неначе стримав себе, — недоладними та нечемними жартами, то дозвольте мені перечитати зборам от цього документа. Я його не читав ще, мені його тільки що дали, але судячи по підзаголовку та по деяким прогляненим мною місцям, це повинно бути щось подібне до символу віри прихильників проституції. Дещо на зразок агітаційного програму. Коли збори нічого не мають проти...
— Читайте, читайте! — почулися голоси.
— Пане Купченко, чи цей лист вам знайомий? — підняв трохи в гору папір Сергій.
Мирон усміхнувся.
— Так, знайомий.
— Може, ви згодні з ним?
— Цілко-ом . . .
— Тим краще, прошу уваги.
Сергій поправив пенсне й голосно, з усиллям розбіраючи гектографичні літери, почав читати:
"Відношення до проституції."
"Коли ідеш до проститутки, то чесно, не лукавлячи з собою, дай відчит собі, через що йдеш до неї."
— Звичайно! — вставив Іона.
"Досвідом життя свого й розумом перевірь своє бажання. І коли досвід життя твого та розум сходяться з бажанням твоїм,— ти правий. Іди та роби, що, хочеш."
— Ого! — знову кинув він. На його зашикали.
"Коли ж досвід життя твого та думка повстають, то зроби їх остільки виразними для самого себе, щоб від їх родилося почуття огиди до бажання твого. І бажання зникне, ти будеш також правий."
"Але не роби того, що розум твій або почуття визнають поганим. Брехня перед другими може виправдана бути, перед собою ж — ніколи."
"Через те оті, що брешуть собі, крадуться, як злодії, до проститутки, самі, знаючи, що роблять погано. Чоловік, який без кохання, але в "законному" шлюбові купив жінку, не червоніє йдучи до неї, бо сам гадає, що купувати женщину з благословіння громадянства — не є зло."
— Стиль з апостольского писанія — кинув Іона.
Всі слухали дуже уважно; Дара вся уп’ялася очимa в Сергія, злегка навіть нахилилась уперед.
"Але як би ти не йшов, пам’ятай, що йдеш до людини, від якої чекаєш задоволення твого бажання."
"Коли негарний, самотній, бідний, коли життям окривджений, в родині нещасливий і не можеш инакше задовольнити бажання тіла свого, то пам’ятай, ідучи до проститутки, що вона по силі послугу робить тобі."
"Коли вдачею загарячий і кров спокою не дає й до проститутки ідеш за заспокоєнням, пам’ятай, що ідеш до людини, в якій відчуваєш потребу."
"Коли непоміркованим, нестриманим життям привчив себе до похоті, як п’яниця до вина, ідучи до проститутки, пам’ятай, що шукаєш в ній п’яного задоволення."
"Але як би ти не йшов, — як до лікаря за заспокоєнням, як до шинку за підняттям, як на базар за шматком хліба, — пам’ятай, що ідеш за послугою."
"Через те, коли йдеш, то йди не як злодій, не як той, що відчуває себе злочинцем, але як той, хто потрібує?"
,,Не осуджуй також, відходючи, проститутку за те, що не дала того, чого не може дати."
"Коли пам’ятатимеш це, не будеш мучити себе й проститутку зневагою до неї. Зрозумієш, що ні ти, ні вона ні винні за те, що утворено віками життя."
"Але багато зла уникнеш."
"Піднявши її в її власних очах, полекшиш її тяжку професію. Даси їй змогу боротися за себе всіма доступними їй засобами. Повернеш велике щастя бути матір’ю й громадянкою."
"Пам’ятай це, ідучи до проститутки. А більш за все хай пам’ятають її близькі та самі проститутки: не ті, що зневажають, жаліють та брешуть самі собі, усунуть зло. Зневагою, жалостю та брехнею вони побільшують його. Не усунуть його також ситі та вдоволені, але тільки нужденні та невдоволені, тільки ті, що страждають.
"Найбільше ж за всіх нехай робітники поміркують над цим, бо їхні дочки та сестри складають найбільшу частину мешканиць публичних домів. Нехай пам’ятають, що вони, як проститутки, продають себе й через продаж свої праці так само позбавлюють себе здібности творити, як їхні сестри родити. Не з мораллю ситих та вдоволених рахуватись, але з собою та власним досвідом. Всяка мораль установлюється пануючими; робітники ж в пануванню не винуваті, отже не їхня й мораль сучасна. Тільки з собою нехай чесні будуть. Кожен, хто в такому ж як вони, становищу, той буде згоден з ними."
"Отже пам’ятай все це. І нехай кожен вчинок твій буде плодом згоди розуму та чуття твого й тільки твого, але не тих, хто инакше живе та почуває. Будь чесний тільки з собою!"
Сергій закінчив і, посміхаючись, склав папір.
Збори, очевидно, ждали не того. Зашелестів шопіт. Більшість, судячи по нерішучому, виразу облич, не знала, як реаґувати. Коля гарячився й з палаючими щоками доводив щось Жені. Де хто поглядав на Мирона. Він з помітною цікавостю придивлявся до облич.
Дара не підводила очей і гралась торочками скатертини. Видко було нижню частину щоки, вкритої рум’янцем.
Шопотіння почало переходити в неголосну балачку, і нарешті почулися окремі слова тих, що сперечались.
— Безумовно наївно!... Утопія!
— Дебати! Дебати!
— Пане голове! До порядку!
— Так І до анархизму — два кроки... Міщанський індивідуализм.
— Повне відкидання!...
— Голове!
Гомін побільшувався. Мирона не чіпали, неначе чекали чогось.
Оля не зводила з його очей, ніби ловила погляд, щоб щось сказати. Але він не дивився в її бік.
Голова ж радився про щось з Сергієм та Іоною.
Гомін і безладдя побільшувались.
— Голове! До порядку! Голове!
— Панове! — нарешті заняв він своє місце. — З огляду на те що ми маємо дуже мало часу, питання ж ставиться дуже серйозно, поступила пропозиція товариша Сергія одкласти дебати до слідуючих зборів, призначивши їх якомога швидче. Останній же час вжити на пояснення товариша Мирона, коли він побажає дати їх.
— Ні, ні! Зараз дебати!.. Зараз!.. Не хочемо! злякалися!..
— Одкласти! Одкласти !.. Пізно...
Крики перемішалися. Вже нічого не можна було зрозуміти. Мирон раптом підняв руку й різко сказав:
— Панове! Хвилину уваги.
Всі повернулися до його й швидко затихли.
— Панове! Чи будуть дебати зараз чи потім, справа ясна — для цих зборів ця "програмка", як тут сказали, не годиться. Її місце не тут. Більше я ніяких пояснень давати не хочу. Нудно й непотрібно. Обмірковуйте її самі. З приводу ж инших питань, які були зачеплені товаришем Іоною, як що бажаєте, можу дати пояснення й зараз. Але позаяк маю мало часу, прошу мене не переривати. Чи хотять збори вислухати мене?
На обличчях була розчарованість, невдоволення, нерішучість.
— Дозвольте декілька запитань, — раптом тихо спокійно вимовив Іван Андрієвич.
— З приводу проституції?
— Так... Як ви ставитесь...
— З приводу проституції я більше пояснень давати не бажаю.
— Позвольте! — різко, злісно крикнула Віра. — А як ви поясните те, що, не дивлячись на корисну й почесну професію проституток, ви все ж таки взяли свою сестру з публичного дому? Це чесно, з собою?
Мирон пильно подивився на Віру. По лиці їй, як краплі дощу по склі, збігали у низ струйки, перешарпуючи губи.
Настала повна тиша.
Дара, яка швидко підняла голову при запитанні Віри, неначе затаїла дух, чекаючи відповіді.
Мирон посміхнувся.
— От тому, що чесний тільки з собою, нікому відчиту давати не маю охоти. А тим більше вам, Віро Семенівно.
— А-а! "Відчиту"?! Другим проповідувати легко, а самі брешете. Брехня — вся ця ваша проклямація! Брехня! Тільки свою розпусність хочете теоріями пояснити... Гидко! Я сьогодня бачила вашу сестру, і вона сама мені сказала, що їй тільки тепер добре, коли вона серед чесних людей живе. Сама сестра ваша! Чого ж ви брешете тут з своїми проповідями?! Чесність ваша до других — нечесна! Чуєте ви!
— Я ніколи й не "проповідував" правдивости та чесности з другими, Віро Семенівно. Даремно ви так хвилюєтесь та лізете в чуже життя. Коли ж з собою нечесний, то не вам про це знати. Таким чином — різко кинув він до зборів, — чи хочете чути мої дальші пояснення? Час закінчити цю комедію!
— Коли вони будуть такі, як це... — почала було Віра, але їй не дали доказать.
— Слухаємо!.. Слухаємо... Кажіть далі.
Лице Миронові було похмуре, губи зробилися тонкими, голос звучав різко, рішучо.
(Продовження на наступній сторінці)