«Правда і кривда» (драма на три дії) Михайло Стельмах — страница 8

Читати онлайн драму Михайла Стельмаха «Правда і кривда»

A

    Кисіль. Я й кажу; Безсмертного без антимоній треба віддати під суд, а там — стаття знайдеться.

    Борисенко. Нащо отак одразу за статтю хапатись? У вас же серце...

    Кисіль. А що з такими анархістами робити? Я сам знаю, що Безбородько не геній, але він такий, що за всяку ціну виконає план.

    Броварник. Ох і дорого за ціну таких негеніїв розплачуються люди!

    Кисіль. Під захист берете дружка? І не помічаєте, що він підігріває антидержавні настрої.

    Борисенко. Наприклад?

    Кисіль. Теоретично, розпустив демагогію, що в сільському господарстві накручено різних вузлів і вже, теоретично, хапається за всякі фокуси про додаткову оплату.

    Борисенко. Інтересно, що це за фокуси?

    Кисіль. Каже, що через два-три роки дядько засиніле державу хлібом і сам буде мати вдосталь хліба й до хліба, якщо ми не будемо йому заважати. Виходить, ми — партія і Радвлада — заважаємо йому?

    Броварник (махнув рукою). І профспілки теж...

    Борисенко (до Броварника). Що ви скажете на це?

    Броварник. Я хочу так сказати... що ліпше помовчу!..

    Кисіль. Отак і краще! Хай помовчить вус, коли бороду бриють!

    Борисенко. Значить, Безсмертному, за вашими словами, заважають...

    Кисіль. Партія, Радвлада і взагалі все начальство.

    Броварник (люто зиркнув на Киселя). Та не слухайте його!

    Борисенко. Ви ж хотіли помовчати!

    Броварник. Перехотів! У мене є до вас питання.

    Борисенко. До мене чи до Андрона Потаповича?

    Броварник. До вас. Чи не доводилось вам помічати деяких таких: коли хвалять їх — вони всі похвали з радістю кладуть собі в кишеню. Але тільки хоч мізинцем торкнись до них проти шерсті, вони зразу ж закричать, що в небезпеці все начальство, влада й комунізм! І розів'ють діяльність!..

    Кисіль. Це ви про мене?

    Броварник. Ні, це я... теоретично...

    Кисіль. А проти планів не виступав Безсмертний?

    Броварник. Виступав, але як! Він казав, що кожен колгосп повинен мати один державний план, а не те безладдя, коли з нього випотрошують усе і всі, кому не ліньки.

    Борисенко. Так-так. А що він говорив про додаткову оплату?

    Броварник. Кожному, хто виростив надплановий урожай, не шкодуючи, віддавати хоча б половину його, і тоді...

    Кисіль. І тоді, мовляв, заспіває хліборобська доля. Він тепер ще про пісні думає! Оце усе разом і зветься — куркульські тенденції, бухарінщина і хуторянські пережитки.

    Борисенко. Хліб ніколи не був пережитком, а от безхліб'я — це пережиток: він сотні років тягнеться за вами.

    Броварник. Про це трудніше думати, аніж навіть посівне вибирати з комори.

    Кисіль. Не тільки з комори, з рота вирвемо, коли треба виконувати план.

    Броварник. А що від такого господарювання далі буде? Ви думали? Чи ваші металеві конструкції наперед не думають?

    З приймальної входить секретарка.

    Секретарка. Іване Артемовичу, Безсмертний прибув.

    Борисенко. Хай заходить. І запросіть всіх, кого ми викликали з цього питання.

    Секретарка виходить. Члени бюро займають місця. В кімнату входять Безсмертний, Безбородько, Задніпровський, дід Євмен, Шавула. Всі сідають.

    (Звертається до Безбородька). Ну, розказуйте, товаришу Безбородько, про те, що понаписували в різні інстанції. (Показує папірці). Там зрозуміли, що у вашому селі почався всесвітній потоп.

    Безбородько. Іноді й ложка води бував гірше потопу. Розповідь моя, практично, буде короткою. Не секрет ні для кого, що працювати нам зараз трудно і важко. Труднощі на труднощах їдуть і труднощами поганяють. І от, коли ми так-сяк мобілізуємо маси на виконання державних завдань, знаходяться всякі і різні типи. Саме таким виявився Марко Безсмертний. Загнавши мене пістолетом у воду, він підірвав мій авторитет серед несвідомої маси. А що значить підірвати авторитет голови? Це підкопуватись під основи внутрішньої політики і державності. Тепер з мене сміються ті, хто побував в окупації і до кого ще треба всіляко приглядатися і пересівати на решеті чи й ситі.

    Задніпровський. Чого ж ви людям вибиваєте очі окупацією?

    Борисенко. Товаришу Безсмертний, ви уважно вислухали скаргу?

    Безсмертний. Навіть дуже уважно.

    Борисенко. Вас товариш Безбородько ніде не обмовив?

    Безсмертний. Мене — ні, а людей обмовив окупацією! Рани лікують, а не ятрять.

    Борисенко. Це вірно! Ну, а в історії з Безбородьком ви свою, як би її назвати, помилку визнаєте?

    Безсмертний. Ні.

    Борисенко. Чому?

    Безсмертний. Мене змалку батько-матір учили б шанувати і жіночу красу, і жіночу працю, особливо материнство, бо як цього буде менше на світі, то куцішою стане любов і відстань між людиною і мавпою.

    Кисіль. Це вже філософія, а не відповідь на запитання.

    Безсмертний. А ми, селяни, всі потроху філософи, бо все життя ходимо біля землі, хліба, сонця.

    Кисіль. Філософи! А чому все-таки, філософе, свого пістолета в міліцію не занесли? За цю філософію можна відхопити від трьох до п'яти років.

    Безбородько. Безсмертному легко було воювати персональним пістолетом зі мною, абсолютно беззбройним і непідготовленим. Хай він краще розкаже, як воював на фронті і що там заслужив. У нас у селі пішли чутки, що й там він анархію накоїв і його позбавили нагород, словом, розжалували...

    Задніпровський. Це наклеп.

    Безбородько. Щось і на вас ніби забагато наклепів пишеться. Практично, побачимо, що вийде з них.

    Борисенко (Безсмертному). Було таке?

    Безсмертний. Ні, не було!

    Борисенко. Нагороди маєте?

    Безсмертний. Маю.

    Безбородько. Хай покаже!

    Безсмертний. Навіщо, Антоне? Це тобі невигідно...

    Броварник. Показуй, Марку, коли є що показувати...

    Безсмертний. Не звик хвалитися, але коли таке діло... (Розстебнув шинелю).

    Всі присутні на грудях Безсмертного побачили серед орденів і медалей і Золоту Зірку Героя.

    Броварник. Ах ти, боженьку мій, нічогенько собі у нахватав заслуг і мовчав!

    Дід Євмен (до Безбородька}. Антоне, як твоє морально-політичне состояніє?

    Борисенко (посміхнувся). Що ж ви, товаришу Безбородько, так, практично, помилилися? (До Безсмертного). Не легко було стільки заробити?

    Безсмертний. Спочатку було важкенько, а як Героя доскочив — полегшало.

    Гордієнко. І на чому ж ти, Марку, Героя заробив? Безсмертний. На танках, Зіновію Петровичу.

    Дід Євмен .І скільки ж ти їхньої фашистської машинерії понівечив?

    Безсмертний. В тому бою чотири чи п'ять. Борисенко (насторожено). Як це так: чотири чи п'ять? Такі бої не забуваються.

    Безсмертний (задумливо). Таке не забувається... Кисіль (допитливо). Так скільки ж ви, нарешті, танків підбили?

    Безсмертний. За чотири точно пам'ятаю, бо тоді я ще був бійцем, а не продірявленим решетом. А п'ятий, не знаю, чи сам при останній пам'яті підбив, чи мої хлопці. Напевне-таки, вони, а мені по великодушності своїй дописали, щоб я став Героєм.

    Борисенко (стиха). Молодчина! Безбородько. От бачите, і примітка знайшлася у геройстві товариша Безсмертного. Тому я хотів би довідатися ще про одно: чи знало командування, що товариш Безсмертний сидів у тюрмі?

    В кабінеті залягла мертва тиша. Всі уважно дивляться на Марка.

    Безсмертний. Знало. Я не приховував своєї біографії, не кривив совістю ні перед людьми, ні перед смертю.

    Борисенко. Що ж, товаришу Безсмертний, зараз вас ударили під серце. Ну, а щоб не було по різних закапелках кривих розмов, закінчимо їх тут, перед людьми. Довелось побувати в тюрмі?

    Безсмертний. Не минула тяжка година.

    Борисенко. Розкажіть коротко.

    Безсмертний. Про яку тільки розказувати? Про царську чи...

    Борисенко. А ви там і там встигли побувати?

    Безсмертний. Встиг скуштувати такого добра...

    Борисенко. Про царську вам не дорікнуть. Говоріть про іншу.

    Безсмертний. Може, краще не треба — це декому дуже не сподобається.

    Борисенко. Декому й сидіти не подобалось, а йому й досі цим виїдають серце. Коли можете,— говоріть...

    Безсмертний. Вдруге посадили мене в тридцять сьомому році. Тоді я був головою колгоспу. А хтось із пильних тоді й настрочив, що до мене треба придивитись — чого я так швидко вирвавсь у передові.

    На цих словах Безбородько неспокійно засовався на стільці.

    І цього було досить, щоб я опинився за гратами... Мій слідчий Чорноволенко страшенно допитувався, хто мене завербував.

    При згадці прізвища слідчого Кисіль напівпідвівся з місця, хотів щось сказати, але передумав, витер чоло і важко сів на стілець.

    Затемнення.

    Там, де стояв Марко, стрепенулась дивовижна музика Шопена, а па другому кінці сцени забряжчали тюремні ключі. Від несумісності цих звуків, мов людська душа, зойкнула музика, та не вбила брязкіт ключів. Блиснув електричний ліхтарик, окреслив у тюремному коридорі тіні наглядача і Чорноволенка.

    Наглядач. Усе чогось не спиться вам?

    Чорноволенко. Ми не маємо права спати, коли біля нас, коли навкруги нас і за нами причаїлись вороги.

    Наглядач. Знаєте, як прозвали вас?

    Чорноволенко. Як?

    Наглядач. Майстром групових викривань.

    Чорноволенко. Бо треба так дивитись на життя:

    а — кримінальний злочин людина може зробити без спільників; бе — політичний злочин неможливий без груп. Допитуєш одного — витягай з нього й групу. Тому й не спиться.

    Наглядач. Це вже тепер не спиться, а що буде, коли старість стане на поріг?

    Чорноволенко (з підозрою). Ти про що?

    Наглядач. Про безсоння, що попереду. Яке воно буде?

    (Продовження на наступній сторінці)

    Другие произведения автора