На перехресті дороги "ЧАЕС — Чорнобиль" — міліція з рацією. Запит про наші персони, і знову "Москвич" Орлова набирає швидкість. Вирвалися з лісу, від дороги добре було видно всі блоки. Дивимось обома і... очам своїм не віримо. Там, де мав бути центральний зал четвертого блока (ЦЗ-4),— чорний провал... Жах...
4 год. 50 хв. АПК-1. Під'їхали...
Майже бігом кинувся до санпропускника. Швидко перевдягнувся у біле — на переході побачив Сашу Чумакова, напарника Марини. Він тут уже сказав, що Марина перевдягається.
Камінь з душі впав...
Дзвінок від начальника реакторного цеху-1 Чугунова. Чугунов тільки-но з четвертого блока. Схоже, кепські справи. Скрізь високий фон. Є провали, багато руїн.
Чугунов та заступник головного інженера з експлуатації першої черги (тобто першого і другого блоків) Анатолій Андрійович Ситников удвох намагаються відкрити відсічну арматуру системи, охолодження реактора. Удвох не змогли її зірвати. Туго затягнуто.
Потрібні здорові, міцні хлопці. А на блочному щиті-4 надійних немає. Блочники вже видихаються. Чесно кажучи, страшнувато. Відкриваємо аварійний комплект "засобів індивідуального захисту". Випиваю флакон йодистого калію, запиваю водою. Тьху, яка гидота! Але треба. Орлову добре — він йодистий калій прийняв у вигляді таблетки. Мовчки одягаємося. Надіваємо бахили з пластику на ноги, подвійні рукавиці, "пелюстки". Викладаємо з кишень документи, сигарети. Наче йдемо у розвідку. Взяли шахтарський ліхтар. Перевірили, чи горить. "Пелюстки" наділи, зав'язали. Каски на головах.
6 год. 15 хв., ЧАЕС, коридор 301. Вийшли вчотирьох (я йшов на допомогу своїм товаришам, що потрапили в біду, разом з Володимиром Чугуновим, В’ячеславом Орловим та Олександром Нехаєвим) у коридор нашого цеху, рушили в бік четвертого блока. Я трохи позаду. На плечі "годувальник" — спеціальна арматура для збільшення важеля при відкриванні засувки.
Перейшли на територію третього і четвертого блоків, заглянули на щит контролю радіаційної безпеки. Начальник зміни Самойленко біля входу. Запитав у нього про індивідуальні дозиметри.
— Які дозиметри?! Ти знаєш, який фон?..
Перед самим БЩУ-4 осіла підвісна стеля, зверху ллє вода. Усі пригнулися — пройшли. Двері на БЩУ-4 (блочний щит-4) навстіж. Зайшли. За столом начальника зміни блока сидить А. А. Ситников. Поряд НЗБ-4 Саша Акимов. На полі розкладено технологічні схеми. Ситников, очевидно, погано себе почуває. Схилив голову на стіл. Посидів трохи, спитав Чугунова:
— Ти як?
— Та нічого.
— А в мене знову нудота підступає.
Ситников і Чугунов перебували на блоці з другої години ночі!
Дивимось на прилади пульта СІУР. Нічого не зрозуміти. Пульт СІУР мертвий, усі прилади мовчать. Визивний пристрій не працює. Поруч СІУР Льоня Топтунов. Худорлявий, молодий хлопчина в окулярах. Розгублений, пригнічений. Стоїть мовчки.
Весь час дзвонить телефон. Група командирів вирішує куди подавати воду.
7 год. 15 хв. Рушили двома групами. Акимов, Топтунов, Нехаєв відкриватимуть один регулятор. Орлов і я, як найміцніші, стануть на другий. Веде нас до місця роботи Саша Акимов. Піднялися сходами до відмітки 27-ї. Заскочили в коридор, пірнули наліво. Десь попереду ухкає пара. Звідки? нічого не видно. На всіх один шахтарський ліхтар. Саша Акимов довів нас з Орловим до місця, показав регулятор. Повернувся до своєї групи. Йому ліхтар потрібніший. За десять метрів від нас виламаний отвір без дверей, світла нам не вистачає: уже світало. На підлозі повно води, зверху хлющить вода. Дуже незатишне місце. Працюємо з Орловим без перерви. Один крутить штурвал, другий відпочиває. Робота йде жваво. З'явилися перші ознаки розходу води: легке шипіння в регуляторі, потім шум. Вода пішла!
Майже одночасно відчуваю, як вода пішла і в мій лівий бахил. Очевидно, десь зачепив і порвав. Тоді на цю дрібницю не звернув уваги. Та згодом це обернулося радіаційним опіком другого ступеня, дуже болючим і довго не заживаючим.
Пішли до першої групи. Там справи неважні. Регулятор відкрили, але не повністю. Льоні Топтунову погано — він блює, Саша Акимов ледве тримається. Допомогли хлопцям вийти з цього похмурого коридору. Знову на сходах. Сашу все-таки вирвало, очевидно, не вперше, і тому йде сама жовч. "Годувальника" залишили за дверима.
7 год. 45 хв. Усією групою повернулись на БЩУ-4. Доповіли: воду подано. І тільки зараз розслабились, відчув — уся спина мокра, одяг мокрий, у лівому бахилі хлюпає, "пелюсток" намок, дихати дуже важко. Відразу змінили "пелюстки". Акимов і Топтунов у туалеті навпроти — блювота не припиняється. Треба хлопцям терміново в медпункт. Заходить на БЩУ-4 Льоня Топтунов. Блідий, очі червоні, сльози ще не висохли. Вивернуло його сильно.
— Як себе почуваєш?
— Нормально, вже полегшало. Можу ще працювати.
— Все, досить з вас. Давайте разом з Акимовим у медпункт.
Саші Нехаєву пора здавати зміну. Орлов показує йому на Акимова й Топтунова:
— Давай разом з хлопцями, допоможеш їм дійти до медпункту і повертайся здавати зміну. Сюди не приходь.
По голосному зв'язку оголошують збір начальників цехів у бункері ЦО (цивільної оборони). Ситников і Чугунов ідуть.
Тільки зараз звернув увагу: на БЩУ-4 уже прибули "свіжі люди". Усіх старих відправили. Розумно. Дозобстановки ніхто не знає, та блювота свідчить про високу дозу. Скільки — не пам'ятаю.
9 год. 20 хв. Замінив подраний бахил. Трохи передихнули — і знову вперед. Знову тими самими сходами, та сама відмітка 27. Веде вже нашу групу змінник Акимова НЗБ Смагін. Ось і засувки. Затягнуті від душі. Знову я в парі з Орловим, починаємо удвох на повну силу своїх м'язів підривати засувки. Поволі справа зрушилась. Шуму води нема. Рукавиці геть мокрі. Долоні горять. Відкриваємо другу — шуму води нема.
Повернулися на БЩУ-4, змінили "пелюстки". Дуже хочеться курити. Озираюсь навколо. Усі зайняті своїм ділом. Гаразд, переживу, тим більше що "пелюсток" знімати зовсім ні до чого. Біс його знає, що зараз у повітрі, що вдихнеш разом з тютюновим димом. Та й дозобстановки по БІЦУ-4 не знаємо. Дурна ситуація — хоча б один "дозик" (дозиметрист) забіг з приладом. Розвідники, мать їхню так! Тільки подумав, а тут саме і "дозик" біжить. Маленький якийсь, миршавий. Щось поміряв — і ходу. Та Орлов його швидко схопив за коміра. Питає:
— Ти хто такий?
— Дозиметрист.
— Якщо дозиметрист, поміряй обстановку і доповідай як слід — де і скільки.
"Дозик" знову повертається. Міряє. По пиці видно, що хоче якомога швидше дати драла звідси. Називає цифри. Ого! Прилад у зашкалі. Фонує явно з коридору. За бетонними колонами БЩУ дози менші. А "дозик" тим часом утік. Шакал!
Виглянув у коридор. Надворі яскравий сонячний ранок. Назустріч Орлов. Махає рукою. З коридору заходимо до невеликої кімнати. В кімнаті щити, пульти. Шибки на вікнах розбиті. Не висовуючись із вікна, обережно дивимось униз.
Бачимо торець четвертого блока. Скрізь купи уламків, зірвані плити, стінові панелі, з розбитих майстерень на дротах висять покручені кондиціонери... З розірваних пожежних магістралей цвигонить вода... Помічаєш відразу — скрізь похмура темно-сіра пилюга. Під нашими вікнами також повно уламків. Помітно вирізняються уламки правильного, квадратного перерізу. Орлов саме тому мене і покликав, щоб я подивився на ці уламки. Це ж реакторний графіт!
Далі вже нікуди.
Ще не встигли оцінити всі наслідки, повертаємося на БІЦУ-4. Очевидне таке страшне, що боїмося сказати вголос. Кличемо поглянути заступника головного інженера станції по науці Лютова. Лютов дивиться туди, куди ми показуємо. Мовчить. Орлов каже:
— Це ж реакторний графіті
— Та ну, мужики, який це графіт, це "зборка-одинадцять".
За формою вона також квадрат. Важить близько вісімдесяти кілограмів! Навіть якщо це "зборка-одинадцять", хрін від редьки не солодший. Вона не святим духом полетіла з п'ятака реактора й опинилася надворі. Але це, на жаль, не зборка, шановний Михайле Олексійовичу! Як заступник по науці, ви це повинні знати не гірше за нас. Але Лютов не хоче вірити своїм очам. Орлов питає Смагіна, що стоїть поруч:
— Може, у вас до цього тут графіт лежав? — чіпляємося ми й за соломинку.
— Та ні, усі суботники вже пройшли. Тут були чистота і порядок, жодного графітного блока до сьогоднішньої ночі тут не було.
Все стало на свої місця.
Приїхали.
А над цими руїнами, над цією страшною, незримою небезпекою сяє щедре весняне сонце. Розум відмовляється вірити, що сталося найстрашніше, що могло статися взагалі. Але це вже реальність, факт.
Вибух реактора. 190 тонн палива, повністю або частково, з продуктами поділу, з реакторним графітом, реакторними матеріалами викинуло із шахти реактора, і де зараз ця гидота, де вона осіла, де осідає — ніхто поки що не знає!
Всі мовчки заходимо на БЩУ-4. Дзвонить телефон, викликають Орлова. Чугунову погано, його відправляють до лікарні. Ситников уже в лікарні. Керівництво цехом передають Орлову як старшому за посадою.
10 год. 00 хв. Орлов уже в ранзі в. о. начальника РЦ-1 одержує дозвіл, щоб іти на БЩУ-3.
(Продовження на наступній сторінці)