П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й я не підбіжу. Ти молдша, у тебе й ноги прудчіші.
X и м к а. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч за плечі бери!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та ну-бо, Химочко, піймай, будь ласка! Візьми шматок хліба, примани Рябка та й насядь!
X и м к а. Спасибі вам! Сідайте вже краще ви на його, коли вам нічого не шкода.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та ходім і я поможу, тільки не лайся, та повідчиняй мені вікна й ворота, нехай люде дивляться!
X и м к а. Щоб поналазило їх і в двір, і в хату та щоб пообкрадали ще!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, що ж робить! Один тому час, що й батько в плахті!
X и м к а. Ет! (Виходить).
ВИХІД III
(П р о н я сама.)
П р о н я (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто як огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не знаю вже, чи й доживу до вечора... Як я пригорну його, як... Ой, ой, як здумаю... Когда б только скоріще! (Закрива очі рукою). Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою паніею сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому... (Пішла по хаті і стала перед дзеркалом). Чи не вкоротив він мені шлейфа. Єй-богу, вкоротив, жидюга, вкрав! І казала ж мамі, щоб оддали на Хрещатику, так хіба ж з тією простотою зговориш! Ой лишенько, і це ж не по-модньому! Хто ж так високо талію робить? Ні плечей, ні грудей! А по моді усе должно бути на виставці! (Походжа павою) Пхе! Тут тільки тхне чимсь? Оливою од підлогів, пхе! Химко! Химко! Кади мені швидче по хатах, та більше, та поодчиняй вікна! Химко, Химко!
Г о л о с Х и м к и. Та чую, не позакладало...
П р о н я. Так повертайся ж швидче. Піти ще по двору проходитись, хай дивляться та губи кусають! (Виходить).
ВИХІД IV
(X и м к а й У с т я .)
X и м к а (входить з смолкою). Уже повіялась, шелепа! От уїлась! Хоч би вже тебе викурити оцим куривом!
У с т я (вбіга з кошиком). Добридень вам, з неділею будьте здорові! А де старі Сірки?
X и м к а. Та там десь колотяться...
У с т я . Чого ж то? А П р о н я де?
X и м к а. А, і не питайтесь!
У с т я . Чого це ваші до Секлити на іменини не прийшли? А там сватання було: просватали Галю за Голохвостого.
X и м к а. Тю на вас!
У с т я . Ти, дівко, не тюкай, а слухай! Пропили ми навіки Галю, а Г о л о х в о с т и й найняв катеринку та аж сюртука скинув, так вибивав тропака.
X и м к а. Брехня!
У с т я . Що ти мені брехню завдаєш? Стара вже я, дівко, щоб брехати; то, може, твоя мати брехала, як на лавці лежала!
ВИХІД V
(Ті ж і М а р т а.)
М а р т а (засапавшись). Добридень вам! А де ваші? (Глянувши на Устю). Уже випередила: от довгонога чапля! (До Химки). Чи ви знаєте, що С е к л и т а Лимариха заручила уже Галю з Голохвостим?
У с т я . А що, не казала? Брехня?
X и м к а. Та що це ви мелете? Про якого Голохвостого?
У с т я . Про Голохвостого — цилюрника, сина того, що за Канавою був!
М а р т а. Та він же один на весь Подол; другого Голохвостого немає!
X и м к а. Так той же самий Г о л о х в о с т и й сьогодні вінчається з Про нею!
У с т я і М а р т а (сплеснувши руками). Що ти? Невже?
X и м к а. Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля... Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!
У с т я . Матінко моя, оце штука!
М а р т а. Ну й бешкет!
У с т я . Та чи ти часом не дуриш нас?
X и м к а (показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!
У с т я (глянувши). Ой ненько моя! Єй-богу, в білій сукні, ще й у квітках! М а р т а (за нею).
М а р т а (за нею). Справді, справді! І хвату почепила!
У с т я . Так побіжім зараз до тітки Секлити сказати! М а р т а. А побіжім! От буде халепа! У с т я . А буде! (Стикається лобом з Мероніею).
Хи м к а (сміючись). Ну, тепер уже піде баталіяі
ВИХІД VI
(Ті ж і М е р о н і я.)
М е р о н і я (спотикаючись і шкандибаючи). Оце летять! Так штовхонули, аж тім'ям об двері ударилась! Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!
X и м к а. Амінь!
М е р о н і я. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!
М а р т а. Спізнилась!
У с т я . Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!
М е р о н і я. Ой гріх який!
М а р т а і У с т я . Ми йдем до Секлити зараз звістити.
М е р о н і я. І я з вами. Ой не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой не біжіть-бо! (Вибіга за ними).
X и м к а (сміючись у вікно). Та пождіть-бо, бо впаде! Ну й оказія! От зух! На двох вінчатись хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха!
ВИХІД VII
X и м к а, Н а с т я і Н а т а л к а. Н а с т я й Н а т а л к а виходять повбирані, але по-міщанськи.
Н а с т я. Добридень вам! А П р о н я прибралась уже?
X и м к а. З досвіта ще!
Н а т а л к а. А де ж вона?
X и м к а. Та отам десь пошелепалась замітати двір. (Виходить).
Н а с т я. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила боже як!
Н а т а л к а. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?
Н а с т я. Кислим оком та довгим носом.
Н а т а л к а. А вже правда! І де в його ті очі були?
Н а с т я. Звичайно, за гроші бере.
Н а т а л к а. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.
Н а с т я. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює, понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло...
Н а т а л к а. Іменно, як на корові сідло...
Н а с т я, Аз того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не од полощеш!
ВИХІД VIII
(Ті ж і П р о н я.)
П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.
Н а т а л к а. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Н а с т я. Чудо, чудо! У вас таки смаку, як у тії кралі.
Н а т а л к а. Та яке модне!
П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Н а с т я. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
П р о н я. Мерси за компліман!
Н а с т я (до Наталки). Не передавай куті меду!
Н а т а л к а (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!
Н а с т я. Чи справжні ж?
П р о н я. Авжеж!
ВИХІД IX
(Ті ж і Я в д о к і я П и л и п і в н а.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли за каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!
Н а с т я. Ого! Сімдесят п'ять!
Н а т а л к а. Ой мамо моя!
П р о н я. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!
П р о н я. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!
Н а с т я. Позаторік ще?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!
П р о н я. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).
П р о н я. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?
Н а с т я і Н а т а л к а. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!
С т е п а н (з-за вікна). За кого Сірки віддають дочку?
Г о л о с. За якогось цилюрника.
С т е п а н. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (таска цілий жмут всяких суконь). Осьде, гляньте яке!
Н а с т я. Чудесне! Широке та добряще! (Маца).
Н а т а л к а. Ой яке гарне! Як шелестить!
(Юрба всякого роду людей натовпом лізе до вікон, а Д е х т о й до дверей.)
П р о н я. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!
Н а с т я. Чи шовкове, чи бавовняне?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого? Єй-богу, правда!
Г о л о с (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
П а р у б ок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Д і в ч и н а. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!
(Сміх.)
П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели? Я в д о к і я П и л и п і в н а. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
(Продовження на наступній сторінці)