Аж завидки їх вхоплять... Ха-ха-ха!!
(Побігла.)
Ганна
Та стій! Куди? От дзиґа ще, та й годі!
По хутору собак дражнить, чи що?
Щоб обнесли серпанок і спідницю?
З веснянкою дійдуть вони й сюди,
А поки що тут поможи прибрати...
(Озирається.)
Де ж наші це обручені дітки?
Леся
Туди пішли... ген ходять по леваді.
Покликати?
Ганна
Нехай собі гудуть,
Як голубки... Коли ж і буркотати,
Як не тепер!.. За сиротою бог:
Малжонка дав хорошого Марусі,
Поштивую дитину дав мені:
Не пияка, не лодаря-гульвісу,
А лицаря вже славного.
Леся
Ох-ох!
А співака якого на бандурі!!
Ганна
Тобі одно!
Леся
А так, коли козак
Та хорошун, та на бандурі грає,
Та ще й співа... то, боже, спасе мій,
Не встояти нізащо, анізащо!
Ганна (сміється)
Ох, дівко, ох! Яка ж бо ти слаба!
Невільний він, обручений...
Леся
Дарма!
Хіба відбить його на думці маю?
Мені аби послухати пісень...
А то б таки у подруги, посестри,
Коли й сама...
Ганна (обнімає й голубить)
Та знаю, знаю я
І таїну твого серденька...
Леся
Мамо!
Ганна
Так, мамою і буду...
Леся (змішалась, зчервоніла)
Боже мій!
Не знаю й як! (Цілує руки.)
Так я увесь цей мотлох
Перенесу в середню... І відро
Геть приберу, і ночви... А намисто
І дукачі у скриньку положу...
А може, ще що паніматці треба?
Вертаються ген наші молоді...
(Побігла в будинок.)
ВИХІД ІІІ
Ганна сама.
Не дочекавсь мій панотець до втіхи —
Побачити з дружиною дочку,
Укохану єдиную Марусю...
То б радувавсь небіжчик дорогий!..
Тепер тобі, моя сирітко люба,
Благословення дасть чужа рука,
А рідная лежить в глибокій ямі
Під тяжею чавунної плити...
(Утирає сльози.)
Але вона за щастя твоє, доню,
Підніметься на тім світі в мольбі
Перед ясним вінцем святої діви...
О господи! Ти — милосердя скарб,
Твоїх щедрот не пересохне море...
Поглянься же з райських своїх осель
На доленьку рабів твоїх сумирних,
Сохрона та Марії, і пошли
Їм лагоду та тихе довге щастя!
(Пішла.)
ВИХІД IV
Леся з Степаном.
Леся (знов виходить на рундук і, глянувши за місток, зупинилась, приложивши до очей руку)
Здається він, мій сокіл, мій орел...
Недаром же затьохкало серденько...
Так, він і єсть...
Степан (з-за містка наближається)
Вже мурза тут... провів
Яругами цю татарву в діброву...
Леся (підбіга)
Мій голубе!.. На мене й не зирне,
Встромив чогось у землю свої очі...
Чи ж сердишся?
Степан
Ні, не того...
Леся (заграє)
А що ж?
Може, знайшов собі дівчину другу?
Ну, признавайсь! (Крутить його.)
Степан
Ото ще!
Леся
Е, щось є...
Непевне щось, непевне... Не оманиш...
Мов варений... і голосу не чуть...
Щось на душі нечисте... Щось зрадливе...
Степан (дрижить)
Та що ти? Цить!
Леся
З лиця ти навіть зблід...
Ховаєшся од миру, наче злодій...
І глянути у вічі...
Степан
Лесю, цить!
Ох, не вражай!..
Леся
Коли гріха не маєш,
То усміхнись і приголуб мене,
Як перш було, хоч тихими словами...
Чи, може, я тобі обридла вже,
І хочеш ти відкинутись?
Степан (набік)
Не можу...
Горить, пече...
Леся
Та що ти! Схаменись!
Скажи мені... признайся... що там сталось?
Чи знов біда... чи втрата... чи похід?
Що ж ти мовчиш? Я, далебі, заплачу...
Степан
Несила... ет!
Леся
Та що за таїна?
Промов мені без жартів — це образа...
Не хочеш, ні?
Степан
Ох!
Леся (розсердилась)
То бувай здоров...
Козаче мій!.. (Пішла на рундук.)
Степан
Будь проклятий, скоріше!
ВИХІД V
Степан один.
Степан
Прокляття! А! Удар хоч з неба грім,
Убий мене, зрадливого Іуду! [9]
Іуду... Так! Я рідную сестру
Продав в ясир, в неволю бузувіру...
За золото зневажив свою кров,
Зламав кільце, яким бог рід єднає,
Втоптав в багно з віків святий закон
І на загин дав християнську душу!
Іуда! Гірш! Той хоч відвагу мав
Порвати вмить своє життя гидливе...
А я?.. Я — тхір! Тремтить оця рука,
Не зводиться до лицарського вчинку...
Невже ж то ні? (Хапається за кинджал.)
Е, пізно! Час минув:
Тепера смерть ще більш накоїть лиха...
Їх тут загін... Зборонців в нас нема...
Все випалять і виріжуть невіри,
Коли зламать їм слово... О, я звір,
Я вибрудок всесвітньої гидоти! (Забігає.)
ВИХІД VI
Ганна, Маруся, Сохрон, а потім і Леся.
Впродовж ції сцени чути оддаля хор.
Сохрон
Три дні — і рай... Але як тихо час
Сей точиться... Неначе дід з похмілля.
Маруся
З'єднали нас святі вже молитви:
Я і тепер твоя, мій орле сизий,
І присяглась цим серцем не зражать,-
Чого ж тобі бентежитись?
Сохрон
Не знаю,
Але тоді тривога одлетить,
Коли наш шлюб жаданий завершиться,
І я його як сонця-правди жду.
Маруся
І діждемось, коли в тім божа воля;
Але чого нам приспішати час,
Коли дає і радість він, і щастя,
І втіхою нам душу напува...
Хіба тобі, мій орле, мало раю?
Хіба тебе і він не вдовольня?
Чого ж жадать прийдешньої хвилини,
Коли оця сучасна чарівна?
Коли б моя була над часом воля,-
Я б крикнула цій миті: "Зупинись
В своїм прудкім польоті; ти — прекрасна,
Ти радістю мені сповняєш світ!" [10]
Сохрон
Твій голосок бринить чудовим співом,
В твоїх очах і любощі, і рай...
В твоїй красі небесна перемога;
Тож і боюсь, щоб скарб мій неземний
Пригода зла не вирвала! Ще три дні!
Маруся
Твої страхи бентежать і мій дух,
Щось затяжке прокралось в моє серце...
Глянь — сонце гра, ні хмароньки, ні мли
На бані цій блакитній та прозорій,-
Чого ж нам ждать тих лиховісних бур?
Вже й день ясний скінчиться незабаром,
І тільки два зостанеться нам дні...
Сохрон
А все ж то два. (Цілує її.)
Маруся
Ох, не смути серденька,
Воно й само щось ниє і тремтить...
Сохрон
Нема чого полохатись зі мною:
Хоч би вся тьма нечистих вражих сил
Із-під землі, із прорвищ злосмердючих
Повстала враз, то перса ці й рука
Тебе, зорю, од неї оборонять;
Край ніг твоїх кістками ляжу я,
І навіть їх не переступить ворог!
Маруся
Так, вірю я! Ти лицарем, орлом
Мені запав найперше в серце... Дужих,
Побідників, звитяжців запальних
Воно любить, кохати тільки й може...
І мариться, що по Вкраїні ти
Скрізь досягнеш і слави, і почоту,
І схилиться до ніг твоїх чолом
Уся пиха, мізерією вкрита...
Сохрон (усміхається)
Дитячі сни. Нас паніматка жде...
Маруся
Матусенька? Ходім, там поруч сядем...
Про славу ти розкажеш, про бої —
Матуся теж послуха...
Сохрон (обніма)
О мій раю!!
Пішли до рундука.
Ганна ще раніш вийшла і з рундука вигляда їх.
ВИХІД VII
Ганна, Сохрон, Маруся, а потім Леся.
Ганна
А я усе вас визираю тут,
Бо чую вже самотину старечу,
То й нуд бере...
Маруся
Ой мамо, не тужіть:
Я вас самих не кину... Так, Сохроне?
Сохрон
Конечне, так... Побудем вкупі час,
А то — до нас...
Ганна
Е, теща, любий зятю,
Залишня річ в кубельці молодих...
Сохрон
Крий боже!
Ганна
І! То так воно здається,
А потім зять щось інше заспіва...
Маруся
Ой, зроду ні! Та то була б образа
Мені така, що і не знаю...
Ганна
Бач,
Уже й пішла за мене суперека...
Як бог судив, то так і буде! Ну,
Сідайте ж тут, бік мене, голуб'ята!
Дивилась би, не зводячи очей,
Та слухала б все ваші буркотання...
Маруся
Ось, ненечко, Сохрон розкаже нам
Про січові пригоди...
Сохрон
Що ж би саме?
А, от хіба про гемонський похід,
Що нас завів за Тендер [11] на погибель.
Зладнали ми чайок десятків з п'ять,
Щоб понестись по морю до Сінопа [12]
Та погулять на славу у невір,-
Добра добуть і визволить з кайданів
Невольників — товаришів, братів,
Що гинуть там по тюрмах та галерах...
Маруся
Ой лелечко! Співають кобзарі,
Яка тяжка робота їм і мука!
Ганна
(Продовження на наступній сторінці)