Другого дня в цей самий час прокурор знову пішов до Колиної кімнати. Він довго стояв під дверима, що були напіввідчинені.
— Мені так гарно зараз,—промовив Коля.—А це, здається, трапляється з такими, як я, перед смертю...
— Це все байки,—почувся незнайомий жіночий голос.
— Мабуть, інша чергова сестра,—подумав прокурор...
— Може... Але я вас дуже прошу, телеграфуйте моїй дружині, коли я умру... Може, приїде поховає.
— Що вам смерть усе в голові!
Щоб не чути далі цих розмов, прокурор покинув коридор.
— Треба вночі прийти,—подумав він.
О першій годині він справді знову прийшов. Скрізь у коридорах було тихо. Але коли прокурор ступив на залізні східці, за ним почулися чиїсь кроки. Він насилу встиг сховатися під східці, щоб його не помітили. Це йшов ординатор із старшою сестрою. Лікар пробув у палаті не більше, як хвилин п'ять.
— Ви мене покличете потім,—промовив він до когось. Перші секунди прокурор чув тихе стогнання хорого, що поволі стихало.
— Морфій завжди допомагає в таких випадках.— Ці слова ординатор сказав до старшої сестри вже на східцях.
Прокурор боявся вилазити із своєї схованки. Ноги йому отерпли, а все тіло почало тремтіти.
— Коли ж його кликатиме та сестра?—думав він.
Нарешті, хтось справді вийшов з палати. Тоді прокурор вискочив; із своєї схованки. Він хотів відразу повернутися назад до себе в палату, але не втримався і заглянув до Колі.
— Йому дали морфію, значить, він спить,—подумав прокурор. В палаті нікого не було і він не побоявся зовсім близько підійти до ліжка.
— Як він схуд за одну добу, — прошепотіли його вуста, що раптом стали сухі і неслухняні.—А, може, він мертвий...—Майже несвідомо він доторкнувся до Колиної руки, що була зовсім холодна.
Якусь секунду прокурор стояв мовчки, потім, оглянувшися і не побачивши нікого коло себе, щосили крикнув.
Цей зойк розбудив хорих, що спали у палатах за східцями. Лікар, що одчинив двері, дуже здивувався, побачивши тут прокурора.
— Чому ви тут?—спитав він.
Але його пройняв страх, коли на нього глянув хорий.
— Він божевільний,—ледве промовив лікар. Санітарки, що теж поприбігали сюди на крик, після довгої боротьби, звалили прокурора на носилки, які стояли напоготові для іншого в коридорі, і кудись однесли його. Вранці Ґудзь узнав про цю подію.
— Та він приставляється,—сказав він сестрі, що оповіла йому про цей незвичайний випадок.
Прокурора перевели до психіатричної лікарні, а Колине тіло два дні лежало в трупарні, чекаючи відповіді на телеграму або приїзду когось із родичів.
Але коли і на третій день ніхто не приїздив, тоді мерця поклали в чорну труну, що була прикута до дрогів, і одвезли на загороднє кладовище, де лежало вже багато таких, як він.