Трохим (одвівши на кінець кону, глухо). Ви вже передали в тюрму?
Маруся. Уже.
Трохим (закусивши губу, якийсь час мовчить). Ну, все одно! Не моє діло. Я тільки от що хотів сказать: я завтра ввечері виїжджаю з города і брать участь в цій справі не можу. А тепер прощайте! (Хоче йти).
Маруся (вражено). Чекайте, як же так? Я ж передала вже, що в четвер.
Трохим. Як знаєте. Я не можу. Чуєте? Я не можу, не маю сил.
Маруся. Це через те, що ви сьогодні бачили?
Т р о х и м. Я це бачив завжди, й тільки ідіот проклятий... Ні, краще прощайте. Краще прощайте, говорю вам, бо може отут же, зараз трапитись нещастя...
Маруся. Ні, ні... Підождіть. Що ж це?.. Це помилка... Це...
Трохим. Яка помилка? Де? Навіщо знов брехать? Навіщо ви брехали мені? Навіщо? Маруся. Коли? Як?
Трохим. Тоді, коли позволяли руки цілувать вам. Для чого? Для чого ця брехня?
Маруся. Я вам цим брехала? Неправда!
Т р о х и м. А чим? Значить, все-таки брехали? Ні, лучче прощайте. Лучче...
Маруся. Чекайте, я не можу! Ви не маєте права тепер виїжджать... Ви їх погубите. Я вас молю... Я все...
Трохим. Плювать! Все одно. Я теж погибаю... Ох, і ідіть собі, ідіть швидше!.. (Зривається з місця й біжить по дорозі в город).
Леонід (хутко підходячи). Що тут було? Що він тобі сказав?
Маруся. Все пропало! Все пропало тепер!.. Боже, що ж мені робити?! О, проклята краса моя! Проклята!
Леонід. Та що таке? Не кричи тільки так, усім чути...
Маруся. Трохим не буде брати участі...
Леонід. Ну, так що? (Роздратовано). Я не розумію, чого з ним так панькаються. Ну, не буде, так що з того? Другий буде на його місці...
Маруся. О, ні-ні! І все через мене... Все через мене. Я скрізь вношу нещастя своєю красою... скрізь... Це не перший раз... Ні, я — недостойна буть з вами. Я — недостойна! Господи, що ж я наробила? Що ж робить тепер? Що робить?
Леонід. Та чого ж він не буде брать участі?
Маруся. Через мене, через мене! (Злісно, натхненно стріпнувшись). Ні! Я знаю тепер! Да, я знаю... Леоніде! Слухай сюди: ти любиш мене?
Леонід. Господи, Марусю! Що з тобою?!
Маруся. Одповідай тут же, зараз: любиш?
Л е о н і д. Та я до муки, до болю люблю тебе, як..
Маруся. За красу мою?
Леонід. Ах, дітко, та покинь ти свою красу! Хіба можна буть такою? Це — idee fixe 7 твоя тепер. Не всі ж — Трохими, звірі, єсть вище краси твоєї. І я люблю в тобі те, що вище краси, вище цього звірячого, говорю...
Маруся. Правда? Тоді не все пропало! Не все! В четвер буде! Я знаю тепер. Слухай: ти свідомо сказав? Ти подумав? Ти вдумався у те, що ти сказав?
Леонід. Ах, Марусю, що думать, коли я це занадто почуваю. (Показує на груди). Тільки заспокойся ти. Що з тобою?
Маруся (жагуче, натхненно). Я вірю! Я вірю тобі! Дякую! Чуєш: я тобі страшно дякую!
Леонід. Ти чудна. Що з тобою, що тут сталось, скажи ж мені!
M а р у с я. Ти завтра узнаєш. Завтра... Все, все узнаєш... Все буде по-новому... Годі! Прощай!
Леонід. Чекай, куди ж ти? Ми ж разом ідем...
Маруся(з пафосом маленьким). Ні, не треба, не треба! Я боюсь. Я повинна бути сама. Прости мене... Нічого не думай поганого про мене... Вір мені, вір своїй Марусі, вір, що вона теж може буть сильною й любить те, що вище краси! Прощай, не йди за мною. Я молю тебе! Вір мені, як я вірю тобі. Ти побачиш! До завтра, єдиний мій! (Повертається і хутко, з високо піднятою головою, спішить по дорозі).
З вікон. Баришня! Куди ж ви? Баришня!
Маруся (зупиняючись). Прощайте! Прощайте!
З в і к о н. До свіданія! Приходьте скорей! До свіданія!
Маруся. Прийду! Прощайте!
З в і к о н. Та как же ви без марша домой? Хлопці! Гей! Марш баришні!
Маруся. Дякую, дякую! Я дуже спішу! З вікон.
— А ми вам в ногу! Раз-два! Начинай!
Співають: "Гей, не дивуйте" швидким темпом. Маруся хитає головою, озирається на Леоніда, робить йому привітний знак рукою і з натхненним виглядом зникає по дорозі. Леонід помалу, задумливо-понуро протираючи пенсне, іде за нею. З вікон спів.
Завіса
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Трохимова кімната. Ліжко, стіл, умивальник, на гвіздках одежа. Шпалери
й мебель поганеньких меблірованих кімнат. Трохим сам. Ходить по хаті і, держачи в руках книжку, завзято-злісно
повторяє:
— La vache — корова, la vache — корова, le lièvre — заяц, le lièvre — заяц... (Зупиняється, дивиться непорушно в одну точку; стріпується). La vache — заяц, la vache — заяц... Тю, чорт! La vache — корова, la vache—корова... (Читає). Корова и заяц паслись на лугу. Ідіоти!.. La vache et... et... Щоб тебе чортяка взяла (зазирає в книжку), lièvre, lièvre, lièvre!
Стук у двері.
Трохим. Ввійдіть! Le lièvre — заяц, la vache — корова, la vache — корова.
Цінність Маркович (входячи, швидко, нервово). Ну, слава богу, застав. Де ви пропадали цілі сутки? Ви знайшли мою записку?
Трохим (похмуро). Знайшов. JLe lièvre — корова, le lièvre — корова...
Цінність Маркович (здивовано). Що ви?
Трохим. Нічого. (Читає). "Корова и заяц паслись на лугу"...
Цінність Маркович. Та що таке? Яка корова? Що ви робите?
Трохим. Учусь. Le lièvre — корова... чи той... 1а vache — корова, lièvre... Я вашу записку застав... Але якщо ви по тому самому ділу, то прошу мені не перешкоджать. Я їду за кордон і вчу французьку мову. Можете судить мене, виключать, все, що хочете... La vache — корова, la vache — корова.
Цінність Маркович. Ні, в цій організації просто божевільні якїсь! Божевільний дом, ви, любчики, чорт би вас усіх узяв! Він мову вчить! Ну?! Та знаєте, що ви наробили своїм ідіотизмом?
Трохим. Прошу не лаятись. І не мішать мені, я нічого знать не хочу! La vache — заяц... la vache — заяц...
Цінність Маркович. Ні, це щось у всякому разі оригінальне. Побий мене сила божа, коли це хоч не оригінально. За розумність не одповідаю, але оригінально... (Рішуче). Ви знаєте, що зробила ваша Маруся?
Трохим. Не знаю! (Скажено). І знать не хочу! Чуєте ви чи ні? Що вам треба тут з вашою Марусею? Ніяких Марусь я не знаю, щоб їх чор-рт побрав! Ну, що вона зробила? Що? Ну, говоріть! Говоріть!
Цінність Маркович. Ну, з вами багато не наговориш...
Трохим (благаюче). Слухайте, Цінність Маркович, ви — хороший чоловік, я вас молю: дайте мені спокій хоч на тиждень! Присягаюсь вам, що я за себе не одповідаю,— от візьму оцю лампу й запустю вам у голову! Ради бога, пожалійте ви мене!
Цінність Маркович. Ну, це вже... Це вже... Вибачайте, я всяких людей бачив, а таких мені перший раз... (Рішуче). Слухайте сюди, дика людина ви. Слухайте: ви погубили Марусю. Чуєте? Маруся пропала. Нема Марусі.
Трохим мовчки вражено дивиться на нього.
Цінність Маркович. Ага! Ви погубили її.
Трохим. Що ви мелете? Що таке?
Цінність Маркович. Таке, що попрощайтесь з своєю Марусею, нема її. Годі. Нема. Чорт би вас всіх узяв... Чого дивитесь так?
Трохим (тихо). Я не розумію, що ви кажете.
Цінність Маркович (злісно посміхнувшись). Ну, зараз зрозумієте. Ми у вас призначили останню збірку. Вони зараз ідуть сюди... (Ходить). Ах, ти біда моя! Я перший раз в своєму житті натрапляю на таку історію. Я перший раз розтерявся. їй-богу! Я всю ніч не спав. Накажи мене бог. Я не міг спати. Абсолютно не міг. А тут ще виявилось, що вартового черга не в четвер, а в середу, завтра, значить. Прийшлось знов бігти до тюрми. І вас ще чортяка занесла кудись, думали, що арештували вже десь на вулиці. Прямо пекло. Леонід дурня строїть. Обоє, як божевільні якісь, обнімаються, цілуються, плачуть, очі блищать... Якесь пекло!
Т р о х и м. Та скажіть же, що таке, я ні чорта не розумію. Що сталось? Хто обнімається?
Цінність Маркович. Зараз узнаєте... Почекайте. Будете мать ще приємність... Чорт би вас всіх узяв!..
Стук у двері. Трохим напружено дивиться на двері.
Цінність Маркович. Ввійдіть!
Входять Оксана й Михайло. Трохим глибоко зітхає.
Цінність Маркович. А, це ви? А ті йдуть? О к с а н а (з чудною посмішкою, в якій помітно і мстливу радість, і досаду). Ідуть... Позаду.
Цінність Маркович. Так... Ну, Трохиме, підіть скажіть вашому Махтею, хай посторожить на вулиці, поки буде збірка. Живо! (Трохим помалу виходить). А ви, Михайло, що скажете? Ви яким способом сюди?
М и х а й л о. Та я, бачите... Мені вас треба було. Так я до товаришки Оксани... (Мнеться).
Цінність Маркович. Нічогісінько, любчику, не розумію, нічогісінько... Ну, от я тут. Що скажете? Ви швидше, бо я не маю часу. У нас тут зараз...
Михайло. Та я, бачите... Така, їй-богу, історія, що й говорить мені якось стидно... Конешно, що народ усе малообразований, малопонятний... Ну, і. той, конешно,..
Цінність Маркович. Та в чому ж річ?
Михайло. Та товаришка Маруся...
Цінність Маркович. Ну?
Михайло. Вона вчора занімалась з нашим гуртком...
Цінність Маркович. Так... Ну?
Михайло. Ну, хорошо занімалась... Нічого будто... Хлопці ніби слухають. Не так, як повсігда, ну слухають... Ну, тільки ж пішла вона, як вони всі до мене: "Передай у комітет, щоб дали другого інтелігента, не можем з нею заніматься". Всі в один голос...
Цінність Маркович. Чого ж то так? Що за єрунда?
(Продовження на наступній сторінці)