— Ви такі розваги мали на увазі?
— Я не знав, який там поставлено фільм. Фільмотека тут досить багата...
В цю хвилину до салону зайшов Макс. Він всім уклонився, спокійно наблизився до канапи і сів поруч з Тересою.
— Ну що, дівчатка, звикли?
Тереса відвернулась. Яна не виявила навіть такої уваги: не помічала.
— Не звикли... — Макс розуміюче кивнув. — Досі гніваєтесь, що я вас сюди привіз. А згодом дякуватимете. Адже так, Фраде?
— Побачимо, — сухо озвався той.
— Ну, Тересо, може, хоч ти мене вибачиш? Тобі сердитись не до лиця...
— Я не серджусь, — всміхнулась не до Макса, а до Фрада.
— А чому ж відвертаєшся? Ну-бо...
— Як справи в четвертій лабораторії? — спитав Фрад.
— Нормально...
— Ти б усе-таки пішов та перевірив...
— Я щойно звідти.
— То піди в п’яту! — голос Фрада пролунав вище, ніж звичайно.
Макс зблід. Підвівся. Перепитав тихо:
— У п’яту? Вона зараз не працює, ти це добре знаєш.
— Тоді в шосту.
Обличчя Макса взялося червоними плямами.
— У нас шостої лабораторії немає.
Фрад подивився на Макса з цікавістю. Той сховав очі. Жодна рисочка не ворухнулася на Фрадовому обличчі, і голос його цього разу прозвучав байдуже:
— В такому разі просто йди геть...
Макс круто повернувся і стрімко, мало не бігом, вийшов у двері.
— А тепер проведемо невелику екскурсію, — запропонував Фрад. — Я б хотів, щоб ви склали певне уявлення про наше плато.
— Ми давно цього хочемо.
Знову кнопка. Цього разу спалахнув екран звичайного відеофона. Фрад розповідав, екран ілюстрував його слова.
— Ми живемо в серці сельви. Наше плоскогір’я чи плато практично неприступне ні для якого транспорту, крім вертольотів. Піднятися до нас знизу неможливо. Це або неприступні нагромадження скель, або прямовисні стіни. Щодо вертольотів, то наші іонні установки контролюють весь повітряний простір навколо плато і над ним. Це я відзначаю між іншим.
На екрані пливла хвиляста лінія верхівок лісу. Ліс на сотні й тисячі кілометрів навкруги... Яна піднесла пальці до горла, щоб затримати мимовільне зітхання, і торкнулася намиста. Майнула думка: нехай Москва почує голос Фрада.
Вона повернула намистинку.
— Олексо, наче був виклик... — сказав Пуебло. Але Яна не подає голосу. Яно! Синьйорито Яно! Ви мене викликали?
— Так... — прошепотіла дівчина. Фрад поглянув на неї.
— Я вас слухаю... — кивнула вона.
Пуебло зчинив був галас, щоб розібратися, хто кого слухає, та зрештою зрозумів і вгамувався.
— Ми справді являємо собою найбільший науковий центр сучасності. Зверху на плато ви бачите тільки плескаті одноповерхові будинки. Вони потонули в хащі. Навіть наші люди, які прекрасно знають місцевість, знаходять плато лише за сигналами.
Яні хотілося, щоб там склалось якнайповніше враження про Фрада.
— Пробачте, Фраде... — вона спалахнула, назвавши це ім’я. Але як же його було називати?
Він зробив невелику паузу, щоб глибше відчути задоволення. Потім як міг тепліше всміхнувся:
— Я слухаю вас, Яно...
Та такий уже був склад його обличчя, ба й характеру, що посмішка вийшла іронічна і зверхня. Сам це відчув і став підкреслено уважним.
— Біля деяких ваших корпусів ми з Тересою чули приглушене гудіння. Це і є ваші лабораторії?
— Гудіння йшло з-під землі! — вставила Тереса.
Її ображало, що Фрад весь час звертається до Яни.
— Саме про це й збираюся вам розповідати. — Фрад чемно повернувся до Тереси, оглянув її обличчя, опустив очі на плечі. А після цього вже дивився переважно на екран.
— В наземних корпусах у нас розташовані житлові та культурно-побутові приміщення, апаратура зв’язку і таке інше. У корпусах, де ви чули гудіння, розташовані енергетичні установки, пульти управління цехами й лабораторіями. Там працює наш основний виробничий персонал і вчені. А нижче...
На екрані виник розріз плато по лінії одного з корпусів. Великі й складні операторські пульти заповнювали всі приміщення. Другий, третій і четвертий підземні поверхи були начинені складним електронним устаткуванням. Обабіч широких проходів, що їх кінці десь губилися вдалині, блимали незліченні зелені й білі вогники, інколи спалахували гірлянди яскравих фіолетових вогнів. Часом з’являлась людина в білому комбінезоні, швидко проходила між машинами й зникала.
— Мозок наукового центру. Корпус "Б". Творчі кабінети вчених і невеликі дослідні лабораторії. Серйозна практична робота ведеться нижче. Погляньте.
Зображення на екрані побігло вгору. Дівчата були вражені — їм показували справжній хмарочос, тільки він тягся не до небес, а в земні надра... Лабораторії і цехи, величезні приміщення незрозумілого призначення, поверхи, де не було жодної людини, а проте так само жваве спалахували контрольні вогники...
— Енергію нам дає мати наша — Земля, — сказав Фрад.
Хмарочос скінчився. На екрані блимав мальований розріз земних надр, пронизаний шахтою ліфта і кількома нитками труб. Потім — довге приміщення, вкарбоване в базальт ("Управління електричною станцією, ще нижче — печера з механізмами, землепрохідні машини"), далі — нитки електропроводів. І нарешті — енергетичне серце центру — геоелектростанція. Батареї теплоприймачів, сріблясті колони електрогенераторів — в розпеченій масі надр, мов комахи в старовинному янтарі.
— Електростанція дає нам практично необмежену кількість енергії, якої цілком вистачає на всі наші наукові та виробничі потреби. Є в нас ще одна електростанція, не менш потужна, ніж гео... Теж під землею. Ми нею користуємось у тих випадках, коли на деяких приладах необхідно створити надкритичні разові напруження, одержати певні імпульси тощо... її робота заснована на використанні деяких властивостей елементарних частинок.
— Чи не простіше було побудувати потужнішу геостанцію? — Яна відчувала, що десь тут проходить нитка головної таємниці.
— Простіше... Ми поспішали. Наша наукова робота пов’язана з елементарними частинками. Допоміжна електростанція служить нам одночасно експериментальною лабораторією...
— Яку ж проблему розв’язує ваш центр? — запитала Яна.
Фрад трохи помовчав. Потім відповів ухильно:
— Одне з найскладніших питань практичної фізики елементарних частинок.
Яна несподівано для себе самої кинула:
— Інакше кажучи, виробництво антиречовини.
Фрад напружився:
— Це вам сказала стара мавпа?
— У сельві мавпи розмовляють?
— Я мав на увазі Ессельсона.
— А, Осленка... Ні, він з нами розмовляє тільки про обіди. Артем Соболь вирішував проблему промислового виготовлення антиречовини.
— З задоволенням віддаю належне вашій проникливості.
— Ну... а якби Ессельсон і справді щось нам розповів?
— Він би опинився там, у районі електростанції.
— Кара номер два? Скажіть, а багато у вас людей?
— Кілька десятків... та ні, кілька сот чоловік.
— І всі власники?
— Всі. Звичайно, різного масштабу...
— Чому нікого не видно?
— Люди працюють. У нас багато працює.
— Тільки ми з Тересою спочиваємо?
— Є ще кілька жінок.
— Ми бачили двох. Вони дуже полохливі.
— У нас не прийнято зайве базікати.
— Бо інакше — скальпи? Або, принаймні, електростанція?
— Кожного разу питання вирішується окремо... Вам нічого не загрожує. Продовжимо екскурсію?
— Обов’язково! — сказала Тереса. — Мені б хотілося все це побачити на власні очі... Дещо намалювати. У вас можна малювати?
— Ви художниця?
— О, це надто сильно... Роблю спроби.
— Я потурбуюсь, щоб ви мали все необхідне.
— Дякую... Мистецтво живе тільки тоді, коли його сприймають люди. А ви нам обіцяєте вічне ув’язнення.
— Я вже казав, Тересо, — Фрад уперше назвав її на ім’я, — в межах плато ви вільні. Можу додати, що згодом ви обидві дістанете таку свободу, про яку навіть не наважуєтесь мріяти.
Дівчата, які не були вони різні, розсміялися в один голос.
Фрад байдуже додав:
— Ви це зрозумієте пізніше...
— Поясніть!.. — попрохала Тереса.
Яні було неприємно чути в голосі подруги притамоване кокетство.
— Пізніше. Щодо мистецтва... Якщо вам приносить задоволення творчий процес, то навіщо вам глядачі? Або, зрештою, чи вам не однаково, скільки людей побачить ваші твори: тисяча, сотня чи тільки ми з Яною?
— Звичайно, не однаково. Я бачу світ по-своєму, так його не бачить ніхто на Землі. Задоволення художника не тільки в творчому процесі, але й в усвідомленні, що тисячі людей глянуть на світ його очима. Хіба це не зрозуміло?
— Навіщо треба, щоб люди дивилися на світ вашими очима?
— Це ніби дасть їм ще один зір... Це їх збагатить.
— Дуже вже недосконала людська природа, коли навіть така чарівна жінка, як ви, збираєтесь її поліпшувати.
(Продовження на наступній сторінці)