— То, може, замість мене на передку сяде Мусій Грач?
— Е, ні,— заперечив Фесько.— Він же ж ні до чого. Не про нього ж люди в селі говорять, а про нас з вами. То ви вже, будь Ласка, не сперечайтеся. А гроші одразу, як тільки скажу "тпру" — так у ваші руки.
Фесько поклав руку на кишеню. З штанів випиналася добра гуля — капшук для грошей, чи партманет, як тепер заведено казати в Шахівці. Так випиналось знадливо! Фесько засунув руку в кишеню, тернув пальцями, і Северин Вакулович знов зачув чародійний шелест кредиток державного банку. Яка музика! Ще раз тернув пальцями. І ще раз! У Северина Вакуловича аж захололо в грудях. І він сказав якось нецьогосвітньо, піднесено і глухо разом:
— Сідайте! Мерщій!
Сіли. І тачанка рушила. Северин Вакулович на переди як наймит Омелько, а Фесько Кандиба з Наталкою — в колисці.
Біля монопольки стояли шахівські люди: Зінченко Лаврентій, Зінченко Марко, Прихідько Лук'ян, Сенченко Юхим, Прихідько Марко, Кодацький Трохим, Полянський Дмитро. Всі спочатку про свої справи розмовляли, потім повернули голови. Дивилися мовчки, спочатку посмішки душили, потім дали їм волю, всі лиця їх освітилися, заблискотіли зуби, очі.
— Ні, ви тільки гляньте, що робиться! — вигукнув Трохим Кодацький.— Северин Вакулович Феська з жінкою на тачанці катає! А сам, як Омелько, на передку! Га! Ні, ви тільки гляньте! Ви тільки гляньте!
Але всі й без цього запрошення дивилися й бачили. Зінченко Лаврентій сказав:
— Устругнув! Фесько! Той устругне! Мислиме діло, сісти на хазяйське місце, а з хазяїна наймита зробити, якогось Омелька! Це треба вміти!
До них наближалася натачанка. Полянський Дмитро Григорович скинув картуза, замахав Феськові:
— Здоров, хазяїне! Як поживаєш? І де ти такого наймита взяв? І руки не підведе, щоб як слід нагукати на коней! — І гукнув сам: — Но! Давай навскач! Фіть!
Полянський свиснув. Хтось в'юкнув. Хтось гукнув:
— Вперед, коні-змії!!!
Коні зірвалися, рушили навскач. Вслід їм летів свист, тютюкання.
За десять хвилин натачанка була вже під шахівським лісом, званим Крисовою. Розвернувшись тут, рвонула з усієї сили назад і спинилася аж за вигоном, за панським двором проти церкви.
— Тпру! Кінець! — промовив Фесько.— Тут нам і належить устати.— Фесько Кандиба пропустив Наталку.
— А гроші,— важко глипнувши спідлоба, сказав Северин Вакулович.
— Гроші зараз,— відповів Фесько.— Гроші ось.— Він спустився на стремено, прироблене до лівого борта тачанки, потім легко сплигнув на землю. Стояв проти Северина Вакуловича високий, вродливий, вус золотий, очі темно-сірі, веселі.
Фесько дивився Северину Вакуловичу у вічі. Северин Вакулович дивився йому на те місце, де відстовбурчувалася набита грішми кишеня. І дивився, не спускаючи очей, дивився, як зачарований. Фесько ж, не виймаючи звідти правої руки, проводив пальцями по рубчиках кредиток, і вони грали, як грає в неділю в червоноградському Земському саду духовий оркестр: "Я бачив, як вітер берізку зломив 29, коріння порушив, гілля покрушив..."
І тоді над тачанкою, біля тачанки, в повітрі, в очах Северина Вакуловича виникло дивне запитання: "А звідки ж гроші у нього? Стільки грошей? Яка фортуна посміхнулась Кандибі? Може, з неба злетіла якась добра фея, простягла Феськові гаман, сказала: "Нате, Феську, може, пригодяться?" Щось насторожене, недовірливе, гостре виникло в погляді Северина Вакуловича, він глянув Феськові у самі вічі. Фесько осміхнувся до нього, поплескав себе по кишені, спитав у Северина Вакуловича:
— То, кажете, скільки там їх було у вас?
Лоб у Северина Вакуловича вкрився потом, він тернув його рукавом, видихнув згнічене в грудях повітря, і з грудей вилетіло:
— Дві катеринки, десять п'ятірок, дві трояки і дрібних грошей чотири рази по двадцять копійок, і два п'ятаки. П'ятаки нові, мідні, блискотять...
— Зараз все це ми перевіримо, Северине Вакуловичу...— Фесько вигорнув з кишені перерізаний навпіл капшук.
— Це мій, мій! — кинувши оком, скрикнув Северин Вакулович.— Це мій! Мій! Мій!
— Побачимо,— відповів Кандиба.— Він обернувся до короба тачанки, виклав кредитки на сіно.— А ви,— сказав він Северину Вакуловичу,— станьте з того боку.— Дуже не люблю, як хто вовком дише у мене за спиною.
Стали на свої місця. Фесько Кандиба почав лічити катеринки, їх було дві. Виклав п'ятірки — їх було десять. Крім того, дві трояки і дрібних — чотири рази по двадцять копійок. Два п'ятаки, нові, начищені, блискучі. Далі Кандиба все поскладав у капшук, простяг його Северину Вакуловичу:
— Візьміть. Це справді ваш...
Северин Вакулович простяг через тачанку руку. Вона тремтіла. Та коли діткнулась капшука, враз тремтіти перестала. Рожеві надії не зблякли! Земелька Черняховського — двадцять п'ять десятин — не втекла від нього. Вона, тут, тут, у нього в капшукові!
Бляклість і переляк одступили від щік Северина Вакуловича, втекли із його очей. Очі його стали темно-карими, гострими, блиснули, нога сама в стремено полізла, руки засмикалися, намацуючи кінці віжок, що їх так безладно кинув Северин Вакулович десять-п'ятнадцять хвилин тому на передок. Ще мить — і він в колисці! Цьвохнув батогом, цмокнув губами, випростав руки, попускаючи віжки, і навчені коні, рвонувши з ноги, пішли навскач.
Фесько стояв перед Наталкою, як голуб перед голубкою, завуркотів, і вона почула, як він сказав своїм задушевним ворхотом:
— Ну, погойдалася на китайгорівській тачанці? Ти задоволена? Тобі сподобалося? От у кого колиска! А пружини — як боже дихання!
— Сподобатися-то сподобалось,— відказала Наталка.— Та якою ціною за це плачено?! Як же ж тебе тоді покалічили!
— Ет,— нетерпляче перебив Наталку Фесько.— Діло минуле. Вже давно все облізло, обсипалось, загоїлось...
— А душа? — спитала Наталка. Тінь упала на обличчя Феськові.
— Душа — річ складна,— сказав він.— От скільки часу минуло від тієї пригоди з лозинням, а в душі все ятриться рана... І тільки оце сьогодні начебто перестала спина свербіти. Бо, бач; шарпака, голодранця прокатав на тачанці сам Китайгора — багатир, дука, тисячник. А це ж чогось варто!
1929—1970
Примітки
1 Вакх — в античній міфології одне з прізвиськ бога виноградарства й виноробства Діоціса. Латинська форма слова Вакх — Бахус
2 Сельтерська (зельтерська) — природна або штучно виготовлена мінеральна соляно-вуглекисла вода.
3 Казбек — вершина в центральній частині Великого Кавказу (Грузинська PCP), 5033 м, вкрита льодовиками.
4 Ельбрус — найвища гора на Боковому хребті Великого Кавказу, що являє собою згаслий вулкан з двома конусоподібними вершинами заввишки 5642 м (західна вершина) та 5621 м (східна вершина). Вкритий льодовиками.
5 Ной — за біблійною легендою, "праведник", який був врятований богом під час "всесвітнього потопу" разом із своєю сім'єю. Через синів Сіма, Хама і Яфета став родоначальником людських рас
6 Батько його в суботники пішов.— Мається на увазі християнська протестантська секта (адвентисти сьомого дня), яка проповідує "друге пришестя Христа на землю", близький "кінець світу". Назва походить від того, що сьомим, сзятковим днем тижня члени цієї секти визнають суботу. В Росії та на Україні адвентисти з'явилися у 80-х роках XIX ст.
7 Барокковий собор — основний стильовий напрям у європейському мистецтві кінця XVI— середини XVIII ст. Для барокко характерні контрастність, урочистість, динамізм композиції, декоративна пишнота. В архітектурі це проявилося у примхливих, складних, часто криволінійних формах, перевантаженні скульптурними оздобами.
' Саксаганський (Тобілевич) Панас Карпович (1859—1940) — український актор і режисер, театральний діяч дореволюційного і радянського театру.
Повторилася історія Іосифа Прекрасного із жінкою Потіфара — Історія про те,. як дружина Потіфара — начальника тілохранителів єгипетського фараона, намагалася спокусити Иосифа Прекрасного. Він був проданий Потіфару й за вірну службу став його улюбленцем, котрому довірялося управління домом та господарством. Дружину Потіфара привабила краса Иосифа. Не домігшись взаємності, вона зірвала з нього одежу, щоб звинуватити у зазіханні на її цноти. Потіфар кинув Иосифа до в'язниці. Але звідти він щасливо вийшов завдяки своїй неймовірній здатності викликати доброзичливе ставлення всіх, у чиї руки потрапляв.
10 Піддубний Іван Максимович (1871—1949) — український радян— ський спортсмен, професійний борець. Виступав на цирковій арені як атлет— гирьсвик та борець. Здобув світове ім'я "чемпіона чемпіонів", "російського богатиря".
11 Року 1904 Феськова частина вирушила на Дале— кий Схід воювати японц я.— Йдеться про події російсько-японської війни 1904—1905 рр., яка мала загарбницький характер й велася імперіа— лістичними державами за поділ Китаю і Кореї.
12 Мукден — одна з назв міста Шеньяна (Китай). 1905 р. тут відбулася найбільша битва між російськими і японськими військами під час війни 1904—1905 рр. Російська армія у Мукденському бою зазнала величезних втрат. Результат війни позначився на користь Японії.
(Продовження на наступній сторінці)