П р о н я. З мухленталену. Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж.
Г о л о с (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить...
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
П а р у б о к (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
М і щ а н к и (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Н а с т я. Славно! Та велике яке!
Н а т а л к а. Тут і трьох можна вкутати!
М і щ а н к и (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили...
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повилось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати...
Н а с т я і Н а т а л к а. Ходімо, ходімо! (Ідуть).
(X и м к а вбіга, але Я в д о к і я П и л и п і в н а їй маха рукою, і разом розкладають на стільці всі речі.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).
Г о л о с (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтонами. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
І н ш і. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!
ВИХІД X
(Г о л о х в о с т и й і два митрополичі баси.)
Г о л о х в о с т и й (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й б а с. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й б а с. Наберете в кишені добра.
Г о л о х в о с т и й. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом первого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й б а с. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й б а с. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана...
Г о л о х в о с т и й. То не мешаєть, пустоє, значить дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо... гм...
2-й б а с. Важно!
1-й б а с. Люблю!
Г о л о х в о с т и й (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту.. Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложкв добре, да вони й у сварці, на щастя,.. Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!
ВИХІД XI
(Ті ж, П р о н я, Н а т а л к а, Н а с т я. П р о н я входить шкірно, за нею подруги.)
Г о л о х в о с т и й (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєйшого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку?
П р о н я (соромливо бере) Ах, мерси? Бонджур!
Г о л о х в о с т и й. Красниє цвети прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
П р о н я. Мерси! (Набік). Який душка!
Г о л о х в о с т и й. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило...
П р о н я (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
П р о н я. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й б а с. Для такої панни і потрудитись можна.
П р о н я. Ви мнє комплімента пущаєте? Мерси!
1-й б а с. Можна й припустить.
2-й б а с. Стоїть.
Г о л о х в о с т и й. Обхожденіє понімають.
П р о н я. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).
(Той лебезить.)
1-й б а с (до другого). Тут нас, брате, жде велика випивка!
2-й б а с. Невже? Добре приймають?
1-й б а с. Побачиш!
Н а с т я (до Наталки). Дивись, як ота чапля маніжиться та кладе носа на плечі.
Н а т а л к а. Еге ж, ну їй уже можна...
Н а с т я. Чіплятись на шию при всіх?
(Баси підходять до них і просять під ручку.)
П р о н я (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь...
Г о л о х в о с т и й. Што ж дєлать, моя дорогая нєвеста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
П р о н я. Да, ужасть как долго! Я позову родителів зараз. (Іде до пекарні).
ВИХІД XII
(Ті ж і г о с т і.)
(Ввіходять поважні міщане й міщанки)
Г о с т і. З неділею святою будьте здорові і з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!
М і щ а н к и. А де ж хазяї? Не видко...
Д р у г і. Ото, певно, жених з квіткою.
М і щ а н к и. Та й у куце ж убрався!
Д р у г і. А нічого, з себе гарний!
М і щ а н к и. Тільки худий, нічого й в руках подержати!
(Г о л о х в о с т и й упада коло подруг.)
ВИХІД XIII
(Ті ж і старі Сірки, за ними П р о н я й X и м к а.)
(Сірко йде попереду, за ним Я в д о к і я П и л и п і в н а з хлібом з сіллю, П р о н я, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться X и м к а.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!
(Г о л о х в о с т и й цілує руку Явдокії Пилипівні.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Дай боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!
П р о к і п С в и р и д о в и ч (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню). Пошли вам боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!
П р о н я. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!
М і щ а н к и (плачуть). Так, так! Справді!
М і щ а н є. Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не плач, стара: треба ж колись віддати.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.
Г о л о х в о с т и й. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Пора, пора, стара!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!
Г о л о х в о с т и й (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе). Винеси, господи!
(Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю. Молоді становляться на килимі, два баси, Н а с т я і Н а т а л к а з свічками по боках.)
ВИХІД IV
(Ті ж і С е к л и т а, У с т я , М а р т а і М е р о н і я, а потім і Г а л я.)
С е к л и т а (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустить Секлиту Лимариху!
(Всі поторопіли.)
Г о л о х в о с т и й (набік). Пропав я!
П р о н я. Тітка? Разом
С і р к о. Сестра? /
С т е п а н (з-за вікна). І-і! Тітка С е к л и т а, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.
С е к л и т а (вліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бог з тобою, сестро! Разом
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Господь з вами! /
С е к л и т а. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете? Я вам доважу, що не вкрадете!
С і р к о. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!
П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?
С е к л и т а. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, І не підете! Не пущу, хоч лусну!
М а р т а. Не пускайте, кумо, не пускайте!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми винні?
С е к л и т а (кричить), Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки кричатиму: розбій, розбій!
П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль!
(Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: "Ой, не душіть!", "Пустіть хоч руку!", "Шибка, шибка!". Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку. М е р о н і я, М а р т а, У с т я то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч ї Явдокїя Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!
Г о л о х в о с т и й. Що ж це, впустили якусь самашедшу!
С е к л и т а. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!
П р о н я. Вона п'яна! Залила очі та й лізе!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче).
(Продовження на наступній сторінці)