«Пересадка серця» Всеволод Нестайко

Читати онлайн п’єсу Всеволода Нестайка «Пересадка серця»

A- A+ A A1 A2 A3

Колчанов. Ні. Мені треба терміново подзвонити. Я тихенько. Із спальні. (Бере телефон, він на довгому шнурі — помічає, що телефон роз’єднано.) О, ти…

Юрко. Ага! Щоб не заважали (вмикає телефон, іде слідом за батьком у спальню). Тобі потрібні ці неприємності. Ну збігай!.. Ти ж знаєш, вона не любить, коли… Подзвониш через десять хвилин…

Колчанов (зупиняється на порозі спальні). Вибач. Але в мене важлива… ділова розмова. Ти собі займайся. Я тихо.

Юрко (спалахує). Я не збирався підслуховувати! (Рвучко зачиняє двері спальні, нервово ходить по вітальні, збільшує гучність звуку магнітофона.)

Колчанов (довго набирає номер — видно, міжміський, по коду). Алло!.. Лікарня?.. Здрастуйте. Скажіть… будь ласка… як здоров’я Коваленко Надії… П’ята палата? Так… Це… це її знайомий… Так… так… той самий, що приїздив… так… Колчанов… Що?.. Що?.. А як… син?.. Що?.. Так… так… Тоді я зараз виїду… Зараз же… До побачення. (Кладе трубку, знову набирає номер, причому кілька разів, мабуть, зайнято, нарешті додзвонюється.) Довідкове? Скажіть, коли найближча електричка на Вінницю?.. Дякую. (Кладе трубку, підходить до шафи, хоче відчинити, ключа немає, махає рукою, іде у вітальню.) Юрко! Я мушу терміново виїхати у… у справі..

Юрко. Знову?.. Їдь… Якщо мусиш… Мені що… Будь ласка. Мамі пояснюй, мені не треба…

Колчанов. Мамі скажеш… скажеш, що я… взяв з господарчих… п’ятнадцять карбованців… (Бере гроші в серванті.)

Юрко (пхикає). Давай! Чого там..

Колчанов (ніяково). Я через пару днів віддам… коли приїду… ну… ну, бувай здоров.

Юрко. А… коли приїдеш? Що мамі сказати?

Колчанов. Ну… через пару днів… напевне. Му, бувай! (Швидко виходить.)

Юрко іде слідом за ним у передпокій, потім швидко повертається, біжить у спальню, відмикає шафу, звідти вилазить Алла.

Алла. Ну-у, знаєш!.. Фу-у!.. Ледь не задихнулася!.. Такого в мене ще не було!.. Ну!.. Як у кіно!.. Розповім — дівки луснуть від реготу. Ой!.. Ха-ха-ха!.. (Сміється.)

Юрко. Ну, пробач!.. Ну, так вийшло!.. Хто ж знав, що йому треба буде подзвонити… у важливій справі… Не сердься!.. (Намагається обійняти її.)

Алла (відштовхує його). Одчепись!.. У важливій справі!.. Ха-ха! Ну, твій татунчик і жук! Я тобі скажу… Не знаю, що він там шукає, але телицю він собі вже знайшов. Абсолютно!.. І, здається, в них ще й синочок саме знайшовся. Отже, поздоровляю з братиком! Ха-ха!

Юрко. Що?! Що ти мелеш?

Алла. Не мелю, козел!.. А кажу те, що чула! Він у лікарню дзвонив. У Вінницю. Питав про здоров’я Надії Коваленко. І про синочка.

Юрко. Ти що?!

Алла. Ну, гаразд, розбирайтесь тут самі. А мені на роботу треба. Давай випускай мене, швидко! Ну! (Виходить.)

Юрко мовчки йде слідом за нею. потім повертається.

Юрко. Не може бути… Все, що завгодно… але… щоб… непорозуміння якесь… Та ще й гроші взяв — для цього… господарчі… мамині… Не може цього бути! Ні!..

Дзвінок у передпокої. Юрко йде туди, повертається разом з Кудрицьким.

Кудрицький. Ху-у… Дай віддихатися. Ледве на ногах стою. Дві доби не спав. Не лягав навіть. Махав пензлем. Сьогодні вранці комісія приймала мій "шедевр". Після доробок. Ху-у… Наче п’яний. У голові макітриться… Але зараз не про це… Де батя? У майстерні нема, і вдома, я бачу, теж. Де цей… пустун?

Юрко. Що таке? Що сталося? Дядю Борю!

Кудрицький. Нічого. Нічого страшного. Просто… просто прийшла "бомага"… І треба її негайно погасить. Щоб не було зайвих розмов… Зараз такий час… Ти хлопець дорослий… З тобою можна одверто… Розумієш, на комісії Вася Погорєлов з Худфонду раптом каже… Ну, де батя?

Юрко. Поїхав. А що сталося? Яка "бомага"? Дядю Борю!

Кудрицький. "Яка"! "Яка"! З вінницького витверезника!..

Юрко. Що?

Кудрицький. На жаль!.. (Розводить руками.) "Повідомляємо, що член Художнього фонду товариш Колчанов у нетверезому стані…" Пробач, старий, звичайно, незручно синові про батька таке., але… виручати треба, а не… Де він?

Юрко. Поїхав.

Кудрицький. Куди?

Юрко. У Вінницю, здається…

Кудрицький. Знову?.. Тьху!.. У вас що, там родичі?

Юрко. Ні.

Кудрицький. Це ж треба! Наших витверезників йому не вистачає. У Вінницю спеціально їздить. Оригінал!.. Це ж треба! Колчанов!.. Совість наша! Завжди мене критикував за… за це саме… І раптом… Ха-ха!.. А взагалі щось він останнім часом… кислий якийсь ходить. У вас що — у сім’ї… це саме… непорядок? А? Як там у нього з… з мамою?

Юрко. Не знаю… Звичайно, по-моєму.

Кудрицький. Звичайно!.. Хіба може бути звичайно з такою незвичайною жінкою… (Дивиться на портрет, зітхає.) То ти ще, старий, нічого не розумієш… Ху-у… Втомився. Просто упаду зараз. Піду на кухню… подрімаю трохи, бо… Як Батя об’явиться, буди негайно.

Юрко. Та лягайте тут… Дядю Борю!

Кудрицький. Ні! Ні! Твоя мама любить порядок. А я… на комісію прямо з майстерні… А ванну приймати зараз нема сили. Я хвилин десять, не більше… (Виходить.)

Юрко нервово ходить по кімнаті. Розгублений. Не знає, що робити. Дзвонить телефон.

Юрко (знімає трубку). Альо!.. Ні! Тамари Іванівни нема… Не знаю… Будь ласка… (Кладе трубку, телефон знову дзвонить, Юрко знову знімає трубку.) Альо!.. А?.. Це ти?.. Та ні!.. Що ти… Навпаки… Заходь. Звичайно… Звичайно… Заходь… (Кладе трубку, виходить, — мабуть, у кухню, — повертається.) Спить… Як убитий… (Ходить по кімнаті.) Що ж це таке насправді… Невже тато?.. Дурниця якась… А взагалі тиждень тому він таки їздив на три дні кудись… Значить, у Вінницю… І там… (Хворобливо морщиться.) Народження відзначав…

Дзвоник у передпокої. Юрко йде туди, повертається разом з Аллою. Вона захекана — видно, поспішала.

Алла. Ти що переживаєш?.. Ти знаєш… я, мабуть, щось наплутала… Зопалу ляпнула… Посидів би ти у шафі… Хих-хи!..

Юрко. Та ні… Здається, не наплутала… Тут прийшов зараз його друг, теж художник…

Алла. Де? (Збентежено підводиться.)

Юрко. Та сиди!.. Він спить на кухні. Дві доби очей не стуляв, здавав комісії картину. Його зараз атомною бомбою не розбудиш.

Алла (махає рукою). А, хай… подумаєш… Що я — в гості не можу прийти? Так що?..

Юрко. Так він сказав… А!.. не хочеться говорити…

Алла. Ну, не кажи… І взагалі — не думай… Мало що…

Юрко. Та я… нічого… просто… Якщо він… То де так підло!., так підло!.. Мати ж все на собі тягне! Все!.. А він…

Алла. Взагалі, звичайно… Мужики бувають такі… такі… Я знаю…

Юрко. Але я ніколи нічого не помічав. Він же так любив маму. Все життя. Я з дитинства пам’ятаю…

Алла. А!.. Всі ви однакові… Вам тільки повір… Ну, я не про всіх, звичайно… Та ти не дуже… Чуєш…

Юрко. А я не дуже…

Алла. Годі тобі… В тебе очі зараз, знаєш, як… як в того кошеняти… Я, пам’ятаю, в дитинстві кошеня в хату притягла. Так п’яний вітчим його у вікно… з сьомого поверху… А!.. Як я бігла сходами!.. Думала, вб’юся… Він ще був живий… нявчати не міг, тільки широко розтягав рот, і очі були такі… А!.. (Махає рукою.) А… а взагалі треба було б перевірити. Щоб даремно не підозрювати і не мучитися. Завжди краще правда.

Юрко. Як це — перевірити?

Алла. Дуже просто. В елементі. Поїхати у Вінницю і…

Юрко. Як?

Алла. Як усі люди. Транспортом. Походити по лікарнях. Не така їх у Вінниці величезна кількість. Надія Коваленко. Елементарно. Завдання для червоних слідопитів з четвертого класу. Козлу ясно.

Юрко. Та ну! (Махає рукою.) Що це дасть?..

Алла. Як це? Та ти що… Он у касирки з ювелірного була історія. Чоловік поїхав на курорт, і там його заклеїла якась з Донецька. І став він мотатися у відрядження у той Донецьк. А чоловік не який-небудь… зам. директора там чогось. Будь здоров!.. Вона не знала, не знала, а потім раптом — раз! — листа перехопила… Так що ти думаєш?.. Поїхала, накрила їх, надавала по мармизі і цій лялі, і своєму дурневі, настрахала як слід, і все стало на місце. Зараз зразкова радянська сім’я. А якби сиділа, нічого не знала? А? Лопнула б сім’я, як булька на воді. Ти що!.. Треба діяти одразу, не втрачаючи часу. Як це не знати?.. Треба знати… обов’язково!.. Може, ця Коваленко твоєму татунчику пацана тулить, а це зовсім і не його. А?.. Ти що?.. Хіба можна сидіти склавши руки? Скільки таких баби обкручують! Ого!.. А тоді або примушують одружитися, або аліменти здирають. Навіть з жонатих. Тим більше художник!.. Ти що!..

Юрко (розгублено). А… а що?.. Що ж я можу… Я ж…

(Продовження на наступній сторінці)