Швидким кроком прямуємо у бік БЩУ-3. Нарешті бачимо нормального дозиметриста. Попереджає, щоб до вікон не підходили — дуже високий фон. Уже й без нього зрозуміли. Скільки? Сам не знає, усі прилади зашкалює. Прилади з високою чутливістю. А зараз не чутливість потрібна, а високі межі вимірювань! Ех, сором який...
Стомилися ми дуже. Майже п'ять годин не ївши, на тяжкій роботі. Заходимо на БЩУ-3. Третій блок після вибуху негайно зупинили, йде аварійне розхолоджування. Ми йдемо до себе "додому" — на перший блок. На межі між ними вже стоїть переносний саншлюз. Умить відзначаємо— наш сан шлюз, із РЦ-1. Молодці, хлопці, добре працюють. Не торкаючись руками, зняв бахали. Сполоснув підошви витер ноги. В Орлова починається блювота. Гайда у чоловічий туалет. У мене поки ще нічого нема, але гидко якось. Повземо, як сонні мухи. Сили вичерпуються.
Дійшли до приміщення, де сидить увесь командний склад РЦ-1. Зняв "пелюсток". Дали сигарету, припалив. Дві затяжки — і нудота підступила до горла.
Йдемо на санпропускник митися і перевдягатися. Отут-то мене й "прорвало". Вивертало вздовж і впоперек через кожні три-п'ять хвилин. Побачив, як Орлов закрив якийсь журнал. Ага... "Цивільна оборона", зрозуміло.
— Ну, що там вичитав?
— Нічого втішного. Ходімо здаватися в медпункт.
Вже потім Орлов сказав, що було написано в тому журналі: поява блювоти — це вже ознака променевої хвороби, що відповідає дозі понад 100 бер (рентген). Річна норма — 5 бер".
РОЗСЛІДУВАННЯ
Я вже цитував листа Валентина Олександровича Жильцова — щирого, схвильованого. Згодом ми зустрілися з ним у Києві — Жильцов їхав до Чорнобиля на пуск третього блока. Валентин Олександрович — досвідчений інженер-фізик, закінчив МІФІ. Брав участь у розробці, пуску, експлуатації реакторних установок різного типу й призначення. Розслідував аварію на Чорнобильській АЕС. За активну участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС був нагороджений орденом "Знак Пошани", але сказав мені:
"Одержуючи цю нагороду, не відчував ні трепету, ні радості, ні гордості. Почуття вдячності також не було. Та хіба можлива радість на загальному болю?"
Для мене голос Валентина Олександровича один з найкомпетентніших, один з найбільш совісних. Стоїть за ним непідкупна правда.
В. Жильцов:
"Мене оповістили про аварію 28 квітня, у понеділок рано-вранці. Вийшов на роботу, протягом години були оформлені потрібні документи, мені видали спецодяг, включаючи чоботи, і все інше. Було подано машину, і всю нашу групу разом з дозиметристами — до нас ще приєдналися товариші з Міністерства охорони здоров'я — відвезли в Биково. Спеціальний літак Як-40 негайно вилетів у Київ.
У Жулянах нас зустріли, і ми на "рафику" виїхали в Прип'ять. І відразу ж дозиметриста приступили до вимірювання фону, провели першу радіаційну розвідку. Вже, в аеропорту Жуляни показники порівняно із звичайним фоном були у два рази вищі. В міру наближення до Іванкова вони зростали, а від Іванкова до Прип'яті простежувалось навіть зростання за формулою Р-квадрат: сила випромінювання обернено пропорційна квадрату відстані. Наростала радіація дуже суттєво. А в районі Чорнобиля наша апаратура сіла на зашкал. Річ у тому, що в нас була дуже чутлива лабораторна апаратура. Далі розвідку провадили лише армійською апаратурою... Я добре знав дорогу до Чорнобиля, адже бував на ЧАЕС з 1977 року, коли пустили перший енергоблок. Я тут бував разів двадцять-тридцять, знав кожен поворот — я навіть приїжджав у Прип'ять на своїй машині. Але тепер усе було інакше. Надзвичайно важке, гнітюче враження. Назустріч нам безперервним потоком сунули автобуси, сільгосптехніка, вантажівки з худобою. Сам Чорнобиль жив того дня ще зовні нормальним життям, у ньому аварія не відчувалася...
Привезли нас у Прип'ять — Прип'ять уже порожня. Увечері вогнів не було — тільки готель, де ми жили, світився вогнями. І поряд — міськком партії, де розмістилася Урядова комісія.
Ми входили до складу робочої групи, завданням якої було встановити технічну причину аварії. Нашу групу очолював Олександр Григорович Мєшков.
У готелі ми жили практично добу. Двадцять дев'ятого квітня нам запропонували евакуюватися з Прип'яті, і ми переїхали до піонертабору "Казковий". Фактично всією комісією ми почали працювати двадцять дев'ятого, годині о шістнадцятій-сімнадцятій у "Казковому". Ми зібралися у повному складі і провели вивчення перших вихідних матеріалів. Зі станції було доставлено оперативні журнали, інші матеріали.
— Чи є на АЕС свого роду "чорний ящик", як на літаках?
— Є щось схоже на "чорний ящик" — просто одна з програм — під кодовою назвою ДРЕГ (діагностика і реєстрація) на штатній інформаційно-обчислювальній машині СКАЛА.
Для нас це було єдине об'єктивне джерело інформації, яке дало змогу прив'язати події до часу, розташувати їх у певній послідовності, порівняти з даними, почерпнутими з оперативних записів у журналах, з пояснювальних записок персоналу та особистих бесід з учасниками аварії. Ця неоціненна інформація збереглася у вигляді двох бобін магнітної стрічки.
Ми розробляли шість різних версій, у тому числі найбільш крайніх. Тоді ще усі версії мали право на існування. Пояснювальні записки персоналу були суперечливі. Одному з цих товаришів здавалося, що вибух стався з боку машзалу. Другий стверджував, що вибух пролунав десь у під-реакторному просторі. Третій почув,— і це підтвердили ще кілька чоловік,— що було два вибухи в районі центрального залу. На цю думку пристали і працівники станції, котрі випадково були на сьомому поверсі в АПК-2, і не тільки чули вибухи, а й бачили все це.
Другого травня ми подзвонили до Москви і попросили наших товаришів поговорити з Акимовим, Дятловим та іншими, які були евакуйовані до Москви в 6-у клініку. Директор АЕС Брюханов тоді був керівником штабу, ми з ним весь час спілкувалися в "Казковому", запрошували на засідання комісії. А першим — двадцять дев'ятого квітня — ми заслухали головного інженера Фоміна. Він нам розповів, як затверджував графік планового ремонту четвертого блока (двадцять п'ятого квітня було розпочато зниження потужності, блок виводився у ремонт), як відбувався процес зупинки блока... Після повідомлення про аварію він прибув на станцію близько п'ятої години ранку і зайнявся перевіркою електропостачання, аварійного охолодження реактора... Як головний інженер Фомін діяв загалом правильно. Після аварії дав цілком, по-моєму, розумні вказівки, що треба перевірити і як. Проте я досі не можу зрозуміти: чому прозріння — що ж сталося? — і в нього, і у Брюханова настало тільки через дванадцять годин після аварії — на чотирнадцяту годину 26 квітня? Фомін згадав, між іншим, і про те, що перед зупинкою були проведені вібраційні випробування турбогенератора № 8, бо турбіна ця працювала з підвищеною вібрацією. Були навіть запрошені харків'яни з турбінного заводу. І одночасно, сказав, були проведені випробування електропостачання власних потреб на вибігу турбогенератора № 8. Сказав він це так, ніби ці випробування не мають ніякого відношення до аварії.
Коли я запитав його: "Що це за випробування, можна подивитися програму?" — він відповів: "Це суто електричні випробування". Він не надавав цьому значення. Після цього я все-таки запропонував розшукати програму і показати її комісії.
Вона була знайдена начальником ПТВ А. Д. Геллерманом, привезена зі станції, і коли ми її подивилися, почитали, то виявили в ній дуже багато відступів, порушень. Вона зовсім не відбивала стану реактора, не лімітувала його роботи, роботи систем захисту... Але навіть те, що за цією некваліфікованою програмою повинно було контролюватися, не контролювалося. Це стосувалося потужності — адже вони потужність не могли втримати. Для проведення вібраційних випробувань турбогенератора зняли один захист, а після того, як закінчили ці випробування, вони забули захист увести знову... Цю програму затверджував Фомін.
Ми працювали з сьомої ранку до одинадцятої вечора. При потребі їздили на станцію. Урядова комісія слухала нас практично щодня. І на п'ятнадцяте травня, коли зустрілись — уже в Москві — з академіком А. П. Александровим, мали ґрунтовне уявлення про аварію — з точки зору фізики, техніки, людського фактора. А я підготував графік розвитку аварії — по хвилинах і по секундах".
ІЗ ЩОДЕННИКА УСКОВА
"Ранок 28 квітня. Москва, клінічна лікарня № 6, IV відділення, 2-й пост, палата № 422. Настрій нормальний. Щоправда, його трошки зіпсували. Кров з пальця — пусте, а кров з вени — це вже не дуже приємно. Лікарям постійно, щодня потрібен буде розгорнутий аналіз нашої крові. В нашій ситуації в першу чергу все відбивається на крові. Зрозуміло. З'явилася сухість у роті. Пиття не допомагає. Притягли для полоскання всяких пляшечок. Подивився написи. На одній "лізоцим". Лізоцим, лізоцим... Десь я вже чув про нього. Ага, згадав. Це коли собаки зализують рани, у них з язика виділяється цей самий лізоцим. Тому рани не гнояться і швидко загоюються. Ну що ж, будемо й ми зализувати рани.
Знайомимося з мужиками нашого поверху. Кого тут тільки нема! Сторожі й вахтери, які охороняли свої контори поблизу четвертого блока. Рибалки, що ловили рибу на підвідному, оперативний персонал з нічної і ранкової змін, пожежник Іван Шаврей, бригада з "Хімзахисту", прапорщики з охорони ЧАЕС. Саша Нехаєв у сусідній палаті. Виглядає він неважно. Увесь червоний, скаржиться на головний біль.
(Продовження на наступній сторінці)