Отець Хрисантій. Слава Всевишньому і всьому миру хрещеному, воїнству христолюбивому... і різному, і нам, грішним... Де тепер і що тепер робить моє чадо младоумне? В останньому листі писало, що нагороджено орденом... богоугодним орденом Олександра Невського. (Витер рукою очі, потім поліз до кишені підрясника, витяг пляшку і чарку, озирнувся).
З другого боку дзвіниці в супроводі дітей з'являється з якоюсь допотопною зброєю дід Євмен.
Дід Євмен (стаючи у войовничу позу). Ану, дітки, подалі, подалі від мене — даю салют зі своєї гаківниці — гакебуша.
Діти. А вона, діду, не розірветься?
Дід Євмен (глибокодумно). А хто ж її знає, що вона думає собі. Та й пороху вписав аж цілий мішечок... І так, приціл на фашистську сторону!
Лупає вибух, усе заволікається димом, а згодом, коли дим розвіюється, на землі видно закіптюженого діда з цурпалком зброї.
Діти. Діду, ви живі?
Дід Євмен (підводячись, обмацує себе). Здається, живий, тільки щось усередині труситься. Це мене отак тут струсонуло, а що ж воно зараз робиться на тій фашистській стороні? (Виходить).
За ним виходять і діти.
В цей час несподівано дзвони вдарили "Інтернаціонал". Отець Хрисантій виструнчився, потім захоплено задер голову догори.
Отець Хрисантій. Ну, так що казав я і що скажете ви? Богохульник, але талант! Наділив бог талантом, а він в учителі пішов, ще й мене збиває на самодіяльність!.. І в партизанах талантом був, а доноси йдуть; і чого воно так: як має чоловік божу іскру, то знайдеться чорт гасити її... А виграє ж як! Аж небо стає синішим і легшим, а з-за хмарок янголи крилами махають.
До отця Хрисантія, скрадаючись, підходить Поцілуйко і теж дивиться на дзвіницю.
Поцілуйко (багатозначно). Як високо не підіймається чоловік, а душа його залишається на землі.
Отець Хрисантій (насмішкувато). Ми знов на божому місці стрілися.
Поцілуйко. Горщик з горщиком і в печі стрічаються. (Дослухається до дзвонів, що вже вибивають "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом"). Як виграє угорі і не знає, що душа отут, під ногами, лежить.
Отець Хрисантій. Під вашими?
Поцілуйко. Хоча б і так. Він уже в торбі, тільки зав'язати лишилося.
Отець Хрисантій. За мотузочком прийшли?
Поцілуйко. Ви провидець.
Отець Хрисантій. Буває: хтось на когось мотузочка сукає, а в петлі опиняється.
Поцілуйко (посміхається). І таке буває. Ви догадуєтесь, чого мені треба од вас?
Отець Хрисантій. Не вийде, ябеднику.
Поцілуйко. Навіщо зразу проявляти душевну нестійкість? Ви не можете дати мені одну фактичну довідочку: чи в анкеті вашого достойного і нагородженого чада було написано, що він син попа?
Отець Хрисантій (вражено). Нащо це вам?..
Поцілуйко. Тільки для порядку. Війна закінчилась — і тепер треба наводити порядок, щоб од завоювань робітників і селян відмести тимчасових спільників. Чи не повідомите адресу вашого сина, чи десь-інде взнавати?
Отець Хрисантій (тихо). Що вам треба од мене/ (Від нього відпливає дзвіниця, і він, враз ніби постарівши, іде до церковної брами).
Поцілуйко. Мотузочка треба, і тоді хай ваше чадо хоч у генерали вискакує. Документально посвідчіть, що Задніпровський зустрічається в церкві з Безсмертним, і ведуть розмови про труднощі, ремствують на Радянську владу, лають начальство.
Отець Хрисантій. Уточняю! Лають киселів!
Поцілуйко. Вигороджуєте? Сліди замітаєте? А вам відомо, що вони ремствують на владу?
Отець Хрисантій. Але ж це чиста неправда!
Поцілуйко. Правду теж можна трохи скособочити. Ви ж не скажете, що ваш син чистою правдою доскочив орденів і чину!
Отець Хрисантій. Він їх кров ю заробив! Поцілуйко. Але ж він у анкетах не писав, що має попівську кров?
Отець Хрисантій. Я не відаю, що він писав у анкетах.
Поцілуйко. Яка свята наївність. Чи не ви учили його, як треба жити в класовому суспільстві? От і живе тепер він, як люди. І хай живе — дозволяю, але дайте і мені жити! Що вам коштує написати одну сторінку на шкільному зошиті. По руках?
Отець Хрисантій. Бійтесь бога в такий великий день вимагати доноса.
Поцілуйко. Великий день не поменшає від цього.
Отець Хрисантій. Господи, вовчу кров маєте в серці...
Поцілуйко. Он як! Тоді прощавайте! В моїй торбі й для вас знайдеться житлоплоща... (Збирається йти).
Отець Хрисантій. Та куди ви?! Пождіть!..
Поцілуйко. Отже, по руках?
Отець Хрисантій. Ні, ні! Сьогодні не можу...
Поцілуйко. А завтра?
Отець Хрисантій. Я не знаю, чи доживу до завтра.
Поцілуйко. Доживете! Обіцяю! Отже, до завтра! Я пішов! (Зникає).
Отець Хрисантій. Щоб ти крізь сонце пройшов! І він хоче разом з усіма сісти за вечерю, ще й ноги покласти на чиїсь душі... І от уже небо потемніло, поменшало і радість за хмари пішла. (Підводить голову). А цей дзвонить, наче на світову революцію!.. Григорію Стратоновичу! Не чує... Григорію Стратоновичу!
Голос Задніпровського. Чого вам, панотче? Дзвонів шкода?
Отець Хрисантій. Я надумався!..
Голос Задніпровського. По чарчині випити?
Отець Хрисантій. Ні!.. Приймете керувати самодіяльністю?
Голос Задніпровського. Приймемо!
Отець Хрисантій. Я не жартую. Справді приймете?
Голос Задніпровського. Неодмінно!
Отець Хрисантій. І пайок буде?
Голос Задніпровського. Буде.
Отець Хрисантій. Тоді міняю соцпоходження. І, хай простить Всевишній, задзвоніть революційну!
Голос Задніпровського. Для чого?
Отець Хрисантій. В такий історичний час живемо. (Поглянув на церковні двері). І прощавайте, громадяни святі! (Засовує в кишеню пляшку, скидає підрясник і виструнчується, почувши мелодію "Шагом, шагом, шагом, братцы, шагом").
Завіса
ДІЯ III
КАРТИНА ДЕВ'ЯТА
Темний вечір Між корінням прибережних дерев співає невидима вода. Скрипнули двері Мавриної землянки, затремтів вогник свічечки. В його одсвіті окреслюються постаті черниці і Маври. Бони підходять до річечки, стають на кладці.
Черниця. Мир душі твоїй, сестро, мир і спокій.
Мавра. Спасибі.
Черниця. Єдиний милостивий господь не відкидається від грішників, не відкинеться і від тебе. Ми ждемо тебе, сестро. Врата нашого храму відчинені для тебе, і вони святістю своєю зачинять твій гріх од світу. Завтра ми ждемо тебе.
Мавра. Але...
Черниця (строго). Що "але"?
Мавра. Я звикла жити між людьми.
Черниця. Люди хитаються од усяких вітрів, і отверділість їхніх сердець твоє розчавить. Чи ти за колгоспом жалкуєш? Все одно ласки там не дочекаєшся, хліба не наїсишся. Завтра ми ждемо тебе.
Мавра. Я хліб заробляла руками, а не молитвами. Черниця. І в нас в де руки прикласти — і денно, і нощно.
Мавра (прислухається до гомону води). Я люблю, як у корінні співає вода.
Черниця. У нас ти почуєш янгольський спів і правдомовне слово.
Мавра. Життя, життя... Що ти є?
Черниця. Ось даю тобі святу свічечку, вона може згоріти до корінця, і її можна погасити. Оце і є життя. (Гасить свічечку).
Як немовля, схлипнула вода.
Ми завтра ждемо тебе, сестро.
Чути схлип Маври і спів води у корінні. Затемнення.
Землянка. Біля невеликої печі порається Мавра. На ріжку стола горить свічечка. Щось заворушилось угорі. В Маври болісно звузились дикуваті очі. В землянку входить Марко Безсмертний.
Безсмертний. Добрий вечір, жінко добра.
Мавра. Ви прийшли мене на роботу гнати?
Безсмертний. А ти боїшся її, що одразу вхопилась за кочергу?
Мавра. Не боюсь, але робити в колгосп не піду. І не агітуйте мене, агітували різні... Нікому, нікому я тепер не вірю.
Безсмертний (спокійно). І це може бути.
Мавра. Що може бути?
Безсмертний. Те, про що говориш ти. Окривдить зирось людину раз, окривдить вдруге — і захитається в неї віра... Тебе хто зобидив?
Мавра. Хто ж нашу сестру не зобиджає. Доброго чого не допросишся, від лихого не відіб'єшся, та ще тоді, коли вдова має хоч трохи якоїсь краси, будь вона...
Безсмертний. Чисту правду кажеш: ще дуже свинуваті ми, чоловіки.
Мавра. Наговорили вам всякого на мене?
Безсмертний. Сама розумієш, не маленька.
Мавра (болісно). Не маленька... І хай плещуть. Не важко осудити людину, а хто їй порадить, як у світі прожити?.. От і ви стали головою, почали порядок наводити, вже комусь лісом пособили, людям городи орете, а хто мені моє горе зоре?
Безсмертний. Ще нема того плугатаря, який міг би зорати горе... А город ми тобі завтра зоремо.
Мавра (з підозрою). Завтра? За яку ж таку ласку будете орати мені?
Безсмертний. Не за ласку, не за твою роботу, а за твою судьбу.
Мавра. За мою судьбу? А ви знаєте, яка вона?
Безсмертний. Чому ж не знаю — вдовина.
Мавра враз зойкнула і заплакала.
(Підвів її до столу, посадив на стілець). Ти чого, жінко добра?
Мавра. Тепер ви все знаєте про мою долю.
Безсмертний. Нічого я не знаю.
Мавра. Так будете знати. І всі будуть знати... Я з дитям ходжу. Що мені робити з ним у цьому світі? Тому й:
на роботу не виходжу, щоб відтягнути людський поговір, та не можу відтягти своє безталання — дитя незаконне у мене.
Безсмертний. І не говори, і не думай такого. Чого не буває у житті? Знай: любов може бути незаконною, а діти всі законні. І ми вже не судді їхні, а батьки, вихователі.
Мавра. Справді? Ви так думаєте, що всі діти законні? А я його вбити хотіла.
(Продовження на наступній сторінці)