Про часи і звичаї своєї доби розповідає Сковорода, глибоко осмислюючи суперечливу дійсність. Тим-то його філософія історично конкретна, життєва, глибокоетична. Його трактати публіцистично гострі, вміщають іносказальні афоризми, народні прислів'я та дотепи. У них постають багатозначні сторінки життєпису духовних колізій і сміливих шукань Сковороди.
ПЛОДИ РОЗДУМІВ
Визріли плоди роздумів Григорія Савича за роки значних подій у країні, що вражали серце і розум багатьох. Не у відриві від живої дійсності народжувались вони, а в повсякчасних турботах, спостереженнях та переживаннях. Назва трактату свідчить про те, що він створений був під час багатих на пригоди мандрівок: "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни".
"Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровище-ствуют, а для чего, то многіе и сами не знают",— такими роздумами починається розмова кількох мандрівників,
які висловлюються про щастя в жити людини, про п взаємини з навколишнім світом.
"О, сколь великим весельем довольствуются знатные и достаток имѣющіе в свѣтѣ персоны!.. О, сколь дорога ты, радость сердечная! За тебя царіе, князья и богатые нещетные тысячи платят; а мы, бѣднячье, достатков не имущие, как бы от крупиц, со столов их падающих, питаемся",— подає голос один з "путников" і цим викликає судження інших.
У розмові чути голос життєво досвідчених подорожніх. Складні питання буття людини і природи хвилюють їх. "Если я, называя бога натурою, здѣлался язычником, то ты и сам давно уже преобразился в идолопоклонника",— дискутує один співбесідник.
Судження про натуру, її безначальність і безконечність в "Разговоре пяти путников" переносяться і до трактату "Кольцо". Пізнання природи та її таємниць захоплюють співбесідників, які висловлюють сміливі критичні думки про біблійні легенди:
"Очень нам смѣшным кажется сотвореніе мира, отдых послѣ трудов божій, раскаяніе і ярость его, вылѣпленіе из глины Адама, вдуновеніе жизненнаго духа, изгнание из рая, пьянство Лотово, родящая Сарра, всемирный потоп, столпотвореніе, пѣшествіе чрез море, чин жертвопри-ношенія, лабиринт гражданских законов, шествіе в какую-то новую землю, странный войны и побѣды, чудное межеваніе и прочаа и проч.
Возможно ль, чтоб Енох с Іліею залѣтели будто в небо? Сносно ли натурѣ, что остановил Навин солнце? Чтоб возвратился Іордан, чтоб плавало желѣзо? Чтоб дѣва по рождествѣ осталась? Чтоб человѣк воскрес? Кой судія на радугѣ? Кая огненная рѣка? Кая челюсть адская? ВѢрь сему, грубая древность, наш вѣк просвещенный".
Закони розвитку всесвіту складні. їх не можна збагнути умоглядно, без заглиблення в сутність явищ і внутрішній їх зв'язок. Сковорода критикує тих, хто відкидає закономірності розвитку філософської думки, хизується поверховими знаннями:
"А естли мой молокососный мудрец здѣлается двух или трех языков попугаем, побывав в знатных компаніях и в славных городах, естли вооружится арифметикою и геометрическими кубами, пролетѣв нѣсколько десятков любовных исторій и гражданских и проглянув неколикое число коперниканских пилюль? Во время оно Платоны, Солоны, Сократы, Пифагоры, Цицероны и вся древность суть одни только метелики, над поверхностію земли ле-тящія, в сравненіи нашего высокопарого орла, к неподвижным солнцам возлетающего и всѣ на океанѣ острова пересчитавшего".
У філософському аспекті пізнання світу вводяться у трактат "Кольцо" судження про біблію: "МнѢ кажется, библія похожа на дом премилосердного и пребогатаго господина, стоящій в пустынях на пути под видом гостиницы, даремной для путников".
З різних галузей науки, мистецтва, історії черпає мислитель аналогії, щоб загострити увагу на суттєвих гносеологічних питаннях. Він вдається до аналогій в галузі живопису й музики: "Краски на картинѣ всяк видит, но чтоб рисунок и живость усмотрѣть, требуется другое око, а не имѣяй оное, слѣп в живописи. Скрып музыкального орудія каждое ухо услышит, но чтоб чувствовать вкус утаенного в скрыпеніи согласія, должно имѣть тайное понятіе ухо, а лишенный оного для того лишен движущей сердце радости, что нѣм в музыкѣ".
У розмові та сперечаннях "пяти путников" відбиті суттєві риси розвитку філософської думки часів Сковороди, який у своїх шуканнях поволі вбирав матеріалістичні зерна світорозуміння, виступав проти церковного догматизму, спрощених суджень без урахування досягнень фізики, астрономії. "Возможно ли, чтоб сій терновники могли нѣчто разумѣть о премудрости, о щастіи, о душевном мирѣ, когда им и не снилось, что земля есть планетою, что около Сатурна есть Луна, а может быть, и не одна? Сіи-то молодепкіе умы пліненные своими мнѣніями. как бы лестною блудницею..."
Тепер ширше і глибше розглядає мислитель проголошене ще в ранні роки твердження "пізнай самого себе", роблячи висновки про те, що досвід, природні здібності, розум визначають глибину сприймання людиною навколишніх явищ. "Нет слаще и увеселителыіѣе истины, пу-теведущей душу, и нѣт горестнѣе, как тма невѣдѣнія". Судження про пізнання людиною самої себе пов'язані з розумінням навколишнього світу. Все це становить ціле "кільце" понять, у яких на даному етапі ще виразніше пробиваються матеріалістичні елементи філософських узагальнень.
Порушуючи ряд суспільних питань. Сковорода завдає ударів біблійно-церковній схоластиці, пов'язує філософію з питаннями злободенної сучасності. В його трактатах звучать ноти протесту не тільки проти догматизму в науці, а й проти всієї політичної системи духовного та фізичного уярмлення людини. З публіцистичною пристрастю розвиває далі ці питання Сковорода у трактаті "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира". Тут найяскравіше прозвучала ідея закономірності в розвиткові природи й людини, пізнаванності матеріального світу, ролі праці людини відповідно до її природних даних.
Цим трактатом через його злободенність і гостроту захоплювалися друзі Сковороди. Тут вкраплені байки, притчі, влучні афоризми. У багатьох місцях трактат звучить як художньо-публіцистичне послання. Прихильник просвітительського вільнодумства Михайло Ковалінський вловлював у творі ноти опозиційного звучання до абсолютистського режиму, до кріпосницького гноблення, до офіційної церкви, що ширила мораль непротивленства.
Поет-мислитель відбиває народні погляди на працюючих і визискувачів, на дармоїдство, чинопочитания, на пороки аристократів, не заслужені ними нагороди, егоїзм. Слухаючи Сковороду, освічений Ковалінський бачив спорідненість його думок з ідеями Жана-Жака Руссо та Лессінга, що виступали з критикою придворного класицизму. Це полонило Михайла Івановича, і він сприйняв сково-родинський "Алфавит" як твір значної ваги, в якому обгрунтовано прозвучала філософська мудрість: "Природа есть первоначальная всему причина и самодвижущаяся пружина... Природа запаляет к дѣлу и укрѣпляет в трудѣ..."
Природа людини вимагає рівноправності в суспільстві, вільних взаємин: "Лучше тебѣ попрощаться с огромными хоромами, с пространными грунтами, с велико-лѣпными названіями, нежели расстаться с душевным миром...", "А когда уже стал волк пастухом, медвѣдь монахом, а лошак совѣтником, сіѣ не штука, но бѣда". "О крючкотворная тварь! Как прехитрый змій, вьется, развиваешся в разные свертки",— натякає мислитель на прислужників-гнобителів.
У часи, коли імператриця готувала "Жаловану грамоту дворянству", подібні судження філософа звучали, як протестантський виступ гуманіста, народного захисника. З життєвих джерел сприймав Сковорода зерна істини для своїх праць, які відповідали народному стихійному матеріалізмові. Ним пройняті притчі, прислів'я й афоризми сковородинських трактатів у 70-х роках. Вони набули звучання глибокої, загостреної іронією мудрості: "Черепаха ошибку почувствовала, как начала летѣть". "Лучше быть натуральным котом, нежель с ослиною природою львом", "Как черепахѣ не бывать орлом, так ослу придворным человеком", "Жизнь наша есть путь, как рѣка текущій", "Долго сам учись, если хочешь учить других", "Кой ты мнѣ богослов, если сребролюбец", "Пустое имя без существа подобное виноградному гроздью, па стѣнѣ живописью хитро изображенному", "Тщеславие, как трава на кровлях растущая, прежде исторжения сохнущая", "Кто умерщвляет науки и художества? Несродность", "На должности мостишся, как коза на кровлю для того, чтоб чрез нея вскочить на кучу изобильного тщеславия".
Алегоричні посилання в трактаті спразляли враження художніх начерків. Такою видавалась картина/в якій слони збираються громадою перед сходом сонця і всі дивляться на схід. "Прочитайте ж слоново поздравленіе солнцу",— висновок з алегорії.
Уведена для наочності в "Алфавіт" байка про котів супроводиться прислів'ям: "Кот охотник к рыбѣ, да воды боится". Тільки той може стати вільним, хто пізнає себе, збагне свою силу, свої здібності, зрозуміє закономірності буття суспільства, в якому, па жаль, сильні, великодушні змушені поступатися перед владарями темряви.
(Продовження на наступній сторінці)