«Богатирська історія» Юрій Ячейкін

Читати онлайн твір Юрія Ячейкіна «Богатирська історія»

A- A+ A A1 A2 A3

О чисте поле! Скільки ратних ігрищ бачило ти за будь-якої погоди! І коли сонце ламало золоті списи на осяйних шоломах храмів київських! І коли тремтіли в чорних хмарах сині блискавки! Пам’ятаєш, поле, невідпорні удари Добрині Микитовича, хитрі хитрощі Олекси Поповича, іже зарізав Тугарина Змійовича перед стольні трибуни? Звідси слава йде по землі непізнаній: Волзі, й Поморію, і Посулію, і Сурожу, і Корсуні, аж до тебе, тмутороканський йолопе!

Але, о братіє! Ганьба славу затьмарює, хула красному слову не товариш...

Літа минулого, коли Кия град вітав триглавого Горинича, гультіпаки шинкарські на полі чистому пляшки посіяли, що зійшли горем-кручиною. Як почав Горинище ногами топтати, як почав Горинище вогнем палити, як почав Горинище під хмари стрибати, тут у нього голота кабацька пляшками поцілила, у вогненні пащі вогнегасники встромила. Засичав Зміїще Горинище, як жар у воді, і поліг на ковил-траву кістьми білими, вивергаючи на стольний град хулу і сірку. Зробили: собі — на маленьку розвагу, тмутороканський дурням — на велику радість! Прикро, о братіє, що дружинники тоді розгубилися, щитами багряними Змія Горинича від яриг не заступили, списів гострих на поганцях не притупили. Тільки буй-тур змієборець пішов сам на сам на бешкетників, які й без мечів страхітливого Змія перемагають! І січа була люта.

Треба, о братіє, нашу славу підняти, себе показати, вболівальників і гостей потішити. Хочеться вірити, що на наступних змаганнях змієборця з Гориничем дружина в цілому й кожен дружинник зокрема докладуть усіх зусиль, щоб жодна пляшка не пролетіла, щоб жоден вогнегасник на вогнедишних чудовиськ не впав.

Змієборцям — слава!

Людям — потіха!

А Зміям Гориничам — вічне життя в билинах цього часу!"

Ясна річ, — хвацько просторікував далі Добриня, — оте красне слово писалося не для галочки, йшлося про новий двобій з Гориничем, і слід було заздалегідь подбати про зразковий лад на полі брані. У тому ж примірнику "Дружинника" було вміщено широку інформацію про прибуття новітнього крилатого супостата. Під назвою "На повітряних трасах Київщини — Горинич". Ось послухайте.

І Добриня Микитович перейшов з тягучого тону стародавнього оповідача на скоромовку сучасного радіокоментатора:

"Днями кияни мали щасливу нагоду ознайомитися з новою удосконаленою моделлю літаючого супостата — на повітряні траси града Кия вийшов Змій Горинич-великоваговик (загальна вага 5000 пудів, з них 1200 пудів пального; довжина від носового рога до останнього хвостового шипа 125 сажнів; розмах крил 82 сажні). Зараз же високотехнічне чудовисько найвищої вагової категорії проходить у Жулянах останній цикл тренувань з бойового пілотажу та повітряних підступів.

Сім потворних вогнедишних голів на гнучких еластичних виях, тридцятисажневий могутній хвіст, всіяний довжелезними шипами, страшні ікла й пазурі створюють неповторний ансамбль стратегічних і тактичних засобів ведення сучасного двобою. Повітряний монстр уже встиг встановити світовий рекорд кровожерливості: за три доби він проковтнув 127 необережних ґаволовів, що в середньому становить 42 1/3 роззяви на добу. Отак гостинні кияни успішно розв’язали складну проблему харчування заморського розбишаки.

Експерти богатирського корпусу дали високу оцінку наймолодшому, але й наймогутнішому представникові з уславленого дому Зміїв Гориничів. Окремими лініями він дещо нагадує своїх знаменитих серійних пращурів, які одвіку накладали всіма головами на честь і во славу богатирів землі Руської. Немає сумніву, що їхній підлий нащадок усвідомить історичну місію своєї родини і гідно продовжить її славну традицію.

Вогнедишний людожер надихнув богатирів на нові ратні подвиги. Палахкотять бажанням схрестити свої мечі з крилатим суперником ветеран богатирського корпусу Добриня Микитович, юний отрок Олекса Попович, новоприбулий селянський син Ілля Муромець та десятки інших видатних богатирів.

Але кому з них віддати пальму першості?

Хто з них спустошить князівські запаси лаврових вінків?

На ці запитання дасть вичерпну відповідь жеребкування, що відбудеться опівдні наступного дня на стольному дворищі. Головний тлумач жеребкування — Володимир-князь. Вхід на дворище вільний.

Отож завтра жеребкування!

За тиждень — двобій.

Стежте за наступними номерами нашого літопису!

Квитки продаються в усіх касах столиці. Дітям до 16 років дивитися на Змія Горинича заборонено".

Відчувалося, що Добриня Микитович завершує свою дивовижну і явно іронічну розповідь:

— Звісно, жеребок упав на мене — князь Володимир добре відав, у кого більше досвіду. Але звіту про двобій я, на жаль, процитувати не можу. Ні копії не зняв, ані напам’ять не вивчив. Знаєте, все не поспішав, бо примірник літопису надійно зберігався в Печерському архіві. А до двадцятого століття оті архіви не дійшли, бо під час вікопомної січі хороброї дружини на захист Києва їх попалили темні ординські невігласи.

— Більше нічого не пригадаєте?

— З газети?

— Хай буде з газети...

— Можна скористатися з вашої машинки?

— Будь ласка.

— Добриня сів до машинки і, лукаво всміхаючись, швиденько наклацав, зрозуміло, одразу в перекладі з давньоруської мови: "ДО ГАСТРОЛЕЙ СОЛОВ’Я РОЗБІЙНИКА. Свій творчий шлях Соловей Розбійник (справжнє ім’я Ахмет, Адихмантьїв син) почав тридесять років тому на підмостках горезвісних "Семи дубів". Його висока професійна майстерність органічно поєднується’з високими цінами на квитки. Кожен, кому щастило попасти на концерт цього талановитого здирника, повертався додому голий і босий. Цим і пояснюється походження своєрідного артистичного псевдоніма Соловей Розбійник, яке Ахмет з честю проніс по всіх столицях і не принизив у жодній скарбниці .

Як і завжди, у програмі посвист солов’їний, посвист молодецький і посвист розбійницький (у чверть, половину, три чверті та повний свист).

БЕНЕФІС СОЛОВ’Я. На міському майдані цього разу ніде було яблуку впасти. Весь Київ прийшов послухати блискучого майстра художнього свисту, знаменитого Соловейка Розбійничка. На почесну лаву сідає стольний князь Володимир. На ньому чорна вечірня шуба об одне плече й соболина шапка з адамантами об одне вушко. Звертають на себе увагу могутні постаті богатирів у святкових багряницях, молодиці й красні дівиці у дорогоцінних камках. Челядь у барвистих однорядках та білих сорочицях розмістилася на дахах і деревах. Бородаті отроки в заморських штанях та розкуйовджені дівки у розцяцькованих ряднинах зустріли бенефіціанта несамовитим заверещем:

— Свист!.. Свист!.. Свист!..

Митець люб’язно виконав розбійницький прелюд у чверть свисту, чим викликав схвальний стогін слухачів.

Київ слухав тьохкання, трелі, рулади, серенади... У чверть свисту, у третину, в половину і в три чверті...

Після кожного номера зчинявся стоголосий галас:

— Свист!.. Свист!.. Свист!..

Бородаті отроки у захваті вивертали лави і били шибки білокам’яних хоромів. У темному провулку під посвист розбійницький роздягли візантійського гостя. Таке глибоке враження справляє на слухачів неповторна майстерність цього віртуоза! Високий гість побіг скаржитися в міське управління дружини, де зачарований черговий дружинник чем.но йому пояснив, що мистєцтео вимагає жертв...

— Свист!.. Свист!.. Свист! — біснувалися бородаті отроки й патлаті дівки.

Соловей, хитаючись, узяв чару зеленого вина й вихилив її одним ковтком. І не стопу малу, а півтора відра, чим викликав нові оплески. Він готувався до молодецького фрагменту у повний свист.

Майдан завмер.

Митець склав персти в кільце і в урочистій тиші заклав їх до рота. Пролунав чистий, пронизливий, як спів гартованої стріли, посвист, що влітав в одне вухо і вилітав у друге. Вікна кришталеві задеренчали і розсипалися. Маківки на церквах похилилися. Від нелюдського напруження Соловейко Розбійничок поточився непритомний. Численні шанувальники митця на руках віднесли цього віртуоза до стольної скарбниці.

ГРАД КИЯ. ВІСНИК ГЛАГОЛИТЬ:

"Бенефіс Солов’я Розбійника, що пройшов з нечуваним успіхом, закінчився трагічно. У скарбниці митець заправив таку велику данину, що ні в казці сказати, ні пером написати. Ілля Муромець наклав на цю мзду свою длань богатирську. Він видав грабіжникові тільки дещицю. Соловей Розбійник страшним криком закричав і, шаленіючи, зірвав собі горло. Та він і пошепки вперто канючив гривни і вишептався, за ніч, як рак у торбі. Міські відуни вважають, що віднині добродій Соловей Розбійник засвистить аж тоді, коли вищезгаданий рак свисне".

Психолог похмуро позирав на вельми красномовного велетня.

— У вас справді богатирський талант на пародіювання, — нарешті зазначив він. — Але як мені слід розуміти вашу вигадку з літописним часописом? Як небажання розмовляти зі мною?

— Вибачте, — поспіхом зупинив його Добриня, помітно червоніючи. — Мушу погодитись: то справді хлоп’яча витівка. Але що мені робити, коли я знаю одне, а ви намагаєтеся переконати мене в іншому? Повірте, я справді мало не став причинним, коли вперше зненацька потрапив у ваш незвичайний для мене час. До того ж ледь не наклав головою, але зі мною була палиця... І що мені тепер ваші наукові школи билинистики, коли всі вони наскрізь хибні й надто поверхові?

По хвилі ніякової мовчанки він усе-таки розвинув свою думку, хоч знову не втримався від одвертого кепкування:

(Продовження на наступній сторінці)