Діалог "Пря бѣсу со Варсавою" розкриває гостроту поставлених Сковородою питань у байках, що були створені внаслідок глибоких роздумів письменника і стали його невідступними супутниками у мандрівному житті.
Значну частину байок писав Сковорода в роки, коли спалахнула селянська війна під проводом Пугачова, який проголосив у зверненні до народу: "Жалую вас, від першого до останнього, землями, водами, рибними уловами, хлібами..."
Відгомоном народного антимонархічного та антифеодального руху позначені виразно іносказання Сковороди. В них переконливо прозвучали мотиви волелюбства, пробудження свідомості пригноблених. Наступ реакції після придушення повстання Пугачова, посилення кріпосницького гноблення, необмежене владарювання катерининських сатрапів та прислужників великодержавного трону відбиті у зухвальстві Даймона і в глибокодумних сентенціях байкаря, поета, філософа.
Незгасаючий дух народного протесту сприймав мудрий мандрівник, не знаходячи заспокоєння у своїх шуканнях істини, невтомно подорожував рідними шляхами свого краю. Наче дбайливий господар віддає свою працю для добробуту родини, так він своїм словом множив духовні надбання, пробуджуючи жадобу волі та людської гідності. У сміливих іносказаннях мислителя крилась дійова сила просвітительських ідей цілої епохи.
У складний і повчальний життєпис Сковороди красномовною сторінкою увійшли творчі здобутки в жанрі байки
О TEMPORA! О MORES!1
1 О часи! о звичаї! (Лат.)
З кожною подорожжю множилось число його друзів і прихильників. Просвіщав убогих, горем битих, уярмлених своїх братів, розповідав про те, що діється поза селами і хуторами, куди вряди-годи доносились вісті з навколишнього світу. А події несподіванками стелили тривогу, ніби вирувала зграями галич, віщуючи негоду. Хто збагне те віщування, піднявшись сміливою думкою на височінь, щоб сягнути орлиним зором далеких обріїв?..
У 1774 році завершувалась війна з Туреччиною. В останніх зведеннях про бої й перемоги відзначалась участь запорожців. У повідомленні 30 червня 1774 року ставки фельдмаршала Румяицева-Задунайського про бої на території Болгарії значилося: "17 числа по полудни в четвертом часу неприятель из Силистрии подходил к нашему посту при речке Галице. Запорожцы против оного подвинули свои суда, и открылась от сих и взаимно от неприятеля канонада, которая продолжалась до двух часов. Неприятель, по-видимому узря тут отпор для себя сильный, не похотел вдаться в настоящий бой и возвратился к городу... 21 числа по полудни во втором часу неприятель производил из города Силитрии и из галер по нашим запорожским казакам, стоящим судами в Дунае, более двух часов пушечную пальбу..." ("Санкт-Петербургские ведомости", 1774, № 54).
У зведенні про бої на передових позиціях з участю запорожців згадується й ім'я Суворова — командира окремих частин російської армії. Зустрілися на передових позиціях кошовий отаман запорожців Калнишевський і прославлений хоробрістю Суворов.
Але в цей час за задумами імператриці та її спідручних доля Запорозької Січі була уже вирішена. А на початку червня 1775 року царські війська під командуванням генерала Текелія обложили Січ. Після двотижневої облоги її було зруйновано, а останнього кошового отамана Петра Калнишевського заслано в Соловецький монастир. Здійснено наказ Катерини "знищити кошових козаків, гніздо їх самовілля".
Чорними рядками вписані у 1775 рік дві події — смертна кара в Москві Пугачова і зруйнування Запорозької Січі. Про обидві ці події ширились перекази та сумовиті пісні. Понесли кобзарі по Україні нову пісню:
Ой летить куля з ворожого поля
Да на майдану впала;
Ой хоч пропали хлопці-запорожці,
Не пропала їх слава.
Ой у неділю да пораненьку.
Як стало світати.
Став Текеля з москалями
Майдан обступати.
Ой збіглися запорожці,
Щоб до бою стати,
А проти їх святий отець:
"А годі, хлоп'ята!"
Ой у неділю да й до обіда
Котили гармати;
Он годі ж вам, запорожці,
Тута панувати!
Мандруючи шляхами Слобожанщини, друзі Сковороди — гайдамацькі кобзарі — понесли ще й таку пісню:
Он полети, галко, ой полети, чорна,
Да й на Січ риби їсти;
Ой принеси, галко, ой принеси, чорна,
Від кошового вісті!
Ой да уже ж галці, ой да уже ж чорній
Да на Січ не літати;
Ой да уже ж галці, ой да уже ж чорній
Вістей не слихати!
Гей ви, запорожці, гей ви, молодії,
Да де ж ваші жупани?
Ой наші жупани поносили пани,
Самі ми пропали!
Гей ви, запорожці, гей ви, молодії,
Ой де ж ваші списи?..
Численні народні пісні про руйнування Січі, про переселення запорожців на Кубань супроводились недоброю згадкою імені імператриці Катерини. Цей потік народної поезії не міг не тривожити мислителя. Історично фатальні події визначали гостроту його суджень. У часи великої душевної тривоги найбільше поет-народолюбець мандрував, шукав своїх друзів не для заспокоєння, а для того, щоб поділитися з ними своїми роздумами, висловити протестантські настрої, невситиму жадобу істини.
Задушевна зустріч відбулася з Михайлом Ковалінським, який повернувся після мандрівки за кордон. Це був незгладно вписаний в історію 1775 рік. Мав чим поділитися в цей час Сковорода. Михайло Ковалінський у свою чергу розповідав про свою мандрівку. Як любитель літератури й мистецтва, він привіз багато новин.
За час кількарічного перебування Ковалінського за кордоном з синами Кирила Розумовського він користувався нагодою слухати лекції в європейських університетах, зустрічатися з високоосвіченими людьми. Збирався на побачення з Вольтером. На жаль, зустріч не відбулася по причині хвороби великого просвітителя. Але, знайомлячись з його діяльністю, Ковалінський знаходив багато спорідненого з ідеями свого учителя. Та не тільки твори Вольтера нагадували йому вчення Сковороди. Це був час, коли просвітителі критикували феодальний устрій, вимагали зміни суспільних порядків, підносили примат розуму. Англійський вільнодумець Джозеф Прістлі, стоячи на позиціях метафізичного матеріалізму, доводив єдність матеріального світу, активний рух матерії. А французький просвітитель Тюрго доводив, що історію треба розуміти, як поступовий розвиток людського розуму. До цього ж часу належала активна діяльність французького просвітителя Жана-Жака Руссо. Подавали свій голос з Франції і Гольбах, Гельвецій та Дідро, критикуючи духовенство, ганьбили феодальні порядки, відстоювали примат розуму та гідності людини.
В ідеях великих просвітителів Сковорода знаходив співзвучність своїм історично визначеним роздумам. Ці ідеї поділяв і Михайло Ковалінський, що обумовило зміст і міцність його дружби з учителем. Тим-то він з такою шанобою ставився до філософських трактатів свого друга і був першим їх читачем.
Ковалінський розповів про свою зустріч у Швейцарії з мандрівним просвітителем Данилом Мейнгардом. За словами Ковалінського він своїм життям і характером роздумів нагадував Сковороду. Зустрівся Ковалінський з Мейнгардом у Лозанні й розповів йому, що на Україні живе й творить поет-мислитель Сковорода. Повідомлення про Мейнгарда зацікавили Григорія Савича. В листах до друга Ковалінський не раз називав його іменем швейцарського мандрівника-мислителя. Це прізвище сприйняв Сковорода як псевдонім і в свою чергу підписував ним листи до Михайла Івановича.
Мав нагоду Григорій Савич читати своєму другові плоди питливих роздумів. За час кількалітньої розлуки з Ковялінськнм у першій половині 70-х років він завершив рукописи філософських трактатів: "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни", "Кольцо", "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира". Григорій Савич зачитував і переглядав їх, живучи то в селі Хотетові на Орловщині в домі Михайла Ковалінського, то в Іванівці на Харківщині в Андрія Ковалівського.
Це були люди, де Сковорода знаходив приязнь поклонників Мінерви. І в Хотетові, і в Іванівці мав змогу Сковорода користуватись бібліотеками. Хутори його друзів відрізнялись від маєтків інших власників, де запроваджувалось жорстоке кріпосницьке визискування. Тут можна було читати журнали Новикова, твори Ломоносова та інших сучасників. За свою останню подорож у Європу Ковалінський поповнив бібліотеку творами Лейбніца, Вольтера, Спінози, Руссо, Лафонтена. Все це жадібно читав Григорій Савич, висловлюючи свої оригінальні судження.
Першими читачами філософських трактатів Сковороди були його друзі, в особі яких він знайшов прихильників і відвертих цінителів своїх праць.
Мандрівне життя автора позначилось на самій композиції творів. Це переважно розмови подорожніх з
багатим життєвим досвідом. У діалогічній формі постають тут образи шукачів істини...
Роздуми мандрівного мислителя відбили прогресивні тенденції епохи, що визначались розвитком просвітительського руху за права людини, проти мракобісся духовенства та сваволі прислужників імператорського трону.
"О tempora! о mores!" — часто повторювали ці древні слова просвітителі. Посилався на них і Сковорода, намагаючись збагнути взаємозв'язок багатьох подій тривожної сучасності. Не умоглядно виникали його судження про природу, людину, таємниці всесвіту. Ні, плоди його роздумів зріли на грунті живого буття народу. "Скиньте ярем суевѣрия,— закликав він в одній своїй байці,— не вѣрьте ничему, поколь не возьмете в кулак. ПовѢрьте мнѣ: не то жизнь, чтоб зреть, но то, щоб щупать".
(Продовження на наступній сторінці)