«Богатирська історія» Юрій Ячейкін

Читати онлайн твір Юрія Ячейкіна «Богатирська історія»

A- A+ A A1 A2 A3

— Каже, що увесь той обладунок виготовлено лише два роки тому в князівській кузні. І що він ще не встиг випробувати його в бою. Але ми довідалися, правда, буквально днями: чоловік мав знайомство з екскурсоводом історичного музею, нині молодшим науковим працівником Василиною Петрівною...

— Невже Кучеренко? — здивовано вигукнув Професор.

— Вона. — Психолог пильно глянув на співбесідника. — Хіба ви її знаєте?

— До вашого відому, Василина Петрівна — моя дружина.

— Он як! — Психолог чомусь збентежився. — І давно, якщо не секрет?

— Звичайно, не секрет, — добродушно відповів Професор. — Десять місяців, як побралися.

— Он як! — знову знітився Психолог.

Професор відчував зміну настрою свого співрозмовника. Йому здалося, що той хоче щось сказати, проте не наважується.

— І що ж Добриня, коли його позбавили середньовічних іграшок? — запитав він, аби приховати хвилювання, яке раптом огорнуло його. — Певно, влаштував страшну бучу?

— Помиляєтесь, — розважливо одказав Психолог. — Він сам розумів: оте його вбрання у двадцятому столітті недоречне. Але, за його словами, що він мав робити, коли нічого іншого у нього на плечах не було?

— Є логіка! — квапливо зазначив Професор.

— Коли я вперше познайомився з ним, а це, на жаль, сталося всього рік-півтора тому, мене вразили його широкі, я б сказав, академічні знання життя і побуту Київської Русі. Особливо приваблювали його билини, звитяжна героїка богатирів, хоч він і тлумачить їх з несподіваного боку. Фольклорні сюжети в його викладі набували цілковитої реальності. Зцілення Муромця, Ілля Муромець і Соловей Розбійник, бунт Іллі проти князя Володимира — ви б тільки послухали! Він, наприклад, не вбачав жодної казковості у несподіваному зціленні Іллі Муромця і категорично відкидав билинну версію чудодійного напою, яким нібито почастували першого богатиря Русі каліки-перехожі. І запевняв мене: то була звичайна джерельна вода. Просто один з перехожої трійці — дуже тямущий відун — мав виняткову здатність гіпнотичного навіювання. З огляду на сучасну експериментальну медицину таке тлумачення цілком вірогідне.

— Безглуздя! — безапеляційно заперечив Професор: у ньому прокинувся фахівець. — То ще одна спроба вбачати в билинах відгомін якихось справжніх історичних подій. Подібно до тієї, що пояснює біблійну легенду про Ісуса Христа появою інопланетного космонавта. Билини — це фольклорне поетичне узагальнення народних прагнень часів постійної небезпеки, пов’язаної з кочовими напасниками. Але ви мене зацікавили. Я волів би познайомитися з вашим винятковим підопічним.

— Неможливо, — зітхнув Психолог. — Рік тому Добриня Микитович знову зник.

— І ви його не затримали?

— Ні.

— Чому?

— З билини "Повернення Добрині" він дізнався, що нібито гульвіса і бабій Олекса Попович залицяється до його коханої Маринки. Він вичитав, що Олекса запевняє дівчину, нібито Добриня давно загинув у Дикому Полі й тепер навіть його кісточок не зібрати — їх іще минулого літа чорні ворони порозтягали. У такій делікатній ситуації, знаєте, богатиря затримати важкувато!

Їхні очі зустрілися. Професор запідозрив, що Психолог сам такий же нормальний, як психіатр з анекдоту "Адже Наполеон Бонапарт — це я!" А Психолог пригадував свою першу зустріч з Микитовичем.

...Двері рвучко прочинилися. До кабінету Психолога впевнено зайшов русявий чоловік, що заховав свою м’язисту двометрову стать під м’яку фланель піжамної пари. Опуклі блакитні очі на міцному, довгобразому обличчі дивилися лагідно. Над чітко окресленими губами в’юнився рудуватий шовк вусів. Від усієї постаті велета віяло якоюсь справді стихійною билинною силою. Чоловікові було десь під сорок. А може, й менше.

— Мене повідомили, що ви хотіли побалакати зі мною, — приємним баритоном, що так пасував усій його могутній статурі, мовив відвідувач.

— Так, якщо не заперечуєте, — підвівся назустріч Психолог.

— Прошу! — сказав велет. — 3 розумною людиною розумна й бесіда.

У цю мить Психологові мимоволі спали на думку фольклорні характеристики його відвідувача — "на мові розумний", "з гостями чемний".

— Будьмо знайомі, — подав руку. Психолог і відрекомендувався.

Двометровий леґінь відповів обережним, щоб раптом не завдати болю, потиском.

— Добриня Микитович, — назвався. — А ваші статті мені доводилося читати. Що мені в цих працях сподобалося? Дух пошуку, оцінки-гіпотези, які сміливо окреслюють напрямок дальших творчих шукань. Ви не замикаєте браму науки для нових думок.

Психолог звично сховав свій подив. До такого він не приготувався. Очікував хитрої словесної гри, натомість вислуховує компліменти. Психолог відчував: ретельно розроблений план бесіди безнадійно зламався.

— Заспокойтеся, лікарю, — вгадав його думки Добриня Микитович і з жартівливими вогниками в очах докинув: — Як і всі ненормальні, запевняю вас, що я цілком нормальна людина.

— Не маю сумніву, — сказав Психолог. — Прошу вас, сідайте.

Добриня Микитович красно подякував і зручно вмостився у фотелі.

— Курите? — Психолог підсунув ближче до нього пачку "БТ".

— Та навчився, — не відмовився Добриня, вдячно схиляючи голову.

— Добрине Микитовичу, — якомога щиріше мовив Психолог (на обличчі велета промайнула ледь помітна усмішка), — не вважаю за доцільне приховувати ані своєї думки про вас, ані своєї мети. Я щиро бажаю вам допомогти і певен, що незабаром матиму честь називати вас вашим справжнім ім’ям.

— Дуже дякую за турботи і клопіт, — злегка підвівся з фотеля Добриня.

Чи справді Психолог вчув у його голосі затамовану іронію, чи це йому тільки здалося?

— Але я сподіваюсь і на вашу поміч, інакше мої наміри лишаться марними, — неухильно вів далі Психолог. — У кількох словах план мій такий. Як ви, напевно, знаєте, щодо походження билинного героїчного епосу існує кілька суперечливих теорій. Є прихильники його фольклорного походження, є й міфологісти, які вбачають у билинах поетичну переробку стародавніх уявлень. Є так звана історична школа, представники якої шукають в усних пам’ятках реальних прототипів. Є прихильники західної орієнтації, що вважають билинні сюжети запозиченими з подальшою місцевою інтерпретацією. Так от, давайте вдвох з’ясуємо, до якої з течій билинистики ви належите, і шляхом певних асоціацій спробуємо повернути вам втрачену минувшину. Отже, для початку ваше завдання — розповідати, моє — слухати.

— Я не належу до жодної з перелічених шкіл, — серйозно зауважив Добриня, — і взагалі не визнаю будь-якої з них. Хоч би вже тому, що кожне категоричне судження без достатнього обгрунтування стає гальмом, а то й запереченням наукової думки. Але ж я навіть не науковець! Мої розповіді — це автобіографічні спогади, це те, що я особисто пережив. Ви думаєте, я не розумію, чому мене вважають божевільним? Прекрасно розумію! І якби подібне не сталося саме зі мною, можливо, і я пристав би на ваш глузд. Бо воно справді нісенітниця — людина, перебуваючи у двадцятому столітті, має біографію часів Київської Русі!

— Все-таки давайте спробуємо, — наполіг Психолог. — Нагадаю: моє завдання — слухати, ваше — розповідати.

— Добре, я дещо розповім, — з цілковитою безнадією в голосі пообіцяв Добриня. — Хоч на цьому нашу розмову можна було б припинити. Розповім, а то у вас складеться думка про мене як про затятого упертюха.

Раптом вираз його обличчя змінився. Гіркота і розпач зникли без сліду. Добриня хвацько труснув хвилястими кучерями, очі його зухвало заіскрились.

— Пригадую один епізод, пов’язаний з проблематикою вікопомного дому Гориничів, — з веселим захопленням почав Добриня Микитович. — Щоб ви відчули подих і смак епохи, я процитую вам красне слово, як тоді називали передові статті, "Ганьба славу затьмарює". Писано її було в часописі "Дружинник", органі стольного штабу дружини. Оскільки ця стаття безпосередньо стосувалася мене, а я не мав коштів найняти інока, аби зняв копію, довелося завчити напам’ять. Між іншим, всупереч твердженню, що запанувало отут, я на свою пам’ять ніколи не скаржився. Тож слухайте.

І він зарокотав протяжним речитативом, як істинний оповідач старезних бувальщин:

— "Сурми сурмлять у Києві, богатирські співи чути в Чернігові, луна котиться до Путивля. Стяги промовляють: то вболівальники з Києва прийшли на двобій і оточили ратний майданчик довкола. Весь майдан заступили: вболівальники — галасом, хоробрі дружинники — щитами багряними. У полі чистому, у колі багряному Змій Горинич чолом б’є всіма головами, стольних прихильників двобою вітаючи. Він полум’ям пломеніє, він гарячою іскрою іскрить, він білим димом димує. Святом вогню починається всенародна забава. Килимами-узороччями вистелено дорогу богатиреві, славному змієборцю. Богатир булат несе, щоб здобути: собі — славу, а вболівальникам — утіху.

(Продовження на наступній сторінці)