М а р у с я. Я згоджуюсь іти, тільки не розумію, чого мене, а не другу. Я думаю, що це однаково для них.
Цінність Маркович. А я думаю, що неоднаково. А як не пустять, то треба якось передати записку, а краще всього на словах. Треба уникати всяких писаних документів. У вас там багато знайомих уголовних, вас там люблять, маршем стрічають, ви швидше можете це зробить, ніж хто другий*
Трохим. Правильно.
Леонід. Нічого правильного нема. Прошу слова... Цінність Маркович. Будь ласка. Т р о х и м. То ж то.
Леонід (до нього). Не ваше діло! Предсідатель може робить мені замічання...
Маруся починає здивовано поглядати на Леоніда.
Трохим. Я ніяких замічань вам не роблю. Леонід (здивовано). Не робите? Мені це подобається... Цінність Маркович. Ша, кіндер! Леоніде, за вами слово.
Леонід (сердито). Я находжу, що пропозиція товариша Марковича не видержує критики. Перш усього, є інші, які теж ходять на побачення до наших.
Трохим (нетерпляче). Та вам же говориться...
Леонід (скипівши). Прошу не перебивать! Я вас не перебивав!
Трохим. Ні, ви мене перебили! Леонід. Це вже називається нахабство! Маруся. Леоніде! Що з вами?!
Трохим. Ну, ви з виразами будьте обережні! Бо я... Маруся. Ну, годі! Я йду завтра. Питання скінчене. Значить, що передать?
Леонід схвильовано ходить по полянці.
Цінність Маркович. Передать день. Це найголовніше. І передавайте так, як і весь час: мама твоя хвора, консиліум призначено на такий-то день, день побігу. Потім, якщо зможете, не забудьте нагадать їм, що вони повинні розділитись на дві групи, одна біжить вліво, друга вправо. їх будуть піджидать постові — товариші. А головне, хай не забудуть, що ми кидаємо тільки після третього куплету "Сбейте оковы" 2. Не раніше.
Леонід (хмуро). Три куплети довго. Це так нерви вимотає і в них, і в нас, поки той проспіває три куплети...
Трохим. Нічого подібного. (До Цінності Марковича). Прошу слова, предсідатель, бо ви, здається, спеціально для мене вибрані... Так от, співатиме один з нетікаючих, з другого коридору. Поки вони зв'яжуть дозорця, спустяться, одімкнуть двері... Я думаю, що цього навіть мало.
Леонід. Прошу слова. Вони можуть начать співать, як зв'яжуть уже.
Трохим (сердито). Слухайте, товаришу, перш усього, вже так умовлено, й перемінять — значить плутать. А потім, я не розумію, що за манера чіплятися до всього...
Леонід (здивовано). Чіпляться? Ну, вибачайте, коли хто чіпляється, то у всякому разі не я.
Цінність Маркович. Ну, хлопці...
Маруся (пильно поглядає на Леоніда. Зітхнувши). Ну, добре! Значить, після третього куплету "Сбейте оковы". Так. Далі?
Цінність Маркович. А тепер ще одне... Рішуче призначить, хто кидатиме. Є двоє кандидатів: Трохим і Маруся. Я, розуміється, стою за Трохима. —Маруся. Через що?
Цінність Маркович. Через те, що Трохим, товаришко, лучче це зробить. Ми всі розуміємо і признаємо вашу... ну, як би сказать? Ну, вашу готівність, але... для чого тратить чиєсь життя, коли можна без цього обійтись?..
Маруся. Я не розумію, через що тратить? Я теж, як і Трохим, упражнялась і вмію кидать. Ми разом кидали і, розуміється, він дужче може кинуть, але... у мене не така слабка рука! Ви подивіться... (Простягає руку і здавлює кулак).
Всі сміються, кожен з відтінком свого настрою.
Маруся (обережно). Я не розумію, що тут смішного. Ви не вірите?
Цінність Маркович. Ми віримо, але думаємо, що у Трохима все-таки трошечки дужча... Ні, люба товаришко, на цей раз ви вже уступіть Трохимові. їй-богу. Трохим вам колись уступиться...
Леонід. Да, я теж думаю, що тут нічого балакать, справа цілком ясна. Це бере товариш Трохим.
Маруся. Я проти.
Т р о х и м. А я за.
Цінність Маркович. Ви обоє не маєте голосу. А наші два голоси за Трохима. Таким чином, за Трохимом...
Маруся. Що ж? Я корюсь постанові...
Цінність Маркович. І чудово! І чудово! (Потирає руки).
В цей час і навіть раніше за сценою чути спів робітників. Чути, що вчать пісню "Слава нашим козаченькам".
Трохим (встаючи). Це всі справи?
Цінність Маркович. Та так, що всі... Про всякі деталі ми маємо ще час побалакати. Револьвери переховані?
Трохим. Переховані.
Цінність Маркович. Всім хватає?
Трохим. Всім. Ще зайві зосталися.
Цінність Маркович. Чудово. Потім, панове, я пропонував би всіх утікачів везти просто на вокзал і брать білети до перших станцій. Не забудьте, Трохиме, пашпорти. А то якраз...
Леонід (дивлячись уліво). Михайло і ще двоє чогось ідуть сюди... За ним вся масовка. Вроді депутації...
Всі озираються.
Цінність Маркович. Да, щось там скоїлось. Ну, так, здається, поки що все. І так, зачиняю зібрання... Трохим. Депутація, здається, мирного характеру. Маруся. Да.
Трохим (кричить), А що таке, Михайло? Цінність Маркович. Таємно мовчать. Щось секретне й торжественне...
Трохим. Дівчата щось ніби несуть. Що таке, Михаиле?
Входять Михайло і двоє робітників. За ними дівчата. Далі вся масовка, яка на сцену не виходить. На всіх лицях радісно-лукавий вираз.
Михайло (урочисто підходячи до Марусі, конфузиться й соромливо посміхається). Е... е... Так що, дорога наша товаришко! З доручення всіх товаришів, я... Воно, конешно, я говорить не вмію, но... Так от, значить, ми вам вінок сплели... Це од нашого гуртка, з котрим ви прекрасно так зані-маєтесь...
З маси:
— І од нас.
— І од нас...
Михайло (строго назад). Тихо! Я ще ж не скінчив! І од усіх товаришів, котрі... значить, сьогодні тут зібрались.. Як, конешно, ви наш оратор і первая красавиця, то просимо принять у свою честь і нам не одказать, потому ми усі вас любим і... От усе... (Озирнувшись до дівчат, строго). Давайте вінок! Швидше!
Одна з дівчат скидає хустку з вінка, який держала в руках, і подає Михайлові, конфузливо посміхаючись.
Маруся (радісно зворушена). їй-богу, не заслужила... Але мені дуже приємно. Я дуже дякую...
Михайло (піднімаючи вінок угору). Позвольте надіть вам. Шляпочку скиньте, а то некоректненько так...
Маруся (скидаючи брилик). Я, право... мені... так...
Цінність Маркович. їй-богу, вони непогано придумали! Накажи мене бог, остроумно!
Михайло (надіваючи вінок на голову Марусі). От... (Одступаючи назад, з гордістю). Це наш гурток придумав! (Швидко озираючись до маси). Ур-ра!!
Маса (з захопленням). Ур-ра!!
Цінність Маркович. їй-богу. Ур-ра!
Маруся (радісно сконфужена). Я, їй-богу, не знаю...
Леонід (до неї). Ну? Я вам не казав?
Трохим з німим і хмурим захватом дивиться на неї.
Михайло (робить знак робітникам. Всі затихають і, чекаючи, дивляться на нього). Ш-ш! (Змахує рукою, як хормейстер). Раз-два!
Хор співає.
— Слава! Слава нашій Марусеньці! Слава!
Слава нашій Марусеньці.
Доні, України, Слава нашій товаришці! Цінність Маркович (з захопленням). Браво! (Сам співає і притоптує ногою). Вашу руку, товариш оратор! Слава! (Бере Марусю під руку й веде вліво крізь масу, співаючи) .
Маруся, ясно озираючись на Леоніда, радісно посміхається, Трохим ревниво слідкує за ними й теж помалу посувається за всіма. Хор, співаючи, повертається в лісок.
Завіса
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Тюрма. Задня стіна сцени являє надвірну двоповерхову стіну тюремного будинку з низькими широкими ворітьми в ній. Стіна будинку займає половину задньої стіни сцени. На другій половині видно високий тюремний мур, за яким видніються інші будинки тюрми. Права стіна сцени являє також стіну тюрми, загнуту глаголем. В ній на два поверхи вікна з ґратами. В нижнім поверсі, видно, ніхто не живе, бо вікна забиті дошками з середини, а на верхнім — вікна одчинені, й за ґратами видно людські обличчя. Над ворітьми також два заґратованих вікна й також обличчя арештованих. Ворота з хвірткою в одній половині: хвіртка з вовчком. Біля воріт будка вартового. Під правою стіною, врівень з вікнами першого поверху, зроблена
стіна.
На лаві сидять, чекаючи побачення, міщани, селяни і т. ін. публіка. Пози різні: задумливі, понурі, нудьгуючі. Оддалік від усіх стоїть дама в траурі з дочкою. Недалеко від неї д в і п а н н о ч к и з пакунками в руках. Під вікнами стоїть Я в д о х а, жвава молодиця з хитрими, веселими очима.
В 5-м вікні (рахуючи зліва направо) видно звішену надвір руку й чути
пісню:
Отця я зарезав, Мать свою убив, Старшую сестрицю З ружжа я застрілив.
Погіб я, бідняжка, Погіб я навсігда,— А год за годами Проходять літа.
2-е вікно (над ворітьми). Ну, а Мося де? Явдохо!
Я в д о х а. Що?
2-е в і к н о. Де Мося?
Я в д о х а. Еге! Мося... Цинтує в Умані! 3
2-е в і к н о. Та бре? За що?
Я в д о х а. Застукали...
2-е вікно. Жовті?
Я в д о х а. Атож.
2-е вікно. Жаль. Багато?
Вартовий (високий, хмурий, лице стомлене, сіре). Довольно разговарювать. Одойді, молодиця...
Я в д о х а. От уже й "одойді". І поговорить з земляками не можна.
3-є в і к н о. А ти, молодице, йди до нас, тут лучче поговоримо.
З вікон регіт.
4-е вікно. Е, ця не піде, вона — не проста: у Сквирі по наймах служила,.
Я в д о х а. А ти мовчи там! 2-е вікно. Третя камера! 3-є вікно. Што такое?
2-е вікно. До Чмиха його шмара прийдьоть сьогодня? 3-є вікно. Прийдьоть.
2-е вікно. Скажи, щоб новії стірки принесла. 3-є вікно. Харашо.
Вартовий. Говорю, довольно разговарювать. Слиш! А то січас визову помошніка.
(Продовження на наступній сторінці)