Семінарист (дає Явтухові шматок хліба). Нічого... Ось чоловік нещасніший нас... а він же чоловік!.. Чим можем, треба запомогти йому... Тут лежала рибка (шукає на лаві, дає), нате, їжте...
Явтух (поклонився). Спасибі, дядюшко-паничу!.. єй-бо, мовляв, спасибі. (їсть.)
Семінарист. А хто ж вас вигонив?.. Хто бив? Чого на вас такі синяки?
Явтух. Та ото я, дядюшко, прилаштувався був ночувать, мовляв, на улиці, під лісою... А їсти хочеться, бо храни!.. А я лежу, зігнувся... Коли це щось як улупить мене, мовляв, ципугою зверху!.. Я схвативсь, аж то соцький!.. І, лихо!., що тут робить?.. Так я, мовляв, давай йому кланяться. Дядечку, кажу, за віщо, мовляв, б'єте?.. А він мені: вон, мовляв, з села!..-тут нідзя ночувать!., та одно лупить мене, одно лупить, аж курява, мовляв, устає.
Семінарист. Поліція?! Це її назначеніє?!.
Я в ту х. Так я тоді, дядюшко, мовляв, попластав до Пилипа, а там узяли та вигнали мене... Я,— мовляв, до Квокія, а той собаками, мовляв, нацькував...
Семінарист. Так ось які люди!..
Явтух. Так я оце до вас, мовляв, спасибі вам...
Семінарист. Жизнь?! Ви живіть у нас.
Я в ту х. Га? Що?!
Дяк. Де? Що це ти?! Якби не така бідність хоч... а то... люди багаті, та, каже, вигонять... Куди ж нам?!
Семінарист. Чого ж на таких людей дивиться?! Достойні вони свого рожденія?! Людина гине, і не запомогти! Він же чоловік, такий, як і ми!..
Дячиха. І принять би... і горе ж...
Дяк. Хай трудиться, робить... хай служить!..
Семінарист. А як чоловік не по силі!.. Було врем'я, була й сила!., а тепер, як всі цураються його, куди ж чоловікові діться?..
Дяк. А як же ми з ним житимем?
Семінарист. Як житимем, так і житимем... На те ви учите мене, щоб було як жить...
Явтух. Я, мовляв, що подужаю, те й робитиму вам...
Дяк. Ну, живи, чоловіче добрий... На бога надія...
Дячиха. Еге, як бог дасть, так і буде.
Я в тух (кланяється всім у ноги). Спасибі вам!., єй-бо, спасибі!., велике спасибі!
В с і.. Богові!
Семінарист. Де ж тепер шукать такого чоловіка, щоб і нам запоміг оце?!
Дяк. Еге... хто його знайде.
Дячиха. А може, Цап позичив би; то чоловік заможний... а збігай.
Дяк. Е, Цап не позичить. Він оце сторгував землю у Мотузкіна, так і сам за грішми бігає. Я був і в його...
Дячиха. Ну, так, може, Сметаненко б...
Дяк. Еге-ге! Сметаненко і стару позику давно вже тре-бує.
Семінарист. А знаєте що?.. Мені здається, Кнур позичив би.
Дячиха. Може... Збігай, старий...
Дяк. І... там собаки злі!.. Раз мені чисто були халяву прокусили.
Семінарист (до Явтуха). А ви собак не боїтесь?
Явтух. Я — ні... я, мовляв, ні... не боюсь... Семінарист. Так візьміть дрючок і підіть, будь ласка, до Кнуря — хай до нас прийде на хвилиночку.
Дяк. Еге, і хай гроші...
Семінарист (до дяка). Послі, послі...
Я в ту х. Га? Що?..
Семінарист. Збігайте, кажу, до Кнуря, щоб зараз сюди йшов.
Я в тух. Га? Як це, мовляв, до Кнуря?!
С е м і н а р и с т., Та так, щоб сюди йшов... Ну ж, швидше...
Я в тух. Де ж той, мовляв, Кнур?..
Семінарист. Ось недалеко... проти Пилипа. Розумієте?
Я в тух. А розумію, мовляв; та тільки в того Пилипа, бісової віри, мовляв, кнур здоровий... треба налигача дебелого.
Дяк і дячиха розводять руками і здвигують плечима.
Семінарист. А, боже!.. До Кнуря — чоловіка, що в його є дівчина Галя.
Явтух. Га?! Що, мовляв, Галя є? Так то ж не Кнур, а Оверко.
Семінарист. Ну, Оверко, Оверко. Біжіть же скоріше, хай той Оверко сюди йде.
Дяк. Потім зайдеш до Дмитра в лавку і візьмеш вексельний бланок на оці гроші (дає), на!
Явтух. Кого? Що?..
Семінарист. Бланок вексельний... чуєте?.. Або постійте, я напишу вам записочку. (Пише і дає.) Нате, дасте оце Дмитрові... ну, йдіть уже з богом...
Дяк. Та живо — бігом!..
Явтух. Е, я, мовляв, бігом... (Пішов.)
ЯВА 5 Т і ж без Явтуха.
Дяк. Еге... Ну, добре ж, як позичить Кнур, а що буде, як і він заспіває тії, що отець Авакум?! Дячиха. Не дай боже...
Семінарист. А що ж сказав вам отець Авакум?
Дяк. Та що ж! Я кажу йому: "Така бідність, нічого немає, та нігде й узять... Зарятуйте, кажу, будь ласка, прошу покорно",— а він: "Як нічого у вас немає, то вам опасно й позичать... Немає, каже, в мене грошей".
Семінарист. В кого є худоба, гроші, тому й дають. В кого немає нічого, хто гине в нещасті, на того не дивляться, той хай пропадає... Ех, люди, люди... Бездушні люди!..
Дяк. Нічого не зробиш... Треба вже терпіть.
Дячиха. Еге... Якби дав бог, цариця небесна, щоб хоч Кнур позичив.
Дяк. А що буде, як не позичить?!
Дячиха. Не дай боже!.. (Мовчать.)
Дяк. Прийдеться семінарію кидать...
Дячиха. Кидать! Скільки вже втратились!.. Скільки довгів!.. Чим і кому їх тоді оддавать?! Як жить?! (Мовчать.)
Дяк (зітхає). Хоч ти живий у яму лізь. Семінарист. Ех, жизнь, жизнь!..
ЯВА 6
Ті ж і Оверко.
О вер ко. Добрий вечір вам!..
Дяк. А, Здрастуйте, Оверко Васильович!.. Чого це ми вас будем просить? Оверко. Скажете.
Семінарист і дяк. Сідайте, будь ласка, сідайте! Оверко. Можна!.. (Сідає.)
Дяк. Тут нам, Оверко Васильович, до того прийшлося, що хоч плач... Так чи не зарятували б ви оце нас?! Оверко. Як саме?..
Д я к. Та оце, як бачите, прийшла пора їхать Васі в семінарію. А вже як їхать, то треба й гроші везти!
Оверко. Видима штука!.. Це діло таке!
Дяк. Еге... а тут ані копійки. Один тільки рік зостався вчиться, та, хоч ти кидай, ні за що.
Оверко. Вася ж учиться на батюшки?..
Дячиха. Еге-еге, на батюшки!.. Він тільки получить місце, так і долгам кінці.
Оверко. Так чого ж не зарятувать чоловіка? Можна!
Всі. І... Спасибі вам, Оверко Васильович, спасибі.
Семінарист. Які ви добрі, які любі! Дякую. (Тисне йому руку.)
Дячиха ч ґр ч Боже! Цариця небесна!.. Боже
Дяк
милосердний! Ти побачив наше горе... Змилосердився...
Послав спасенного чоловіка запомогти нам... О, ми щасливі!., дякуєм, дякуєм тобі!..
Оверко. Можна. Чуєте, можна... а багато вам?
Дяк. Та так, на первий раз карбованців хоч 50 — будь ваша милость... Ми вам і вексель напишем, і проценти, які скажете, поставим.
Оверко. Та вексельок хоч і напишете, а процентів не треба ніяких.
Всі. О, як-таки!., треба, треба... ви нас визволяєте з горя... ще процентів і мало...
О в ер ко. Ні-ні... не візьму з вас... Ви, Василь Стратонович, такий чоловік, що й мені згодитесь... не треба.
Семінарист. Який би я рад був, якби і вам згодився!..
Дяк і дячиха. Дякуєм, дякуєм вам, Оверко Васильович.
Оверко. Так вам на коли гроші нужні?.. Семінарист. Оце зараз, зараз, будь ласка — сьогодні од'їжджаю.
Оверко. Сьогодні?! Так, значить, нічого й гаяться... іти шукать. (Встає.) Підождіть... я — живо... (Пішов.) Всі. Гаразд, гаразд, Оверко Васильович... спасибі!
ЯВА 7 Т і ж без Оверка.
Дяк. Ну, це спасибі чоловікові... А то зовсім були опустили крила.
Дячиха. А спасибі, дай боже здоров'я!.. Що то значить молебінь!.. Бач, одслужили, то бог і не оставив так...
Дяк. Еге... Позичим нарошно грошей і одслужим і в цю неділю.
Дячиха. Авжеж... За позичені гроші якось усердніше лине молитва до бога...
В сінях щось бормоче і стукотить.
Дяк. А звісно... що воно там лементується? Дячиха. Може, свиня вбралась?.. Виглянь. Дяк. Чого доброго. (Виглядає.) Хто там?., тюй... чу-чу!.. Голос Явтуха. Га? Що?
Дяк. А... Явтух!.. Чого ти там мордуєшся, в хату йди!..
ЯВА 8
Ті ж і Явтух. В Явтуха на плечах дрючок, ззаду розірвана свита.
Явтух (увіходячи). Щоб вони йому, мовляв, виздихали — нечисті сили.
Дяк. Чого це ти так несамовито, хай бог милує, лаєшся?!
Явтух. Ось, мовляв, чого!.. О!.. (Повертається спиною.) Всі. Де то?! Що то?!
Явтух. Ось, мовляв, що!.. (Указує рукою на розірвану спину.)
Семінарист. Це, мабуть, собаки так поколошкали?..
Явтух. А собаки, мовляв... щоб вони, мовляв, виздихали, матері їх чорт!..
Дячиха. Хм, як же це так сталось?.. Ти ж, як видно, з дрючком ходив?
Я в т у х. Авжеж, мовляв, з дрючком... та ще з оцим і дрючком!
Дяк. Ого!.. І дрючок неабиякий, а він дався собакам!..
Я в т у х. Еге... Як вони, бісові душі, хитріші тії лисиці, що в Омелька Ковбаси квочку вкрала... єй-бо, мовляв, хитріші!.. Там — бо'храни!..
Семінарист. Ануте, чим вони хитрі?
(Продовження на наступній сторінці)