М і щ а н к и. Ха-ха-ха! Ну, й не шибеник оцей панич?!
Д р у г і. Як вогонь! А гарний!
М а р т а (до Секлити). Та скажіть-бо, хто це?
С е к л и т а (одводить Марту і таємно). Я сьогодні два празника справляю: іменини й заручини! Отой красень, Г о л о х в о с т и й, жених моєї Галі. Капосна дівка зловила такого жениха, що мій покійний Лимар проти його як свиня проти коня.
М а р т а. Гарний, гарний!
С е к л и т а. І багатий... Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватання весілля не буде. (Цілується і одходить до гостей).
М а р т а (кличе Устю набік). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний панич сьогодні заручився з Галею. Тільки нікому, нікому не кажи, борони боже! Такий приказ! (Одходить між гурт).
У с т я . Побий мене святий хрест, як скажу!
М е р о н і я (наближається). Про що це вона вам шептала?
У с т я (тихо). Оцей панич сьогодні заручився з Галею, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав, чуєш?
М е р о н і я. Ой гріх! Та мовчатиму, мовчатиму... Заціп мені язик, святий Мовчало!
(Одходять і починають шептать одна одній на вухо, ті дивуються, здвигують плечима.)
С т е п а н (почувши, про що шепочуть). Ніт, так і туї! Видержать більше несила... Того й дивись, що з кулаками кинусь, краще піти! (Вголос до Секлити). Прощайте, Секлито Пилиповно!
С е к л и т а. Чого се ти? Куди?
С т е п а н. Та там робота єсть...
С е к л и т а. Та посидь ще: закуси, випий!
С т е п а н. Спасибі, у вас і без мене багато: ми вже залишні будем!
С е к л и т а. Як знаєш... (Одійшла).
С т е п а н (до себе) Ну, вже або виведу тебе на чисту воду, або голову провалю! (Хутко виходить).
ВИХІД XIV
(Т і ж без С т е п а на.)
С е к л и т а. Що се ми сидимо, пхаємось коло столу, мов вівці! Сядьмо, куми, долі!
Д е я к і. А сідаймо, сідаймо, бо вже деякі на стульці не всидять!
С е к л и т а. Пидоре! Давай килима! Простилай долі і столи ті одсовуй к бісу!
(П и д о р а стеле килима, М а р т а бере стільця і ставить посередині.)
У с т я Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо й долі кругом вас.
Сідають, С е к л и т а на стільчику.
В с і. Ви, імениннице, наше красне сонце, а ми ваші ясні зорі.
Г о л о х в о с т и й. Де ж мені, ясному місяцю, притулитись?
М а р т а. Е, такому місяцю не на небі місце.
Г о л о х в о с т и й. Чому? Преподобниці не приймуть?
У с т я . Преподобниці, може, й приймуть, а що свяіі, то виженуть!
Г о л о х в о с т и й. Та сідайте-бо хоч ви, Галю, коло мене!
С е к л и т а. Сідай, сідай! Тепер уже можна? Бачите, яка парочка? Поздоровляйте: ще жених і молода; Г о л о х в о с т и й посватав.
Г а л я. Мамо! Не робіть цього... слухайте, що я вам скажу...
С е к л и т а. Після! Мовчи тепер та диш.
Г о л о х в о с т и й (набік). Що це вона, здуріла? Привселюдно меня об'являєть женихом! От тобі й раз, досидівся! Тепер почнуть язики чесати!
М і щ а н к и (до Голохвостого). Бачите, а ви мовчите...
Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Та то ще тольки так, між нами... розговор був... Когда ще судить бог сватов прислати...
С е к л и т а. Що там сватів! От повеличайте їх, кумочки мої, та й заручини зап'ємо! Правда, гарна парочка?
Г о л о х в о с т и й (набік). Оце взяла в лещата!
У с і. Гарна, гарна, як вугірочки! Поздоров боже!
В с і (співають).
Де ж був селезень, де ж була вуточка?
Селезень на ставку, а вуточка на млинку!
А тепер вони в однім болоті,
П'ють воду, їдять ряску по своїй охоті.
Де ж був Свиридко, де ж була Галочка?
Що Свиридко у батька, а Галочка у неньки!
А тепер вони у одній світлиці,
Їдять з медом пухкі книші й паляниці,
П'ють вино й варенуху, обоє раденькі!
С е к л и т а. Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Секлиту Лимариху!
В с і (співають).
І лід тріщить, і комар пищить,
А то кум до куми порося тащить.
І кумочко, і голубочко!
Звари мені порося, щоб і юшка була.
І юшечка, і петрушечка!
Кума моя, люба моя, моя душечка!
С е к л и т а. Ой не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Втира сльози). Так ви розжалобили, так розтривожили! Ой бідна я, сирота; цурається мене рідня моя: ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!
Г о л о х в о с т и й (схоплюється, мов опечений). Хіба вам Сірки рідня?
С е к л и т а. Аякже, сестра рідна... А та носата — небога!
Г о л о х в о с т и й (набік). От влопався!
С е к л и т а. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту дурноголову!
Г о л о х в о с т и й (набік). Ну, пропав тепер, навіки пропав!
С е к л и т а (плаче). А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить, що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (Хлипа).
Г о л о х в о с т и й. Що його в світі божому робить? Просто вже й ума не приложу.
М а р т а. Та я б їй, отій вашій Проні!..
С е к л и т а. А ти ж думаєш як? С е к л и т а Лимариха їй подарувала? Ого! Не на таку напала! (Береться в боки). Та я отой носатий пенціон так одманіжила, так вишустрила на всі боки, що аж баньки повитріщали! Плюнула межи очі та й зацурала: ні я, ні Г а л я й ногою до смерті не будемо!
Г о л о х в о с т и й (набік). Слава богу, вони, значить, в сварці! Мов світ мені піднявся, аж од серця одлягло!
М а р т а. Авжеж, чиста сова!
У с т я . Чапля!
Г о л о х в о с т и й (підходить). Жаба кислоока!
Сєклита. А ти її знаєш?
Г о л о х в о с т и й. Та видів раз отого штурпака!
С е к л и т а. Вже іменно! Нехай її курка брикне!
У с т я . Хай її лунь вхопить.
М а р т а. Хай її п'ятниця свята покара!
Г о л о х в о с т и й. Холера на її голову!
С е к л и т а. Анахтема, анахтема, анахтема!
В с і (хором). Анахтема, анахтема, анахтема!
С е к л и т а. Пху на неї, та й годі!
В с і. Пху, пху, пху! На неї, сатану!
М а р т а. Годі, цур їй, пек! У с т я . Будемо веселі як перше!
С е к л и т а. Ну, лихом об землю! Гуляймо цілу ніч!
М е р о н і я. А мені на Печерськ!
С е к л и т а. К бісу! Гуляймо, поки ноги держуть, а то поснемо отут! Завтра неділя. Нікого не пущу!
(Чути оддалеку катеринку.)
Г о л о х в о с т и й. От якраз до ладу: явилась на виручку! Треба тут їх так замакітрити, щоб на завтра й ноги їдкидали! Закликати катеринщика ще! (Вибіга).
М а р т а. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка... та... не хочеться тільки розказувати.
В с і. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!
М а р т а. Так стіни слухають!
Д е х т о. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!
У с т я . Знаю я, про кого мова мовиться...
М а р т а. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло їде річ!
У с т я (схоплюється). Про наше кодло! Ну що ж, кажи!
М а р т а. Не чіпляйся, Усте, бо скажу, так і крикну на всю хату!
У с т я . Кричи, кричи, шелихвістко!
М а р т а. Не злякалась, псяюхо, не злякалась! Твій рід стоїть отут мені у печінках! Як уступила твоя сестра, Степанида, до брата в хату, то неначе братові й мені на шию наступила. Ви всі такі!
(Катеринка входить.)
У с т я (сікаючись). То й ми всі такі? То й я така?!
М а р т а. То й ти така й твоя мати була така!
У с т я (з кулаком). Яка ж була моя мати?
С е к л и т а. Та годі вам!
Д р у г і міщанки. Уже завелись!
(Катеринка заграла польку, і всі зразу втихомирились.)
ВИХІД XV
(Ті ж і к а т е р и н щ и к.)
В с і. Хто це музику найняв?
Г о л о х в о с т и й. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіші були іменини! Как маєте лаятись, давайте лучче гулять!
В с і (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!
С е к л и т а. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: С е к л и т а Лимариха гуля!
(Всі розступаються, С е к л и т а посередині)
С е к л и т а (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, С е к л и т а Лимариха гуля! (Почина танцювати).
Г о л о х в о с т и й (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити проти Секлити гопака). Усі. Ой на дворі метелиця, Чому старий не жениться?
М е р о н і я. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло).
(Завіса спада.)
Дія четверта
(Світлиця у Сірків, та ж, що і в 2-й дії.)
ВИХІД І
(X и м к а сама.)
X и м к а (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв! Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити — завтра Великдень! Щось непевне... А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, І івелика пані поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить... А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидче йшла до дідька в болото!
ВИХІД II
(X и м к а й С і р к о.)
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Піймай, Химко, собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та полатала литок.
X и м к а. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб ще вам за псами ганяла?
(Продовження на наступній сторінці)