою, і стали, попускавши голови:
СЛІПИЙ ДІД З ПОВОДАТАРЕМ:
ДІДУСЬ, що читав у другій дії афішу, якою "ворота зіпсували",
СУСІДКА, що помагала матері молотити горох,
СЕЛЯНИН ЧИЧАЙ,
СЕСТРА-ЖАЛІБНИЦЯ,
ДВА ТОРБЕШНИКИ,
БОЄЦЬ, що біг "на Кобеляки", і другий, що біг на Ромни чи на Ростов — обидва вже з тавром — "КРІГСГЕФАНГЕНЕР",
і ще КІЛЬКА ДІДУСІВ та БАБУСЬ.
І оточили їх посіпаки, ставши на варті, як на трибуналі, І вийняв ХАМУЛА папір з чорною свастикою, гордо підніс його, глянув і, передавши ДОЛМЕТЧЕРОВІ його, крикнув до всіх:
— АХТУНГ!
І витрунчились всі посіпаки, з Хамулою на чолі, салютуючи Руками. А люди ще нижче похилили голови.
І прочитав папір долметчер:
"ХАЙЛЬ ВЕЛИКОМУ ГІТЛЕРОВІ!!!"
(І всі крикнули "Хайль!..", лиш люди ще нижче похилили голови).
— ВЕЛИКИЙ ФЮРЕР каже тобі... переможений і тому врятований нами, фольке, що говорить по-малоросійські (сіреч по-українськи!) Фольке трудолюбивий, але побитий страшною заразою, яку треба лікувати тисячоліття.
Ви зобов'язані Фюрерові до смерті за звільнення і за приєднання до Нашої Нової Європи, за це ви тій Новій Європі мусите віддати все і себе на віки вічні.
Ви хотіли землі?— Ви її матимете. Тільки ви мусите чесною і наполегливою працею довести своє право на неї. Мусите трудом заробити її....
Ви хотіли Свободи? — Ви її матимете. Але мусите довести, що ви її гідні; ви жили в Азії і, як нижча раса, не знаєте, для чого вам потрібна Свобода, і не можете користатись нею. Вас навчать, Свободу вам дасть лише Нова Європа Великого Фюрера, якщо ви заслужите бути в ній...
Ви хотіли Державу? — Ви її матимете, але — не забувайте, що тут пройшли Великі Армії Великої Дойчланд! Німецький вояк ...і ваші ліпші люди... забезпечать вам державу, якої ви ще не мали, бо самі ви не здібні нею керувати і її мати...
І нарешті — Ви робили колись Революцію і спричинили большевизм. І на вас лежить відповідальність за це перед історією і перед Фюрером, і лежатиме доти, аж поки ви не заслужите прощення і Фюрер вас не простить. Покутуйте...
Німецький вояк за вас проливав кров, святу арійську кров! Тож вважайте за честь і священний обов'язок чистити чоботи німецькому воякові...
Кожен з вас, відданий Фюрерові, — буде нагороджений і піднесений. Кожен непокірний — повішений...
А зараз за це Фюрер кличе вас і ваших дітей будувати Нову Європу!
ХАЙЛЬ ФЮРЕР!!!
І крикнули всі посіпаки "Хайль!!.", а люди ще нижче опустили голови, лише хтось схлипнув. А долметчер закінчив:
— ХАЙЛЬ "НОВА ЄВРОПА!!!"
І всі крикнули "Хайль!!. " А люди ще нижче зломилися.
Тоді вискочив наперед ХАМУЛА:
— А-а!.. Бидло!!. Мовчите?!. А-а-а... Свободу вам?! Земельку вам?! Україну вам?! Ха-ха-ха!!! Нахапалися вже раз були і понажиралися — вся шантрапа і голота — як блощиці, — аж поки не придумали на вас Колиму та Печору ...Ух!!. (Б'є себе в груди). Земельку вам?! Україну
вам?! Ух! Хам'йо!! Смердюче бидло!.. (Визвірився). УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ БИДЛА, а не таких хазяїв!.. Нова Європа потребує бидла!..
Довго я терпів (б'є себе в груди)... Земельку вам ще й Україну вам, щоб всіх порядних людей (б'є себе в груди) перевішали...
ПОПОВ потираючи руки, про себе:
— "Так, так... Помєщічков жєчь і душіть (теж товче в груди)... Двадцять п'ять лєт в душе ношу!.. Наконєц-то!!."
Підіймає голову МАТИ, — до Хамули:
— Чого ж ти кричиш... на людей?... Знову пан?... Твоя ж мати і твій батько з могили тужать...
ХАМУЛА:
— Ци-и-ить!. Може, я й кричу за батька та за матір! Ви...Ви... моїми руками задушили мою матір ...І все посіли...
МАТИ сумно:
— ... І Сибір ПОСІЛИ...
ХАМУЛА шалено трясе головою, перебиваючи:
— Посі-і-ли!..
МАТИ сумно:
— ... І каторгу… (Дивиться з нудьгою десь набік). І шибениці посіли...
ХАМУЛА трясе головою; до посіпак:
— Візьміть її!!
І підбігли ПОСІПАКИ до МАТЕРІ... Але не посміли вхопити. Вона постояла. Подивилась навколо печальними очима, тужно, 'пхнула. І, схиливши голову та спустивши руки, сама пішла...
Подивився ХАМУЛА услід і став перед людьми, гуркнув, як роздрочений вепр, та й карбував кожне слово:
(Продовження на наступній сторінці)