І тепло тут, і весело,— люблю! (Сіда.)
Сохрон
Та що й казать! Де гра, питво й жонота,
Ти б і днював...
Степан
І ночував би навіть,
Як ось і тут!
Сохрон
Ну, брате, не звикай:
Пробудемо малу ми тут годину,
Поки оброк...
Степан (збентежено)
Та що ти? Схаменись!
У глупу ніч... у хлющу в степ рушати?
Удень надбаємо ми наш прогай!
Сохрон
Та зроду ні! Й хвилини не прогаю,
І в корчму сю не завернув би я,
Коли б, на гріх, не підупали коні...
Степан
Та не шалій! Чи ж Богуслав за морем?
Достанемось без похапу на шлюб;
За день і Буг, за ним Ятрань, Синюха,
А там і Рось, і славний Богуслав,
Де мешкає сестра моя Маруся.
Сохрон
Де сяє мій єдиний в світі рай!
Жид (до себе)
Ага! Вони!!! На руку мов ковінька.
(Підходить до мурзи.)
Степан
Який там рай дівоча красота?
Ударив дощ, обвіяв гострий вітер —
І по красі, по втісі.
Панна перша
Панству ось
Горілки жбан... (Лукаво.) Ще, може, чого треба?
Степан
Надумаюсь і шепітну...
Панна перша
Я вмить!
До панської послуги. (Виходить кокетуючи.)
Степан (налива оковиту)
От де рай,
Так на душі від його промінь грає,
І промінь той не зрадить...
Сохрон
Годі, цить!
Ти підсушись... либонь, намок занадто?
(Одпива трохи.)
А про сестру недбало не верзи.
Її душа прозора, як кришталь,
А серденько доброт високих повне,
Воно весь світ скрасити може...
Степан (сміючись)
Ой,
Та не сміши, а то аж страх...
Сохрон (гостро)
Степане!
Вона мені жоною має буть.
Степан
Ет, байдуже! Усі вони, красуні,
Із однії, мовляв, зійшли діжі,
І серце в них мінливе, як весна ця,-
То сонечко, то сльота, то крупа.
Панна перша, знов проходячи повз, наблизилась.
Сохрон
Ха! Ти, либонь, з таким товаром знався,
Що на торгах купується всіма,-
Панна хутко відходить.
То й чесних всіх заводиш в одну міру,
Але сестру...
Степан
Та слухай, не гнівись,
Хіба тебе образити я хочу?
Сестра моя від тебе не втече...
Тільки чого ж хапатись так до баби?
Сохрон (сердито)
Ух, річ яка! Коли до бруду звик (п'є),
То не каляй ним мення найясніше...
Степан усміхається.
Чи ж знать тобі хвилини неземні,
Що душу нам до неба поривають
І пахощів їй надають райських?
Чи ж зрозуміть тобі те світле щастя,
Яке скраша веселкою життя
І променем живить задубле серце?
Степан
Ха-ха-ха-ха! Неначе Ювенал, [6]
Віршуєш ти жіночі теревені...
А я забув ті дурощі давно
І потопив зітхання у горілці,
Та лицарю й не до лиця вони!
Сохрон
Не до лиця? Свята любов, кохання?
Хіба ж воно принижує наш дух?
Хіба знища завзяття і одвагу?
Степан
Фу, пишно як!.. Змагатися дастьбі...
Але чого твій порожнює кухоль?
(Налива.)
Ну ж, хильнемо за твій щасливий шлюб
І за сестру, на втіху й на здоров'я!
Сохрон
За неї рад! (П'є до дна.)
Степан
От це хильнув гаразд...
Ну, я піду на коней ще погляну.
ВИХІД ІV
Ті ж без Степана.
Шляхтич другий
А де ж сусід?
Охрім
Кишені спорожнив,
То, певно, вже шука поради в жида.
Шляхтич другий
Поради? Ет! За пейси стріпонув,
То й знайдуться, посиплються дукати.
Голоси
Ну, кидай кость! Сто злотих! Двісті!
Охрім
Ой,
Пан, певно, теж до жида має вдатись?
Сміх, а далі тиха гра.
Сохрон (встає і по паузі)
Моя красо, мій кроне золотий!
О, як тебе незмірно я кохаю,
Немов злились всі почуття мої
У це одно величне, світле слово;
Воно яскрить у серці кришталем,
Воно мене до тебе порива,
Зозулечко, моя щаслива доле...
О, як я рвусь душею в Богуслав!
Стрілою б я через степи полинув,
Щоб взять тебе за рученьку мерщій,
Та й на рушник поставить перед богом,
Але лежить між нами далина,
І побороть її одразу годі;
Тож кожна мить, що барить зустріч нам,
Є ворог мій запеклий, ненависний,
А ворогу не раджу я тепер
Стать на шляху, спинить мене в дорозі!
(Виходить у сіни.)
ВИХІД V
Ті ж і Степан з двома шляхтичами, без Сохрона.
Степан стрівся з Сохроном, щось йому сказав, той одійшов; шляхтичі, непевно зирнувши на них, пішли до столу.
Жид (підходить до Степана)
Пан лицар мій прямує в Богуслав?
Степан
Так, жиде, так... В своє кубельце рідне.
Жид
Ой вей, яке ж те місце, знаю й я!
Степан
Бував?
Жид
Авжеж, не раз... і в панській хаті...
Рід знаю...
Степан
Як?
Жид
Хліб купував...
Степан
Ага!
Жид
Адже ваш дім у місті...
Степан
Пальцем в небо!
На хуторі, за містом...
Жид
Ой! Так-так!
За річкою, бік шляху, що у Луки...
Степан
Ха-ха! Брехня! Ну й жидюга!..
Жид
Вей мір! *
Степан
Під дубняком, по другий бік од річки.
Жид
Ай, копф ** який порожній в мене... шлехт! ***
Сестра була у пана?
Степан
Еге ж, єдина...
Жид (радо)
Те-те-те-те! Ой слічна, ой краса!
Маненькою ще бачив... От такою. (Показує.)
І сяла вже, як сонечко ясне...
Всі кликали Марусею, здається?
Степан
Так, так!
Жид
Брати, здається, теж були?
Степан
Ні жодного, пріч мене...
Жид
Батько й мати?
Степан
Вмер панотець... сама собі вдова...
Жид
Ох, ох, вей мір!.. (Пауза.) А сів би пан до столу!
ВИХІД VI
Ті ж і мурза та шляхтич перший.
Мурза (до шляхтича першого)
Так завтра я огледжу весь табун
І решту дам... (Сідає знов на своє місце.)
Шляхтич перший
Преслічно, світлий мурзо!
(Весело до жида.)
Що ж тихо в нас? Гуляй! Співай! Танцюй!
Музик сюда! Мазура!!
Всі (коло столу)
Гей, мазура!!
Жид (у сіни)
Герш-ду, музик! І всі панни сюди.
Панни (зібравшись)
До панської услуги!
Шляхтич перший
Пийте, грайте,
Співайте! (Заграє.)
Шляхтич другий
О, як пан наш затина!!
Хор жіночий
Улани, улани,
Мальовані діти,
Кожна панна рада
За вами летіти;
Не одна панєнка,
Не одна і вдова
За вами, улани,
Полетіть готова!
Хор спільний
Не одна панєнка,
Не одна і вдова
За нами, панове,
Полетіть готова!
Хор хлоп'ячий
Ой кобіти пишні,
Мальовані пані!
Не один з нас, грішних,
Лихом вас спом'яне.
Не один пияка,
Не один гульвіса
Вас, красуні пишні,
Пом'яне у біса!
Всі
Не один пияка, не один... і т. д.
А жонота
Не один пияка, не один гульвіса
Од барил і пляшок
Піде геть до біса!!
Хор спільний
Гинь, нудота й смуток,
Лий венгжину в кубок;
Веселись-но, душа,
Гуляй без кунтуша!
Кохаймося, браття,
Цілуймось, кобіти...
Поки кров в нас грає,
Поти й втіхи в світі!
Під цей хор і музику танцюють мазура деякі пари, а решта підгукують, приспівують, притупують.
Степан (або хто другий, не витерпів)
Гей, шквар козака!
Закінчуються танці або козаком, або краков'яком, коли це можливо.
Шляхтич перший
Ну, досить! Гей!! До столу знов, панове!
До бою я всіх кличу!!
Шляхтич другий
Ой, біда!!
ВИХІД VII
Ті ж без музик і панянок; на кону зостаються тільки дві, і з їх одна в українськім уборі. Жид підходить до мурзи, той показує на одну танцюристку; прикликають; мурза гладить по щоці, а потім розмовля тихо з жидом.
Охрім (уздрівши Степана)
Хі, знов земляк! Степан, либонь... Попенко?
Степан
Степан, Степан... як пан добродій зна?
Охрім
Ще з пуп'янку... Я сам з Великих Луків,
І панотця покійного зазнав...
То з сином вже й чоломкатися можна?
Степан
Авжеж! (Обніма.) Авжеж! Не те що можна,— слід!
Охрім
А що, мовляв, до гурту, може, хочеш?
З фортуною погратися?
Степан
Чом ні?
Вже ж не така вона велика пані,
Щоб січовик не зміг її чіпать!
Охрім
Повія, бра! (До гурту.)
Вельможне добродійство,
Ось земляка до столу вам привів,
Бідкується, що у кишенях мулить.
Шляхтич перший
Так ми йому їх вмить спорожнимо...
Степан
Там хто кому?
Шляхтич перший
(Продовження на наступній сторінці)