ЯВА 12 Без їх.
Дячиха ходить то в хатину, то з хатини, готовлячи вечерю.
Оверко (помовчавши). І таке, хай бог простить, хто
його зна й яке!.. Чи горде, чи дурне?.. 4 "
Дяк. Та хто то так?..
О в е р к о. Та хоч, наприклад, і оцей учитель: скільки раз іде поз мене і, як звір, ні поздоровкається, ні обізветься путнім словом... "Я, мов, велике цабе, багато знаю, а ти ніщо, ти дурак". Дурак ти сам, сучий сину!..
Дяк. Знаєте, Оверко Васильович, хто путній, хто, мовляв Вася, з душею, то не буде гнуть кирпу перед людьми і хвастать так, як ось і писар: я і се, я і те.
Оверко. Та на писаря якось не так жалко: цей хоч поздоровкається звичайно, побалакає по-благородному, а ось учитель!.. Що така вже недотепа, такий мовчан-макуха, а ще й несе себе!..
Дяк. Гарні всі вони, Оверко Васильович; хоч і писар — до таких, як ви,— з кого надіється покористувать — лижеться, як цуцик, чуть у вічі не вскочить, а ось уже до Оникія або до кого другого!., той йому шапку скидає, а він і не гляне... Ось я — не я!., до мене ані приступу.
Оверко. Бачте, така хорма на світі... прахтикованому чоловікові на харпака якось стидно дивиться, так і писар — він знає, до кого має діло... а чого вчитель? чого вчитель такий?! Хіба й я по його, матері його ковінька, харпак!
Дяк. Ні, то ще він не взнав, що ви, як би сказать, із хазяїнів.
Дячиха (долаштовуючи дещо на столі). Уже й вечеря готова!..
Дяк. Готова?.. Так гукай тих. (Одхиляє двері.) Вася! Вася! Ідіть уже! (Зачиняє.) Ось ідуть...
Дячиха. Може б, вони ще погуляли, а ми... Оверко. Та чи чуєте, чим скоріше, тим краще.
ЯВА 13
Ті ж, семінарист, учитель і писар.
Писар (увіходячи). Нє-нє, Василь Стратонович, не говори, не говори., я ненавиджу цього,— юрунда, ахвекти!..
Дяк і дячиха. Уже закуска... вечеря готова... готова...
Семінарист. Гаразд... (До писаря.) Чудні у вас погляди... Вам треба побільше читать. (Бере на полиці дві книжки.) Нате оці дві книги, читайте.
Писар (бере). А то какії три? Давай і тє.
Семінарист (дає ще три). Нате, та тільки, будь ласка, бережіть їх, бо вони дорогі. Прочитаєте і, як приїду, віддасте.
Писар. Харошо, харошо... целії будуть... я отдам... за мной не зайдуться... я, боже сохрані, чужого не хочу... ні беспокойтесь. (Убік.) Поминай как звалі. (Розгортає деякі і , дивиться.) Што-што? (Придивляється.) "філософія"... "Астрономія". Гм, глупость, пустякі... Ну, нічиво..., Більш буду імєть движимості. (Кладе на лаві.) Пущай полежуть, пока ітіть.
Семінарист. Сідайте ж!.. Сідайте, прошу покорно, за стіл. (Саджає дяка, дячиху, Оверка, учителя й писаря.) Де ж горілка, чарка?.. Ага — ось. (Бере й частує дяка.)
Дяк (взявши чарку). Дай же боже скінчить тобі семінарію, получить місце і... всього кращого!.. (П'є. Всякий, хто вип’є зараз закусює.)
Дячиха. Спаси тебе мати божа, цариця небесна і даруй тобі всякого щастя!..
Оверко.. Дай боже вам достукаться батюшки, жениться і... або он що: випийте ви вперед.
Семінарист. Я послі, послі... Спасибі...
Оверко. Ну, так роди ж, боже, жито, пшеницю, всяку пашницю... Ні, таки випийте від мене.
С е м і н а р и с т. Ні, Оверко Васильович, пийте ви, пийте, прощу покорно.
gt; О в е р к О; Еге, дай же боже улаштуватись вам на батюшки, пошли усім нам щастя, здоров'я, а помершим душам царство небесне, вічний покій, вічная пам'ять. Учитель. Я, звиніть, приказувать не вмію. Семінарист. Нічого, нічого.
Писар. Всіво найкращайшаго, найлуччейшаго! Будьмо здорові! (Випивши.) Налівай ещо! (Випивши ще.) Оце, еслі б єщо, ето как єво, ром алі конняк!.. сьорбонулося б з ком-бінацієй!
Семінарист. Закусюйте, закусюйте, Саврадим Сковородинович. (П'є сам.)
Писар (закусює). Ето, еслі б пірожноє, з ахвектом би зкушалось...
Всі їдять не поспішаючись.
Д я к. Чи ти, Єпистимія Антиповна, наставила пак самовар?
Дячиха. Я й забула!.. Треба наставить. (Хоче встать.)
Семінарист. Сидіть, сидіть... Я ось діда заставлю. (Одхиляє двері.) Діду! Діду!
Голос Явтух а. Га? Що? lt; Семінарист. Сюди йдіть! Зараз!
Голос. Та ось, мовляв, іду! Чого?. о;:
ЯВАlt; 14
Увіходе Явтух у великій шапці, старому довгополому лапсердаці і постолах, з люлькою в, зубах; учитель і писар чмихають.
Семінарист (наливає чарку). Нате пийте, та тільки вийміть люльку з зубів і скиньте шапку.
Писар (до учителя). Ху ти, гадость!.. Такому порепаному хахлу, дураку, дал би я водки!..
Явтух. Оце спасибі, єй-бо, мовляв, спасибі. (Скидає шапку, кладе на лаві, виймає люльку з зубів, бере чарку.) Царство небесне помершим во віки віков, амінь! (Хреститься і п'є.) Налийте, мовляв, паничу-дядюшко, ще чарочку, спасибі вам.
Семінарист. Можна, тільки глядіть, щоб не п'яні були.
Писар (убік). Гадость, юрунда! (Плює; учитель чмихає.)
Явтух. Ні, я, паничу-дядюшко, мовляв, ні... не п'яний. (Бере чарку.) Спаси господи й помилуй нас грішних... царство небесне... мовляв. (П'є.)
Семінарист. Ну, тепер закусюйте, та підете наставите скоренько самовар, якщо вмієте.
Явтух (бере півпаляниці на столі і поспішаючись, закусює). Я, мовляв, умію... я, мовляв, молодець... Бог бачить:., хоч, мовляв, собаки оцих Оверка (вказує шматком на Оверка) і розірвали сіряк, так то, біс їх батькові, одурили... тепер, мовляв, лиху годину одурять!.. Еге... я вмію наставлять... я...
Дяк. Іди вже, іди наставляй.
Я в-т у х. Ось живо... я, мовляв, живо... (Недоїдений шматок ховає в кишеню і виходить.)
ЯВА 15
Ті ж без Явтуха.
П и с ар. Што ето за такой невежественний хахол? А найменованіє у ніво каковоє неблагопріятноє, мужицкое — Явтух!.. Ха-ха-ха!..
Учитель. Вже прямо.
Семінарист. Чоловік і мення чоловіче..: Що ж тут такого?..
Писар. Із-за чіво ви, напрімєр, держите у сібя такого ниобразованого хахла? Я би, как честной человек, і до двора б не допустіл такого дурака.
Дяк (до дячихи). Бач, що люди кажуть!., от і послухай Васі.
С е м і н а р и с т. А як по-вашому? Чоловік без роду, без приюту, хай погибає!..
Писар. Так што ж!.. Какое наше дело до нєво?.. Семінарист. Ех ви, люди, люди!.. Я в ту х (з сіней). Паничу!.. Паничу!.. Дядюшко!.. Семінарист. А що там таке?..
Я в т у X; Лишечко!.. Самовар, мовляв, з дірками!.. Вода вибігає!..
Семінарист. А стійте!.. (Хутко виходить.) Дячиха. Моя матінко! Гляди, розбили!.. Д я к. А він же дорогий.
Писар. Хто дорогий? Юрунда!.. Жалєл би я єщо за самоваром.
Семінарист (увіходячи). Не буде в нас чаю... Явтух ошибся: замість угілля налив води в трубу.
Всі сміються.
Писар (сміючись). Я так і знал!., я так і знал. Вот дурак!... Вот булван!.. В трубу наліть води... Ха-ха-ха!..
Семінарист. Знаєте, Саврадим Сковородинович, чоловік як не бачив, як воно робиться, то й сміяться нічого,— вперед треба навчить.
Оверко. А це так, це так!..
П и с а р. Самовар наставить — пустяшное дело. Ето он просто дурак.
Оверко. Еге... ми засіли, то й уші вам пооб'їдаєм... ви люди, звісно, які,— небагаті... пора вставать.
Дяк, дячиха і семінарист. їжте, їжте, прошу покорно, що бог дав... Чого так скоро?..
Оверко. Ні, спасибі ж, вже вдовольнився... пустіть. (Всі встають, Оверко хреститься й виказує.) Спасибі богу, матері божій, всім святим за хліб, за сіль, за вечерю; та й вам, хазяїне, вам, хазяйко, і вам, Василь Стратонович. (Жме їм руки.)
Дяк, дячиха і семінарист. Звиняйте, звиняйте, прошу покорно, що так пришанували... радніші б лучче, так... що ж робить...
Оверко. Нічого, нічого... Спасибі й за це.
Ті теж хрестяться.
Учитель (до писаря). Ну, ти скажи мені, що це за дядько?.. (Указує рукою на Оверка.)
Писар. А ето премногопочтєннєйший Авер'ян Василович господин Кнурь.
Учитель. Оце той багатий?! Не знав я... познаком мене з ним.
П и с а р. Січас!.. (До Оверка.) Авер'ян Василович! Знаєте етого молодого чиловєка?
Оверко. Знаю. Це, дядюшка, наші господин учитель.
Учитель (підходе до Оверка). Здрастуйте, господин Кнурь, Оверко Василович!.. Будьмо знакомі. (Чоломкаються.) Я вас, звиніть, не знав.
Оверко. Здрастуйте, здрастуйте, господин учитель!.. Я на вас, звиніть, був трохи розсердився: скільки раз ідете поз мене і ніколи не глянете.
У ч и т е л ь. Звиніть... простіть... я не знав, єй-богу, думав, що ви — такий, абиякий дядько.
Семінарист (убік). А як небагатий, такий, абиякий, так не дивиться!.. Та ось які ви, люди!..
Дяк. Сідайте, прошу покорно, оддихнемо, поки приїде звощик за Васею. (Сідають.)
Писар (побачивши на лаві Явтухову шапку). А ето што, а ето што?! (Бере й крутить в руках.) Ха-ха-ха!.. Хамщина, хахлайщина... Ану, чи харашо мнє будіть в хахлацкрй шапке. (Надіває і викручується по хаті.) Тринди-ринди... Явтух, лопух, хахол, мазніца!.. Ха-ха-ха!..
Дехто сміється.
Семінарист. Та оставте, Саврадим Сковородинович... Ви думаєте, всім гарні ваші смішки... Бідні ви!.. Ви осміюєте цим свою душу, виказуєте всю низість її.
У ч и т е л ь. Та ти чуєш, Василь Стратонович, не мішайся!.. Хай чоловік робить своє... Ану-ну, Саврадим Сковородинович!
Писар (кривить Явтуха). Паничу, дядюшко, мовляв, самовар з дірками... мовляв... ха-ха-ха! Собаки сіряк, мовляв, порвали... Дайте галушок кендюх направить... очкур роз... роз теє...
Дехто сміється.
(Продовження на наступній сторінці)