З яким взяла святе я заручення?
Леся
Сохрон, жених? То інше почуття!..
Омана, вір: його ти шанувала,
Як лицаря, як друга, і — не більш!
Вогнем палким до його не горіла...
Маруся
Але то гріх...
Леся
Не вільні в серці ми,-
Воно одно над нами єсть владика
І примхою іде наперекір...
Ти подолать його не мала сили...
Маруся
Так, так було... боролась я дарма.
Молилася, ридала дні і ночі,
Але з паші не зводила очей...
Себе кляла... Сохрона в серці крила,
А він все блід і брався туманом,
І обняла мене пекуча мрія:
Вона мене до любощів тягла,
До цілувань з коханим бусурменом...
Аж соромом пашіло у лице
А я думок прогнать не мала сили,-
Вони росли у душну ясну ніч,
Мов надихав жадання місяченько...
Ну, й сталося... В коханні він спалив
Мене зовсім... Зомліла я.
Леся
От бач,
А як колись на мене прогнівилась...
Маруся
Тебе не раз згадала я...
Леся
Але
Я не могла минулого забути
Й перемогти це серце навісне...
Хотіла вже на себе зняти руки,
Та доля ще зоглянулась,— мій пан,
Мій володар, умер чогось раптово;
Тоді його розпродали гарем,
І твій паша купив мене...
Маруся
Мій боже!
І ти в садку робила, може, з рік,
Поки тебе випадком не спіткала...
Голубочко! (Обніма.)
Леся
Мені той світлий день
Щасливішим став днем.
Маруся
Моя зірнице! (Цілує.)
Як в очі ці блакитні я дивлюсь,
То мов друге, далеке бачу небо...
Леся
Коли вони вражають так тебе,
То вирву їх...
Маруся (з ляком)
Для мене? Ай! Не треба!!
Радніша ти прийняти всяких мук...
А я тебе пустить не маю сили...
Леся
Куди мені? Він, певно, вже забув...
І одруживсь або погинув в січі...
Вже стільки літ — ні вісточки!
Маруся
Прости,
Вразила я твою болючу рану...
Ну, годі ж, ну!.. Ось краще заспівай...
Я так люблю твій голосочок слухать!
Леся
Мої пісні нерадісні!..
Маруся
Співай,
Нехай той сум хоч душу одволожить!
Леся (співа)
Зеленая ліщинонько,
Чом не гориш, та все куришся... і т. д.
Маруся спочатку слуха журливо, а далі й сама вступає дуетом.
Ахмет наближається й заслухується пісні.
Маруся з риданням кінчає.
Леся
Ой лелечко!.. Чи ж не казала я! (Упада.)
Маруся
Як боляче!.. Мов ніж пройняв за серце...
Ти не турбуйсь: така вже моя стать...
От приведи ти краще янголяток
Моїх обох. Укохані дітки,
Хоч як-не-як, розважать серце неньці...
ВИХІД IV
Маруся і Ахмет.
Маруся
І ти, Ахмет, заслухався пісень?
Чи до смаку?
Ахмет
Ох! (Втира сльозу.)
Серце рвуть: то ж рідні.
Маруся
Як?! Що сказав?!
Ахмет
З Украйни, пані, я...
Маруся
Українець — і євнухом?
Ахмет
Не диво;
Що не здола над безоружним ґвалт!
Знесилили, скалічили... а потім
Звеличили у цей поважний чин...
Українцям найбільш діймають віри:
Вони цупкі у слові...
Маруся
Зроду б я
У євнусі...
Ахмет
Владичная ханине!
І ти ж сама з святої сторони...
Маруся
Ти постеріг?
Ахмет
В Ахмета гостре око,
А ще гостріш у серці почуття:
Недарма ж так воно мов прикипіло
До тебе вмить...
Маруся
Земляче! Рідна кров,
Либонь, без нас до рідного нас горне.
Ахмет (кланяється)
Твій вірний раб!
Маруся
Не раб, а щирий друг;
На друга ж всяк покластись може?
Ахмет
Сміло,
Як на скалу!
Маруся
Оддячить тобі бог!
ВИХІД V
Ті ж, Леся, дівчинка і хлопчик.
Маруся (кидається назустріч своїм дітям)
Ах, ось вони! Мої розкішні квіти!
Мій любий скарб, моя утіха, рай,
Моє життя, і радощі, і болі...
Як серденько солодко ниє... ой,
Сюди, сюди! До мами!
Хлопчик (підбіг)
Я сколіш!
Дівчинка (теж)
Постій, і я!
Леся (за руку держить)
Ну, копки, копки! Прудко!
Маруся
(обох пригорта і цілує то одне, то друге)
Любесенькі, гарнесенькі! Як мак,
Красуєтесь, як огірочки миті...
Чи ж є у кого кращі діточки?
(Обертається до Ахмета.)
Ахмет
Доправди ні... над всі!..
Леся
Краса красою!
Маруся
То, може, так, щоб догодить мені?
Очиці сі як терен! (Цілує.) А в того
Як та блакить! (Цілує.) А кучері, а лички,-
Пампушечки. (Цілує.)
Дівчинка
Ой мамо!
Маруся
Задушу!
І от цього хлопчиська...
Хлопчик
Мамо, феска!
Ахмет
Чи ба, уже хизується!
Маруся
Зюлі!
(Поправля.)
Ріднесенька! О кучері шовкові!!
(До Лесі.)
Чи краща ж є утіха на землі?
Любов до них — безбурне, ясне щастя,
Воно мені гамує і журбу,
Й нерозважну гризоту мого серця:
Як обніму, як приголублю їх,
То цілий мир сліз, стогону і муки
Зника з очей перед оцим мирком...
Леся (зітха)
Не знать мені такого щастя.
Ахмет
Боже,
Судилося мені його на хвилю взнать,
Щоб тяжчою здавалася неволя!
Хлопчик
А в мене є опука!! (Котить.)
Зюлі
В мене обід!
А кидай, ну!!
Той кида, Маруся біжить за ним.
Леся (бере Зюлі за руку)
Ну, хутко! Доганяй!!
Забігають.
ВИХІД VI
Гірей-паша і Ахмет.
Гірей (входить і озирається)
Нема зорі... І цей едем — пустиня,
Мов саваном укрився жалібним,
Мов хмарою повився серед ночі...
І смутно страх, і цвинтарем скрізь тхне;
А хай блисне з-за хмар південний промінь
І зразу все засяє, оживе:
Веселкою заграють водомети,
Зашепотять чинар і кипарис...
О, як її кохаю я!.. Щодень
Моя жага і любощі зростають.
І краю їм, вбачається, нема!
Шість літ живу в едемі я пророчім,
Якого вряд чи й знає Магомет, [14]
Бо гурії нема такої в небі...
Не порівнять з її очима зор,
З її чолом — снігів гори Лівану,
Із личеньком — троянди пелюстків;
А що душа — то божая зірниця,
Вона сія і наділя теплом
Все те, куди долине її промінь...
(Озирається.)
Та де ж вона? З палацу вийшла в сад,
А тут нема... Вона чогось сумує
Й ховається в самотині... Це все
Турбує страх мене... Агов, Ахмете!
Ахмет
(схиливши голову і приложивши до грудей руки)
Владико мій! Я тут, як вірний пес,
Чекаю-но вчинити твою волю.
Гірей
Де сонця світ, моя ясна х а н и м,
Владичиця, життя мого утіха?
Ахмет
Господарка, краса усіх красот,
Пішла туди гулятися з дітками...
Гірей
З дітками... а! А як, смутна чи ні?
Ахмет
В останній час при Лесі охвітніша:
Втішалася, сміялася...
Гірей
Аллах
Ховай її від всякої гризоти,
Хай хмаронька не криє їй чола!
Я дуже рад, що їй знайшлась землячка
Хоч будить це за рідним краєм нуд,
Але його нічим не погамуєш...
(Уздрівши.)
Ах, он вона... душі моєї скарб!
Ахмет відходить.
ВИХІД VII
Гірей і Маруся.
Маруся (підбіга з глибини кону)
Лови, лови!.. Клубочком покотися!
А хто кого? Ціп, ціп!
Дівчинка
Ой мамо, ой!
Як весело!
Хлопчик
Мене ти не піймаєсь?
Маруся
Не дожену? А ось! (Ловить і цілує обох.)
Діти (сміються)
Ха-ха-ха-ха!!
Гірей
Ось певний рай,— нема другого раю!
Маруся
Мій сокіл тут? (До Лесі.) На, одведи дітей!
Гірей
Тривай! Дай я їх обніму...
Діти (кидаються на шию)
Ой, тато!
Маруся дивиться чуло, зрушено; Леся виводить дітей.
Маруся
Так любиш ти своїх орляток?
Гірей
О,
Як свій коран, як пахощі лілеї,
Вони твої, то досить і того...
Маруся
Мої й твої, мій любий, мій коханий
Мій пишний пан, мій лицар дорогий!
Гірей (обніма)
О квіте мій, красо садків едемських!
Усе життя в тобі й для тебе... Ах,
Як серце гра, яке тут зап'яніння!
Боюся я, позаздрить нам пророк
І затьмянить ясне, безкрає щастя...
Маруся
Чи ж він лихий?
Гірей
Але ж і сам аллах
Поквапиться на наше раювання...
Маруся
Щасливий ти, мій орле?
Гірей
Як ковиль,
Коли його вітрець гойдає тихо,
Як рибонька на волі у воді,
Як лотос той під променем пекучим...
(Продовження на наступній сторінці)